Впродовж усіх чотирьох років повномасштабної війни українські солдати, сержанти та офіцери щодня демонструють, що попри нестачу особового складу, зброї та ресурсів, чинити ефективний опір переважаючим силам противника можливо, якщо правильно визначати пріоритети.
Це і має стати головним висновком та уроком останніх чотирьох років — ключовим фактором, який визначає результат цієї війни, є не залізо, гроші чи технології, а люди.
Люди, які в надскладних умовах під цілодобовими обстрілами відбивають штурми противника, контратакують, поповнюють обмінний фонд.
Люди, які під вогнем прямо на полі бою рятують життя поранених побратимів.
Люди, які працюють в тилу на десятках різних посад заради того, аби бійцям в окопах було хоча б трохи легше.
Люди, які докладають усіх зусиль на всіх можливих рівнях, аби наші полонені повернулись додому.
Кожен із них міг втекти, сховатись, не брати на себе цю відповідальність, відмовитись ризикувати життям та здоров’ям. Але вже п’ятий рік сотні тисяч людей вперто стоять на своєму.
Завдяки цим людям, їхнім рішенням та самовідданості Україна має можливість продовжувати жити та боротись. І саме тому Україна має щодня пам’ятати, хто є її найбільшою цінністю, і ставитись до цих людей належним чином.
Вся система «Азову», починаючи від підготовки особового складу і планування операцій, закінчуючи забезпеченням своєчасної медичної допомоги пораненим та великою інфраструктурою довкола підрозділу, побудована саме за цією логікою — життя та здоров’я особового складу є нашою головною, найбільшою цінністю.
Всебічний розвиток особового складу, постійне навчання, побудова зрозумілих процесів всередині підрозділу, які мають полегшувати роботу військовослужбовців, а не створювати додаткове навантаження — усьому цьому в «Азові» завжди приділялася максимальна увага.
Успіхи «Азову» на полі бою підтверджують, що напрямок було обрано правильний.
Лише той підрозділ, в якому командири на кожній ланці бачать у своїх підлеглих не ресурс для реалізації своїх кар’єрних амбіцій, а людей, за яких вони несуть відповідальність, яких вони мають навчити, підтримати та забезпечити всім необхідним, може бути ефективним на полі бою, може розвиватись та бути прикладом для інших.
Таким «Азов» був перед початком повномасштабного вторгнення, і таким він залишається і сьогодні.
Я пишаюсь тим, що офіцери всіх бригад 1-го корпусу НГУ «Азов» поділяють це бачення.
Усі ми сьогодні маємо об’єднатись довкола спільної справи, постійно навчатись один у одного та бути достатньо гнучкими, аби мати можливість швидко адаптовуватись до нових умов війни.
Інакше — України не буде. Ворог розуміє, що розбрат серед українців — це єдиний шанс для нього реалізувати свої плани та окупувати нашу державу, і робить все, аби розділити нас. Не допустити це розділення та продовжувати сумлінно виконувати свою роботу, пам’ятаючи про наші цінності і наші пріоритети — те, на чому ми маємо сконцентруватись сьогодні.
