Для творчості немає обмежень. У Києві фестиваль для дітей з особливими потребами зібрав близько 130 учасників

Щороку в жовтні по всьому світу відзначається місяць обізнаності про синдром Дауна. Таких дітей часто називають «сонячними» — через їхню відкритість, безпосередність, доброзичливість і щирість. 

 

У багатьох країнах відбуваються різноманітні заходи, щоб розповісти про людей з цією генетичною особливістю, підвищити інтеграцію їх у суспільство.

 

Бо, попри цю особливість, діти лишаються дітьми — вони хочуть спілкуватися, розкривати свої таланти у творчості, творити і радіти життю.

 

29 жовтня у Києві в Культурному центрі «Печерськ Палац» відбувся другий Всеукраїнський творчий фестиваль для дітей та молоді з інвалідністю «Сонячні ліхтарики».

 

Діти з усієї країни з’їхалися до Києва, щоб показати свої таланти в різних сферах: театральне мистецтво, танці, спів, музика. І довести, що в творчості не існує жодних обмежень.

Того дня у фоє і концертному залі Культурного центру «Печерськ Палац» було гамірно і весело. За столами, де проходили майстер-класи, діти малювали: хтось іще вчився підбирати кольори для розмальовок, хтось пробував створити свій особливий малюнок.

 

Тут же, у фоє, була розгорнута виставка робіт дітей, хто не перший рік займається малюванням і для кого світ барв став і терапією, і способом виразити себе.

 

Поряд працювала фотозона, де можна було сфотографуватися на тлі барвистих крил. Учасників фестивалю підтримали учні Академії мистецтв імені Павла Чубинського та Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв, які, як аніматори, пропонували поспілкуватися і подружитися з великими ляльками, знайомилися в образі клоунів-мімів і дивували майстерністю жонглювання та пантоміми. 

Театрально-хореографічна студія WeCan.

 

Але головне дійство було на сцені. Тут звучали пісні і поезія, грала музика і танцювали діти. Деякі хореографічні номери були цілими постановками. Так, хореографічна композиція «Тиша» колективу «Сяйво» з Рівного отримала найвищу оцінку журі — 200 балів.

 

Також спеціальні відзнаки фестивалю повезли додому Мирослава Юрчук за номер «Шукайте своїх людей», ансамбль «Друзі» з Білої Церкви за запальну «Самбу», учасники театрально-хореографічної студії WeCan за номер «Східний танок», інклюзивний театр «Толерантність» з мінівиставою «Нескорена».

 

А загалом усі учасники фестивалю були яскравими, талановитими і — щасливими. Бо такі свята у їхньому житті трапляються не так часто, як того хотілося б.

Організаторами фестивалю «Сонячні ліхтарики» виступили громадська організація WeCan та благодійний фонд «Магічні крила». Це вже другий рік поспіль «Печерськ Палац» стає центром творчої реалізації дітей з особливими потребами.

 

Цього року у фестивалі взяли участь більш ніж 130 учасників з усієї України: Чернівців, Рівного, Одеси, Житомира, Білої Церкви. Порівняно з минулим роком додалися інклюзивні колективи, що включають як нормотипових учасників, так і осіб з інвалідністю.

 

«Мета нашого фестивалю — зробити видимими людей з інвалідністю та висвітлити проблеми, з якими вони стикаються, привернути увагу до талантів та підкреслити значення творчої реалізації для таких дітей, особливо під час війни. Ми хотіли подарувати їм свято — і нам це вдалося», — зазначила співзасновниця ГО WeCan Наталя Друзенко.

 

На ідею фестивалю пані Наталю наштовхнув досвід власної театрально-хореографічної студії WeCan, до якої ходять діти з інтелектуальними інвалідностями — синдром Дауна, аутизмом, ДЦП, затримкою психомовленевого розвитку. Синдром Дауна має і донька пані Наталі. 

 

Ці діти інакше сприймають світ, але так само шукають себе в музиці, танцях, мистецтві.

 

«На жаль, нині існує не так багато гуртків чи творчих студій, які готові приймати дітей чи дорослих з інвалідністю, це, швидше, виняток, ніж правило. Переважно цим займаються громадські організації та благодійні фонди, які формують колективи саме для таких людей. Такі фестивалі, як «Сонячні ліхтарики», дають можливість вийти за межі свого кола, познайомитися, обмінятися досвідом», — говорить пані Наталя.

 

В Україні щороку народжується майже 400 дітей із синдромом Дауна. В більшості випадків питання навчання, соціальної адаптації і розвитку творчих здібностей дітей з інвалідністю лягають на плечі їхніх батьків.

 

Хоча за останній час у цьому питанні з’явився значний прогрес: у різних містах з’являються громадські організації та асоціації, які об’єднують таких батьків і дають змогу спільно вирішувати проблеми. 

 

Також є зміни і в освіті — в багатьох класах діти з синдромом Дауна навчаються разом з іншими, маючи поруч педагога-коуча. А Богдан Кравчук із Луцька успішно закінчив навчання та отримав диплом бакалавра історії у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки, нині працює екскурсоводом-асистентом у Волинському інституті післядипломної педагогічної освіти. 

 

Але, звичайно, роботи ще багато. І подібні фестивалі — черговий крок до подолання бар’єру між суспільством і людьми з інвалідністю.

 

«Суспільство ще не готове повноцінно сприймати людей з інвалідністю. Ми хочемо через творчість та мистецтво донести думку, що тут немає місця поділу на людей з особливими потребами чи без них — усі люди талановиті, і їм важливо це чути, особливо дітям», — переконана Наталя Друзенко.

 

Діти справді того дня стали щасливими. І від виступів, і від спілкування, і від підтримки. Кожен хотів лишити собі на згадку фото на тлі банера з розгорнутими крилами. Хочеться, щоб ці крила тільки міцніли. Попри війну. Попри тривоги. Бо в кожного в житті має бути свій ліхтарик. А сонячний — це про любов. 

 

Наталка ПОЗНЯК-ХОМЕНКО