Низка журналістів та медіа отримала листи з погрозами підриву різних установ
Українські журналісти та редакції отримали анонімні електронні листи про мінування низки установ в різних областях України. >>
"Згідно історико-криміналістичної експертизи, маємо: втрати українців в 1932 – 1933 роках в УСРР становили 9 мільйонів 108 тисяч 500 осіб".
«Це не просто справа масового вбивства. Це є справа геноциду, знищення не лише окремих осіб, але й культури і нації.» Рафаєль Лемкін (1900 – 1959).
Кінець останнього тижня листопада пройшов, не тільки в Україні, але й по всьому світі, де живуть українці, в молитвах та згадках про Голодомор-Ґеноцид. Тому й зрозуміло, що мільйони українців у суботу – 23.11.24 р. – запалили мільйони свічок: на знак, що незабули – пам’ятаємо.
В Успенському соборі Києво-Печерської лаври, в той же день, відбулось урочисте відзначення Панахидою, в якій взяли участь представники різних релігійних конфесій на чолі з очільниками ПЦУ Митрополитом Епіфанієм та Г-КЦ Блаженішим Святославом, президентом України з дружиною, урядом, численними дипломатами різних країн, які визнали Голодомор-Ґеноцидом.
Та і друковані ЗМІ пригадували читачам про найстрашнішу подію «житниці Европи», як величали обізнані люди світу Україну. Мою увагу привернула стаття на сторінках Інтернетного видання «Українська правда», яка відома тим, що друкувала матеріяли про Голодомор людей, які заперечували комуністичний терорт в Україні 1932-1933 рр., який завершився голодною смертю понгад 10 мільйонів українців.
Авторкою статті, яка мені потрапила у вічі, виявилася виконавча директорка Товариства Рафаеля Лемкіна, юристка Галина Чижик. Актуальна і добре скомпонована, змістовна стаття «Голодомор як частина геноциду: чому про нього варто говорити не так, як ми звикли?» мені пригадала кремлівську істерику, коли правда стала відомою не тільки українцям. У викритті злочину великим ініціатором став Рафаєль Лемкін, який 20 вересня 1953 року виступив на українському мітингу в Нью-Йорку, засудивши злочини радянського режиму. Згодом він виклав свої аргументи у праці “Радянський геноцид в Україні”.
Похвально, що юристка, відома своїми статтями про різні судові та корупційні справи, нагадала про книжку Р.Лемкіна «Раданський геноцид в Україні» (2009 р.).
Г.Чижик, справедливо зазначила, що в Україні не використали в достатній мірі арґументи Лемкіна, які могли допомогти переконати більше парламентів світу визнати Голодомор Ґеноцидом.
На жаль, сама юристка і талановита розслідувачка різних корупційних справ, у дуже потрібній статті, з незрозумілих причин, забула приглянутись до найновішого стану у дослідженні жертв Голодомору 1932-1933 рр.. Г.Чижик пише: «3,9 мільйонів загинули внаслідок Голодомору. Це доведена цифра (ЙС), насправді ж жертв було значно більше, і ми вже ніколи не дізнаємось їхню точну кількість».
Шкода, що добрий задум пані Чижик зіпсувало наведення заниженого числа загиблих від Голодомору, що підтверджує намагання часів ЦК КПСС применшити кількість жертв Голодомору. Не хочеться вірити, що така освічена і поінформована особа, якою є Г. Чижик, може не знати про довгорічні розслідування жертв Голодомору авторитетного історика, Д-ра історичних наук, професора КНУ ім. Т.Шевченка, який вже десятиліттями бореться з фальсифікацією числа жертв штучного Голодомору.
З нагоди 90-ої річниці Голодомору, В.Сергійчук, на сайті і в часописі «Український світ» (2023 р.) оприлюднив «буклет»: «ГОЛОДОМОР-ҐЕНОЦИД 1932 1933 ПРАВДУ НЕ СХОВАТИ». Саме невтомний дослідник Голодомору пояснив, як дійшло до цифри 3,5 мільйона жертв, коли вже дехто з діаспорних істориків говорив про 7-10 мільйонів.
«Понад півстоліття в Україні не можна було говорити про Голодомор-геноцид 1932—1933 років. Зрозуміло, що й українська історична наука змушена була фальсифікувати ці події. А коли в роки горбачовської перестройки дозволили сказати про цю величезну трагедію нашого народу, то москва видала своєрідну квоту на українські жертви — 3,5 мільйона осіб. Ця цифра перейшла в спадщину і до істориків незалежної України, тим паче, що люди в кабінетах не змінилися. Однак українська діаспора, яка вслід за німецькими дипломатами десятки років заявляла про втрати «від 7 до 10 мільйонів», була здивована, що в Україні й після 1991 року повторюють постулати радянської пропаганди. Цей подив змінився на обурення, коли в 2015 році, перед відкриттям Монумента Голодомору-геноциду у Вашинґтоні, до США привезли з Києва проект пропозиції, аби на цій урочистій церемонії виступаючі не говорили про 7—10 мільйонів жертв, а тільки про 3,5 мільйона, бо так уже нібито прийнято.» (В.Сергійчук: ГОЛОДОМОР…).
Справа в тому, що, на сьогоднішній день вже доведено і підтвержено, що «згідно історико-криміналістичної експертизи, маємо: втрати українців в 1932 – 1933 роках в УСРР становили 9 мільйонів 108 тисяч 500 осіб (ЙС), на Північному Кавказі – 1 мільйон 400 391 тисяч 500 осіб» (В.Сергійчук, ГОЛОДОМОР).
Не хочеться вірити, що така досвідчена особа, якою є Г.Чижик, не знала про те, що 19 років тому в Україні для багатьох істориків вказівки ЦК КПСС залишалися у свідомості, а у декого вони до сьогодні діють. Надіюсь, що на Г.Чижик «вплинуло» щось інше, бо ж альцгаймер турбує людей, переважно, у старшому віці.
Йосиф Сірка
Українські журналісти та редакції отримали анонімні електронні листи про мінування низки установ в різних областях України. >>
Національний банк України цьогоріч започаткував у нумізматиці новий тематичний напрям, який присвятили українській зброї та її творцям. 27 листопада 2024 року, вводиться в обіг третя пам’ятна монету з цієї серії – "Українська бавовна. "БТР-4Е "Буцефал"". >>
Від провладної «Грузинської мрії» кандидатом на пост президента Грузії стане колишній футболіст Михаїл Кавелашвілі. >>
Рух легкових авто та міського пасажирського транспорту загального користування Подільським мостовим переходом через річку Дніпро дозволять вже цьогоріч із 1 грудня. >>
Виділити додаткові 24 мільярди доларів для посилення військової підтримки України закликав Конгрес Президент США Джо Байден >>
Згідно офіційної інформації Головного управління комунікацій Збройних сил, від початку повномасштабної війни за станом здоров’я з військової служби у запас було звільнено 41 особу вищого офіцерського складу. >>