Музика кохання: Юрій Шутко на золотій флейті зіграє в Києві

Найяскравіші твори камерно-ансамблевої музики Яна Непомука Гуммеля, Франца Шуберта та Сезара Франка виконає 3 грудня у  Національній філармонії України заслужений артист, флейтист Юрій Шутко в дуеті з талановитою піаністкою Анастасією Бикою. Цей концерт «Квіти від сну. Recitativo-Fantasia», в якому звучатиме золота флейта японської фірми Sankyo, цікавий не лише тим, хто матиме змогу почути його в Києві, а всім, хто хоче дізнатися про мелодії кохання.

Одруження

Учень Моцарта й Гайдна – австрійський композитор Гуммель (1778–1837) за життя мав шалений успіх у Європі як знаний піаніст-віртуоз. Тому кожен молодий музикант уважав за щастя брати в нього уроки гри на фортепіано. За життя Гуммель товаришував із Бетховеном і навіть одружився з його коханою жінкою – співачкою Віденського придворного театру Елізабет Реккель. Свідком на цьому весіллі був Сальєрі. Саме Реккель, за свідченнями німецького музикознавця К. М. Копіца, Бетховен присвятив п'єсу «До Елізи».

Завдяки цьому шлюбу Гуммель одразу ж потрапив у поле зору віденської знаті. Тож навесні 1816 року він вирушив у концертне турне до Праги, Дрездена, Лейпцига, Берліна і Бреслау. Тоді в критичних статтях зазначали, що «з часів Моцарта жоден піаніст так не захоплював публіку, як Гуммель». Утім найбільшої слави він пізнав у німецькому місті Веймар.

Музику композитора Гуммеля вважають перехідною від класицизму до романтизму. Чільне місце в його творчості посідають фортепіанні твори, які відзначаються віртуозністю, переважанням сентиментально-романтичного характеру і витонченістю мелодики. Вони мали чималий вплив на польського композитора й піаніста Ф. Шопена. Найзнаковішим і найвіртуознішим твором Гуммеля – «Великим блискучим рондо» для флейти та фортепіано, яке є ідеальним вираженням зрілості композитора із вдалим поєднанням бравурного блиску та незабутніх ліричних мелодій, - дует виконавців Юрій Шутко та Анастасія Бика 3 грудня відкриють київський концерт.

Коротке життя Шуберта. Флейтові варіації

Шанувальником творчості Гуммеля був і великий австрійський композитор-романтик Ф. Шуберт (1797–1828), який прожив коротке й нелегке життя, померши у 31 рік. Попри це, написав більш ніж тисячу музичних творів, серед яких – понад 600 пісень, 9 симфоній, велика кількість камерної та літургійної музики.

Шуберт потерпав від бідності й невиліковної хвороби. Але 1824 року йому поталанило отримати запрошення викладати гру на фортепіано молодим дочкам заможного графа Естергазі. Тоді він закохався в одну з них – Кароліну Естергазі. Різниця становища незабезпеченого композитора і доньки графа відразу зробила це кохання безнадійним. Під впливом цих почуттів Шуберт створив єдиний флейтовий твір – Варіації на тему пісні «Зів'ялі квіти» з циклу «Прекрасна мірошниця», написаного за рік до того на вірші В. Мюллера. В основі сюжету – життя юнака, який закохався в дочку місцевого мірошника. Утім у нього з'явився успішний суперник – мисливець. Тому нещасний юнак, розповівши історію втраченого кохання струмку як єдиному вірному другу, скоїв самогубство.

Вісімнадцята пісня циклу «Зів'ялі квіти», у якій юнак мріє про те, що його кохана зглянеться і після його смерті прийде з квітами до його могили, лягла в основу флейтових Варіацій Шуберта. Попри скорботний, жалісливий характер, її заключний куплет: «Тоді прокиньтесь, квіти, від сну і поверніть нам прекрасну весну!» вносить проблиск надії. Саме тому масштабні за формою та драматичні за характером варіації з бурхливою фортепіанною партією та наспівним, а іноді й неймовірно віртуозним соло флейти має життєствердний феєричний фінал. Звідси походить і поетична назва концерту.

– Адже у наш складний час варто знати, що за жорстокими випробуваннями війною та смертю є місце світлим і піднесеним почуттям, які нам дарує вічне мистецтво – класична музика, – зазначає флейтист Юрій Шутко, який ретельно ставиться до підбору виконавського репертуару.

Незабутня мрія з особливим інструментом

Наступний твір, який прозвучить у концерті, – соната «Арпеджіоне», також належить Шуберту. Його композитор написав того ж 1824 року. На відміну від флейтових Варіацій ця соната є світлою та прозорою за звучанням. Шуберт створив її для інструмента, який сконструював 1823 року віденський майстер Й. Г. Штауфер, назвавши його арпеджіоне. Він зовні нагадував смичкову шестиструнну гітару.

У 1820-х роках арпеджіоне набув шаленої популярності  в Європі, і його стали називати «гітарою кохання». Ніжне звучання цього інструмента імпонувало Шуберту, який, переживши нерозділене кохання, змирився зі своєю долею й підніс почуття до стану незбутньої далекої мрії.

Інструмент арпеджіоне надалі не отримав широкого поширення і, можливо, лише завдяки Шуберту уникнув повного забуття, адже його соната стала найпопулярнішим твором композитора. Партію арпеджіоне нині найчастіше виконують на віолончелі. Згодом з'явилися найрізноманітніші транскрипції і перекладення для струнних і навіть ударних інструментів, наприклад, марімби. У концерті ж соната Шуберта «Арпеджіоне» звучатиме для флейти і фортепіано в транскрипції Ю. Шутка.

Соната як весільний подарунок

Великої популярності набула і соната для скрипки та фортепіано французького композитора та органіста С. Франка (1822–1890), який написав її 1886 року, коли йому виповнилося 63. Це був весільний дарунок для 28-річного скрипаля Ежена Ізаї. Соната принесла Франку небувалий успіх, який виявився запізнілим. Адже протягом шістдесяти років його творчість не мала великого успіху.

Музичні критики, говорячи про сонату Франка, зазначали, що у її чотирьох частинах містяться чотири стадії еволюції «одного душевного стану або настрою, що здебільшого виражає почуття смутку». Найдраматичніша з них – Recitativo-Fantasia є незвичною для сонатного циклу третьою частиною з двома розділами – своєрідною сольною каденцією-монологом і широкою ліричною арією. Її назва відображає концепцію і художній задум усього концерту.

Соната Франка – це найпопулярніший твір у репертуарі не лише скрипалів, віолончелістів (перекладення для цього інструмента схвалив сам С. Франк), а й флейтистів. У транскрипції для флейти та фортепіано її звучання набуває надзвичайної ніжності та трепетної мелодійності і здатне зачарувати слух найвибагливішого поціновувача класичної музики.

Олександра ТИМОЩУК