Україна – не Росія. Несподівані висновки про те, як війна вплинула на наше сприйняття людей ЛГБТ

Оксана Порник

Велика війна стала каталізатором багатьох процесів у нашому суспільстві. Зокрема, перестало бути дискусійним питання щодо потреби вступу України в НАТО, і тим більше в Європейський Союз. Ба більше, за роки, відколи триває війна з Росією, рух України до ЄС прискорився: 23 червня 2022-го  наша держава отримала статус країни-кандидата, а наприкінці 2023 року – і згоду від європейських партнерів на початок переговорів щодо вступу в ЄС. Це віддзеркалилося також і в суспільних настроях, у підходах українців до принципів та цінностей, які ми звикле називаємо “демократичними цінностями”. Зокрема, розширилося й вікно можливостей для змін, що стосуються людей ЛГБТ+ як на суспільному, так і на  законодавчому рівні. І тут Україна дуже дисонує з Росією, де за час війни, навпаки, права та свободи громадян зазнали значних утисків, а щодо ЛГБТ людей узагалі було прийнято дуже жорстке, дискримінаційне законодавство. Адже у світоустрої Росії ЛГБТ є також частиною “західної цивілізації”.

Отже, інклюзія перестала бути другорядною темою і перетворилася на гуманітарний, ціннісний, правничий та культурний тест для держави.

Ми зібрали п’ять історій людей, які щоденно, іноді — мовчки, іноді — публічно та вголос, змінюють українську реальність. У країні, яка бореться за свободу, свобода не може бути вибірковою. І завдяки цим людям вона — трохи ближча.Бо людські права не мають орієнтації.

Інна Совсун

Народна депутатка України, ініціаторка законопроєкту, що пропонує відкрити правовий простір для одностатевих партнерств

Зараз найкращий час, щоб знову згадати: тема рівності — це не про політкоректність і не про моду. Це про справедливість. Особливо в армії. Особливо — на війні. Бо ЛГБТК+ військові, які щодня ризикують життям на передовій, досі залишаються для держави та суспільства юридично невидимими. У разі загибелі партнера — не мають жодного правового статусу, не мають права на виплати від держави 15 млн грн. у зв’язку із загибеллю на фронті партнера-військовослужбовця. Вони живуть навіть без можливості бути поруч з пораненим партнером у лікарні. Без права публічно назвати та означити свої стосунки.

Інна Совсун з невеликою групою колег-депутатів наважилась говорити про рівність не лише у словах, а й у законі. У 2023 році вона внесла на розгляд парламенту законопроєкт №9103 про реєстровані партнерства — документ, який створює можливість для одностатевих (і не лише) пар оформити свої стосунки офіційно. Серед співавторів — ГО «ЛГБТ військові за рівні права» та Fulcrum UA.

“Законопроєкт  про реєстровані партнерства дасть можливість зареєструвати стосунки одностатевим та різностатевим парам в іншому форматі, ніж шлюб, - говорить депутатка. - Це є дуже важливо сьогодні, особливо для військових ЛГБТ, які ризикують життям щоденно. Ці люди виявляються найбільш незахищеними, у той час, як вони захищають нас”.

Спершу Міністерство оборони виступало проти, але згодом змінило позицію і підтримало документ. Так само — Мін’юст. Громадська адвокація зламала спротив консервативної системи. Законопроєкт пройшов розгляд кількох профільних комітетів, і має всі шанси змінити існуючий стан речей.

У країні, де зміни часто зупиняються на петиціях, депутатка Совсун зробила крок, який в українському суспільстві все ще вимагає персональної та політичної відважності. Вона вивела гостру болючу тему із соцмереж та перенесла її до зали парламенту. І зробила це з повагою, людяністю й наполегливістю, які здатні ставати гейм-чейнджером у вирішальні моменти.

Віктор Пилипенко

Ветеран, голова організації «ЛГБТ військові за рівні права»

Його ім’я знають усі, хто хоча б раз цікавився темою видимості ЛГБТК+ у Збройних силах. Віктор Пилипенко пройшов АТО, служив у 72-ій бригаді Чорних Запорожців, отримав бойовий досвід — і став першим відкритим геєм-ветераном в Україні. Саме Пилипенко публічно підтримав військового Володимира Веселовського, коли того змусили видалити інтерв’ю лише через те, що він — гей (після інтерв’ю, що вийшло на каналі “Укрінформ ТБ”у березні, на Веселовського почало тиснути командування військової частини, і він сам попросив зняти публікацію - Ред.).

