Знову Різдво у ХХІ столітті у війні.
Одинадцятий рік кремлівський ірод вбиває дітей українських матерів, намагаючись розіп’яти Незалежну Україну, кидаючи тисячі смертоносних ракет і запускаючи безпілотники.
Тому не святкуємо у світському розумінні, а віримо в дні Божих таїнств у силу духу захисників та Всевишню справедливість.
Вдруге парафіяни Православної церкви України відзначають церковні зимові свята за новоюліанським календарем, повертаючись до традицій предків і йдучи разом з вірянами різних конфесій.
Період усім відомої народної приказки «від Романа до Йордана» цьогоріч розпочався з 18 листопада — від дня пам’яті святого мученика Романа Кесарійського — і завершуватиметься 6 січня Водохрещем.
Слідували один за іншим: день «дівочої долі» Святої Катерини (24 листопада), Андрія Первозванного (30 листопада), покровителя дітей, бідних і нужденних Святого Миколая (6 грудня), покровительки жінок, вагітних та матерів Святої Анни (9 грудня).
У Святвечір, 24 грудня, зустрічаємо Вифлеємську зірку, яка сповістила людям про народження Спасителя і Сина Божого. За традицією, в кого є змога, у господах готують 12 пісних страв на честь 12 апостолів чи 12 місяців у році. Серед основних символів — і дідух.
Головна страва Святвечора, яка символізує достаток і благополуччя в родині, — кутя. Її разом з узваром під образами раніше ставили зранку. Підносив туди не голими руками господар чи син.
Господиня відразу накривала кутю трьома круглими калачами або книшами до вечері, такий звичай описує етнографиня Лідія Артюх. Сідали вечеряти, побачивши на небі Різдвяну зірку. Спочатку запалювали свічку і молилися за всіх живих і мертвих.
За можливості в цей вечір родина збирається разом. У гості до інших ходити було не прийнято. Але діти возили на санчатах чи просто носили рідним «пироги». Таких вечірників частували й обдаровували.
Ритуальний обмін кутею та хлібом донині символізує єдність поколінь та благополуччя роду.
Ще з дохристиянських часів існує звичай не прибирати зі столу кутю до ранку Різдва — щоб був почастунок рідним душам, які вже в іншому світі.
Одне з найважливіших християнських свят, яке відзначає народження Ісуса Христа у Вифлеємі, — Різдво Христове, наповнене глибоким духовним змістом, вірою, надією і любов’ю.
Для віруючих цей день, 25 грудня, починається з молитви, за можливості — у храмі. Вдома на столі знову головною продовжує бути кутя. А до святвечірніх пісних страв додаються м’ясні.
Із загальних правил свята — не сваритися і навіть не говорити голосно. Зустрічати колядників і дякувати за щирі побажання. Допомагати тим, хто того потребує, і ділитися радістю з ближніми.
Наступного дня після Різдва Православна церква вшановує Матір Божу, Пресвяту Богородицю. В цей день у храмах також відбуваються урочисті богослужіння. Маланкувати час 31 грудня.
А Святого Василя — 1 січня 2025 року. У цей день засівають оселі пшеницею, оскільки святий є покровителем землеробства Вважається, що першим посівальником має бути чоловік, щоб дім наповнився щастям.
Потім 5 січня — другий Святий вечір, або Голодна кутя (пісна). Хрещення Господнє, або Йордана, — 6 січня. І ще наступного дня — Собор Предтечі та Хрестителя Господнього святого Іоанна Хрестителя. В народі кажуть: «Іван Предтеча бере свята на плечі», тобто завершує цикл Різдвяних свят.
Усі традиції є нерозривними із сучасністю, коли в російсько-українській війні зранені наші земля і люди. На щиті вже тисячі оборонців; понад 55 тис. 800 людей зникли безвісти; ворог катує полонених, військових і цивільних…
«Вся Україна тоне в морі горя і сліз, гинуть наші діти за правду, а тому ніяк не можна допускати відчаю», — переконана багатодітна мати Марія Гармаш, чиї два сини-соколи загинули, захищаючи кожного з нас: 29-річний Данило Мельник і 49-річний Дмитро Богуславський.
Вічна слава Героям! Подяка і шана за чин.
Молимося, щоб справджувалися слова поезії Богдана Томенчука: «А Бог, він земним помагає синам,//Відхукує душі в холодних окопах».
Кожному оборонцю України на фронті і в тилу, Незалежній Українській державі — Господньої ласки на довгії літа, дай Боже!
