Не росія, а московія; не росіяни, а москалі
Минулого року тоді постійний представник України в ООН Сергій Кислиця запропонував офіційно іменувати країну-агресорку не росією, а повернути їй історично законну назву — московія. >>
«Своя серед своїх» - саме так почувалася у четвер зранку, коли йшла середмістям Києва для участі в урочистій ході до Дня хрещення Русі, що його проводила УПЦ (КП).
Ішла від Михайлівської площі по Володимирській вулиці і далі – до Володимирського собору. Ішла повз молодих, симпатичних патрульних поліцейських, повз молоденьких гвардійців при повній амуніції. А вже на підході до Володимирського собору опинилась поміж групами вірян у вишиванках, з квітами і маленькими іконами в руках – теж усміхненими, позитивно налаштованими.
Якщо чесно, подумки порівнювала всіх, на кого «кидала оком» по дорозі, з баченими вчора людьми. Вчора копи виглядали стурбованими, деякі гвардійці – напруженими, серед учасників ходи УПЦ (МП) не побачила багато усміхнених облич.
Ті люди ішли групами і колонами, а учасники сьогоднішньої ходи ішли вільно – щоправда, час від часу це додавало проблем організаторам, тому що люди вперто не хотіли лаштуватись у колону, а йшли вільно, своїми маленькими громадами.
А от кого я фактично не бачила вчора, зате з ким побачилась і поспілкувалася нині – так це бійці і ветерани військових дій на Донбасі. Нині для мене було честю поговорити з військовими капеланами – вони приїхали на День хрещення Русі вшанувати Святого князя Володимира, після чого повернуться у зону АТО, до своїх бійців, щоб рятувати їхні душі, а часто й їхні життя. «У нас нема демобілізації, для нас війна закінчиться тоді, коли виборемо мир і коли відспіваємо останнього загиблого солдата», - сказав один із капеланів.
А потім були розмови з бійцями батальйонів «Айдар» і «Донбас», - декого знала раніше, з кимось нині познайомилась. Коли розпочалась хода, хлопці вишукувались і пішли вздовж колони. І ви би бачили, як їх вітали дівчата і жінки, і з якою повагою (а дехто із заздрістю) на них позирали гвардійці і поліцейські, котрі стояли уздовж вулиць проходу.
Священики – то окрема тема. Я не спеціаліст, мені важко за одягом визначити сан і відтак місце людини у церковній ієрархії – але священики всі ішли разом зі своїми мирянами. Старшого і молодшого віку, у різноманітному вбранні, з осяяними посмішками обличчями. Священики і молились, і співали псалми, і вітали одне одного і своїх вірян зі святом. Одним словом – ось вони, пастирі людських душ!
Обговорювали поміж собою і теми війни і миру, і озвучену вранці президентом Петром Порошенком думку щодо можливості залучити Вселенського патріарха Варфоломія до подолання розділення українських православних. А дехто переповідав почуті від друзів-католиків повідомлення про приїзд Папи Римського Франциска до польського Кракова, для зустрічі з учасниками Світових днів молоді.
Як на мене, ця відкритість й інтерес до життя громади і держави, до подій в інших християнських конфесіях і є однією з ознак того, що бодай УПЦ КП готовий до діалогу із Патріархом Вселенським, що її священослужителі і віряни живуть не у доволі консервативному православному світі, а у світі, де співіснують різні релігійні громади. І – так, на сьогодні Київський патріархат для багатьох асоціюється із соціальним служінням і з капеланством, що збільшує його авторитет в українському світі.
P.S. За даними поліції, кількість учасників нинішньої ходи становила близько 15 тисяч осіб, священників серед них було близько тисячі осіб.
Минулого року тоді постійний представник України в ООН Сергій Кислиця запропонував офіційно іменувати країну-агресорку не росією, а повернути їй історично законну назву — московія. >>
Мабуть, захмарним цинізмом буде твердження про те, що чим більше українських дітей зачепить ця війна з росіянами, тим довшим буде той відрізок часу, якого нам повинно вистачити, щоб повністю відхреститися від росії. >>
18 жовтня 2025 прес-секретар Білого дому пані Керолайн Лівітт звернулася з відозвою, в якій є така фраза: «Президент США сказав обом сторонам: війна триває занадто довго, занадто багато невинних людей загинуло. >>
Наприкінці 40-х років минулого століття в Україні народилася щемлива й харизматична пісня «Вчителько моя» Андрія Малишка та Платона Майбороди. >>
Вселенський досвід переконливо засвідчує згубність ігнорування безпеки громадянського суспільства і держави. >>
У цьому був весь Андрій, онук кулеметника Української Галицької Армії, племінник воїнів УПА. Все своє молоде життя він готувався до боротьби за незалежну Державу. І готовий був покласти за це своє життя. >>