Так уже збіглося в часі, що, коли на Алясці зустрічалися двоє диктаторів, які намагалися «вирішувати» долю України, в Києві в древній Софії вирував уже традиційний Міжнародний фестиваль високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage, що став головною мистецькою подією столиці.
Три дні глядачі мали можливість насолоджуватися мистецтвом кіно, театру, музики, споглядати художні та фотовиставки, відвідувати лекції й майстер-класи.
Локацій було стільки, що годі охопити і розповісти, тому зупинюсь лише на кількох.
Я досі під враженням, зокрема, від вистави, яку зрежисирувала геніальна Наталія Половинка, — «Розмова птахів».
Співачка, артистка, лауреатка Шевченківської премії донині запам’яталася мені в ролі матері з фільму «Мати Апостолів», яка їде на Донбас, аби знайти і визволити з полону свого сина. З тих пір намагалася стежити за її творчістю.
Вистава перевершила мої очікування. Вражали у цьому яскравому дійстві театр «Слово і голос», ансамбль «Хорея Козацька» і Тарас Компаніченко та Лабораторія степового розспіву «Євшан-Зілля», занурюючи у світ давніх народних українських піснеспівів епохи бароко і ще раз переконуючи, що ми є незнищенна нація.
Бо коли звучить така музика і розлітається Софією Київською, коли ти вловлюєш мудрість Григорія Сковороди з його «ловлею птахів», а все це доповнюють неймовірні костюми у виконанні Оксани Караванської, — тебе охоплює справжня гордість за те, що ми українці.
У межах «КіноБукету» від проєкту «Дивись українське — твори своє майбутнє!» показали фільм «Паляниця» режисера Кадіма Тарасова.
Загалом програма складалася з 34 стрічок, включно з трьома добірками короткометражних фільмів.
Наталія Половинка.
Але моя коротенька розповідь — про допрем’єрний показ «Паляниці». Це документальна стрічка про нашу війну і про двох американських художників-стрітартерів Бандита і Джонні, які не могли не відреагувати на неї, а тому одразу прибули до України, аби своїм вуличним мистецтвом підтримати всіх нас.
На батьківщині їхні малюнки були своєрідним протестом проти системи. Але війна в Україні приносить переосмислення, а стійкість українців вражає.
Ось на екрані жахіття Бучі й Ірпеня, а митці серед купи спалених машин, на яких люди хотіли врятуватися від окупанта, малюють квіти і ангелів.
Щемливою є й розповідь про врятовану скрипку, яку вдалося повернути її господині, яка на цій війні втратила свій дім, своє місто, але в неї є її музичний інструмент.
Зафіксували американські художники і вуличного трубача, який сидить, незважаючи на обстріли і постійні сирени, та грає.
Це така його домовленість із жорстоким сьогоденням, а ще в такий спосіб митець намагається донести людям, що варто жити сьогодні і зараз.
Вразив і мурал та розповідь у фільмі по дівчинку Сашу, яка внаслідок бомбардувань росіян втратила ногу, її вилікували і поставили на протез в Австрії. І дівчинка… затанцювала.
Таких щемливих розповідей багато. «Я б не назвала це фільмом, це фіксація нашого життя», — зазначила під час представлення стрічки її продюсерка Катерина Тимченко, яка весь час супроводжувала хлопців і була організатором усіх їхніх поїздок.
Я ж у фільмі побачила і радість, і біль, і сльози, словом, усе, що всі ми переживаємо нині.
Катерина Тимченко також зазначила, що заявки на показ фільму подаватимуть на всі міжнародні фестивалі, аби світ бачив, що вчиняє росія з нами, як Україна бореться і якої допомоги потребує.
Тарас Компаніченко.
Фото з fb-сторінки фестивалю Bouquet Kyiv Stage.
У третій день фестивалю акордом стала вистава Театру ветеранів за мотивами твору Івана Котляревського «Енеїда».
Глядачі ще довго стоячи вигукували «дякую!» і висловлювали своє захоплення цими мужніми хлопцями і дівчатами, які пройшли страшне горнило війни, багато втратили, але, попри все, змогли знайти себе в цьому житті.
У когось із них ворог відібрав зір, хтось залишився без кінцівки або й двох одразу, хтось має інші проблеми зі здоров’ям, але вони не зламалися, а вийшли на сцену і зіграли так, що дух перехоплювало. Загалом ця вистава ще й про важливість мистецтва в терапії та реабілітації наших захисників.
Нехай наші вороги
Покопають ями!
Поставлять хрести,
Полягають самі!
Ці слова завершальної пісні вистави ще довго звучали у мене у вухах.
Загалом «Енеїда» Театру ветеранів, як на мене, — це про інший погляд на театральне дійство, який успішно втілив режисер Ахтем Сеітаблаєв із командою.
Марина КРИВДА
