У Відні українські митці мають змогу безоплатно відвідувати вистави відомого фестивалю

В австійській столиці з 12 травня по 21 червня триває фестиваль Wiener Fetswochen. Він поєднує театр, перформанс, танець, музику, образотворче мистецтво, інсталяції, обговорення та майстер-класи, а також нові види мистецтва, які поки що не класифіковані.

Історія фестивалю почалась в 1950-х роках, щоб після Другої світової війни відновити зв’язок зі світом, інтегрувати місто і країну в міжнародний дискурс мистецтва і культури.

Українська незалежна Стипендія імені Антонена Арто для мисткинь та митців перформативного мистецтва стала партнером заходу у Відні. Її засновниця Ольга Дятел каже:

«Минулого року після перших закордонних презентацій ми поставили собі питання: як зробити увагу до української культури та мистецтва сталою та тривалою навіть після нашої перемоги? Як знаходячись в процесі повномасштабної війни, долаючи її наслідки одночасно створювати твори, що будуть інноваційними та цікавими українській та міжнародній спільноті? Ознайомлення з міжнародним досвідом є однією з відповідей на це питання.

Ми маємо налагоджувати персональні та професійні зв’язки з людьми та організаціями. Маємо орієнтуватись в темах, тенденціях і проблемах, з якими працюють митці та мисткині з інших країн. Саме тому Стипендія імені Антонена Арто налагодила партнерство з Віденським фестивалем, який надав можливість безоплатно відвідувати вистави мисткиням та митцям з України».

Стипендія Антонена Арто створена для підтримки починаючих мисткинь та митців,  культурних менеджерок та менеджерів у сфері перформативного мистецтва, які працюють в Україні. Стипендія орієнтована на пошук нових прогресивних театральних форм. Підтримує камерні експериментальні роботи, які можуть стати основою для майбутніх більших проєктів.

Ольга Дятел розповіла про три яскраві вистави нинішнього Віденського фестивалю.

Sun & Sea, концепція та розробка: Ругіле Барзджукайте, Вайва Грайніте, Ліна Лапелите.

Сюжет: Глядач знаходиться на поверх-два вище над дією, яка відбувається знизу. Простір “сцени” засипано піском. Коли ти заходиш, то бачиш, що на піску вже лежать на кольорових ковдрах люди: хтось читає, хтось спить, хтось грає бадмінтон, хтось ліпить замки з піску.

Чути музику та спів, в якийсь момент цікавим заняттям стає намагатись зрозуміти хто ж з цих людей зараз співає. Адже всі співачки та співаки роблять це лежачи на піску.

Вистава отримала «Золотого лева» на Венеціанській бієнале 2019 року, де представляла Литву.  Вона підіймає такі теми, як капіталізм і зміна клімату, туризм і привілеї.

Фішка: Вистава створює красиву та навіть магічну картинку, за якою хочеться спостерігати. Протягом години відбувається дуже мало змін, але пісок, різноманітність кольорів та можливість дивитись на це згори - створюють картину, на яку хочеться дивитись.

Для кого насамперед: The New York Times написав про цю виставу, що вона “залишається найбільшим досягненням в перформансі протягом останніх 10 років”. То ж рекомендую переглянути цю виставу тим, хто цікавиться актуальними творами та тенденціями.

Skatepark, концепція та хореографія Метте Інгвартсен

Сюжет: На сцені люди віком 10-25 років на скейтах, роликах. Хтось співає, хтось грає на електрогітарі, хтось танцює брейк-данс. Хтось робить це все разом. Але все має структуру театральної вистави. Авторка зображує скейтпарк як перформативний простір і розширює звичайний танцювальний словник. Хореографка у своїх роботах намагається спостерігати за рухами, які є в публічному просторі або світі  та зрозуміти вираженням чого вони є. Протягом 80 хвилин люди на сцені їздять, змагаються, підтримують одні одних, роблять перешкоди, через які перестрибують все вищими і вищими, падають та підіймаються.

Фішка: Вистава стала експериментом, який пробує поєднати неструктурованість повсякденної вуличної культури в структуровану хореографію. Сцена перетворилась в скейтпарк, на якому глядачів після входу в залу вже зустрічають скейтери. Цікаво, що дія починається з моменту, коли ти входиш в залу, хоча й у вистави є визначений початок. Та цікаво було спостерігати, як дівчинка, зовнішність якої вказувала на приналежність до контркультури, сиділа на проході, слухала голосно музику, співала. На що місцева глядачка старшого віку дуже обурилась та не могла прийняти, що ця дія зрежисована та є частиною вистави.

Для кого насамперед: Дивитись варто тим, хто цікавить мистецьким пошуком та експериментами. Сама хореографка створює роботи з 2003 року та її роботи цікаво дослідити.

Metamorphosis of a Living Room, режисераТошікіОкада

Сюжет: Вистава розповідає про сім’ю, якій загрожує виселення. Люди у вітальні діляться своїми переживаннями та намагаються знайти розв'язання проблеми за допомогою Закону про оренду. Герої вистави ведуть беземоційні бесіди. Рухи їх тіл існують окремо від їх розмов та передають емоції напруги та непевності.

Всередині вистави з’являється герой, з якого на підлогу стікає смола. Він повільно рухається по сцені, смола тягнеться за ним. Вся родина намагається зрозуміти хто це, але він мовчить. Коли він з’являється наступного разу то пропонує вбити голову родини, на що інші дуже швидко погоджуються, адже “втомились від постійних коментарів”.

Незабаром назріває катастрофа неймовірних масштабів, яку неможливо вирішити ні за допомогою гарячої лінії, ні за допомогою будь-яких рукотворних ідей. Елементи вітальні будинку починаються частинами розходитись по всій сцені, величезний камінь починає стрибати та насуватись, елементи та люди, які існували окремо змішуються.

Фішка: На запрошення фестивалю режисер Тосікі Окада та композитор Дай Фудзікура уперше працюють разом, досліджуючи нову форму музичного театру. У ньому вони переслідують ідею дозволити розмовній мові та музиці вийти на сцену як незалежні та своєрідні герої. Тому можна спостерігати як семеро музикантів Klangforum Wien сидять попереду, за ним відбувається дія, в якій бере участь шість японських акторів з компанії Окади. Окреме та водночас спільне існування акторів та музикантів є особливістю цієї вистави.

Для кого насамперед: Цю виставу варто побачити тим, хто цікавить музичним театром. Вона йде японською мовою з субтитрами.

Катерина ЛУК’ЯШКО