Віктор став більше, ніж активістом. Він — гарант видимості і захисту для тих, хто досі не може говорити вголос. Він лідер спільноти, яка воює не лише з ворогом, а й за право для всіх бути собою у вільній країні.

Після служби заснував організацію «ЛГБТ військові за рівні права». Її місія — підтримка військових, які належать до ЛГБТК+ спільноти, боротьба з їх дискримінацією в армії, участь в адвокаційних процесах. Віктор консультує правозахисників, підтримує камінг-аути, надає допомогу військовим.

Організація стала активним лобістом законопроєкту про захист прав представників ЛГБТК+ спільноти, голосом тих, хто досі мовчить, бо боїться втратити побратимство, довіру, кар’єру.

Анастасія Єва Домані

Трансгендерна активістка, засновниця ГО «Когорта», лідерка транс-спільноти, що є найвразливішою групою навіть у межах ЛГБТК+

Єва — одна з найбільш видимих і водночас найбільш спокійних і практичних активісток у транс-спільноті. Її бекграунд — журналістика. Її покликання — допомога. Організація «Когорта», яку вона очолює, займається підтримкою трансгендерних людей: юридично, медично, психологічно.

У перші місяці повномасштабного вторгнення саме «Когорта» стала рятувальним колом для багатьох транслюдей, які втратили доступ до гормональної терапії, не могли виїхати з країни через невідповідність документів чи стикались із відмовами на блокпостах. Домані ніколи не гучна, але її телефон майже завжди не замовкає.

Її внесок не видно ззовні. Її робота — це щоденна логістика виживання. Анастасія Єва Домані не тільки говорить, але й робить видимими тих, кого держава поки не бачить, або робить вигляд, що не помічає їх проблем. Саме завдяки Єві десятки людей не залишились наодинці з системою, яка їх не розуміє та відштовхує. Вона не лише будує міст між людьми й державою — вона робить Україну місцем, де «інакшим» вижити можливо.

Олена Шевченко

Правозахисниця, співзасновниця організації «Інсайт», котра найдовше системно займається проблемою рівності

Її ім’я — символ у широкому правозахисному русі. Олена багато років очолює ГО «Інсайт», що працює з темами прав жінок, ЛГБТК+ та людей, які пережили насильство. Вона організовувала «Фестивалі рівності», співпрацювала з ООН, виводила тему ЛГБТК+ на міжнародну адвокаційну арену задовго до того, як це стало масовим політичним трендом.

Під час війни «Інсайт» забезпечує гуманітарну підтримку для ЛГБТК+ людей у прифронтових і тимчасово окупованих регіонах, приходить на допомогу в кризових ситуаціях, фіксує порушення прав.

Олена Шевченко — системна фігура, яка будує інституційний каркас, щоб підтримка не залежала від політичної погоди та нового тренду політкоректності. Її сила — у марафонській витривалості, побудові довгострокових механізмів, а не лише в ситуативному героїзмі.

Антон Цигульський

Військовослужбовець, актор, головний герой квір-фільму «Нескінченність», знятого під час війни

Антона знає ще не так багато людей. Але саме його обличчя — на афішах фестивалю SUNNY BUNNY. У фільмі «Нескінченність» Антон зіграв себе — українського військового, небінарного чоловіка, який говорить про свій досвід у формі, зі зброєю, але без маски.

Він — військовий і водночас голос покоління, яке не хоче приховувати, хто вони є. Його участь у квір-кіно — це акт репрезентації, яка не потребує слів. Просто з’явитися — вже значить змінювати.

Це не ролик, не рекламна кампанія. Це — кіно, в якому реальний військовий знімається у фільмі про реальних транс- і небінарних людей. І представляє його публічно. Без псевдонімів. Без прихованого обличчя.

У країні, де «бути квіром» досі вважають чимось ганебним чи маргінальним, Антон стає символом нової норми — норми, де ти можеш захищати Батьківщину й не ховати своє обличчя.