Замовники вбивства журналіста Георгія Гонгадзе відомі, але не покарані й досі-3

Світлій пам’яті Георгія Гонгадзе – присвячую

ЗАВЕРШЕННЯ. Початок читайте за посиланням

«Шерше ля фам»

У грудні 2004 року, під час буремних подій Помаранчевої революції, я прийшов до Литвина в його службовий кабінет без попередження. Він був напружений і ледве стримував хвилювання, у зв’язку з моїм несподіваним візитом. Мені вистачило приблизно 20-ти хвилинної розмови з ним, щоб переконатися у справжньому мотиві викрадення і вбивства журналіста Гонгадзе – це неприязні особисті стосунки Литвина з Георгієм, які виникли через Олену Притулу.

Як кажуть в таких випадках французи: «Cherchez la femme» (Шерше ля фам), що буквально означає «шукайте жінку».

Після розмов з Оленою Притулою, Володимиром Литвином, Мирославою Гонгадзе та іншими, хто знав їх близько, внутрішньо я уже  не сумнівався в МОТИВІ злочину, вчиненого Литвином – НЕПРИЯЗНІ СТОСУНКИ і ПОМСТА.

Це - мої внутрішні переконання (як слідчого в минулому), які сформувалися на основі встановлених процесуальних і конфіденційних фактичних даних (доказів) та неофіційних розмов з зазначеними особами.

Пам’ятаєте, я Вам говорив, що моя «фішка» як слідчого в розкритті злочину була в тому, щоб починати розслідування справи самостійно з першого кроку – огляду місця події, неофіційної без протоколу розмови (бесіди) з потерпілим, очевидцем злочину, підозрюваним?

Тепер Ви знаєте, чому мені були необхідні ці неформальні неофіційні спокійні розмови (бесіди) з Притулою, Литвином та  іншими. Мені треба було відчути всю енергетичну атмосферу злочину і всіх його учасників в різних статусах (жертва, вбивці, очевидці, свідки, потерпілі і т. д.).

Скажу більше. Я зі своїм колегою-побратимом Анатолієм Єрмаком  був в Таращанському лісі, на тому місці, де 2 листопада 2000 року знайшли обезголовлене тіло Георгія Гонгадзе. Провели там на самоті майже годину. Багато чого мені повідало це місце. Воно було наповнене енергією страху Кучми, Литвина, Кравченка і віяло могильним холодом вбивць Георгія, які скоро стануть мерцями…

Майже одночасно з інсультом, який трапився у керівника Апарату МВС, генерал-полковника міліції Едуарда Фере на початку липня 2003 року (не приходячи до тями, перебуваючи у комі впродовж шести років, він помер на початку червня 2009 року), у Австрії 22 липня 2003 року від гострого інфаркту і відмовою нирок помер свідок, а можливо і за співучасник вбивства Гонгадзе – голова Державного управління справами (з лютого 2000 року), генерал-полковник міліції Юрій Дагаєв. До призначення керівником ДУС був заступником міністра внутрішніх справ Кравченка (1998-2000), в 1996-1998 роках очолював ДАІ МВС.

Майже одночасний і несподіваний інсульт у Фере і гострий інфаркт і відмова нирок у Дагаєва (на здоров’я обидва не жалілися) та події,  які відбувалися навколо вбивства Георгія Гонгадзе і отримана мною  конфіденційна інформація, дають підстави вважати,  що вони швидше за все були отруєні. Окрім того, в соціальних мережах була інформація від анонімного працівника МВС, що їх отруїли.  Знаю точно, що Дагаєв був одним з учасників бесіди у кабінеті Кучми, де вирішувалась доля Гонгадзе.

Влітку 2002 року я і Анатолій Єрмак таємно зустрічалися з Дагаєвим по його ініціативі за містом. Із розмови ми зрозуміли, що він знає багато про ДТП з В’ячеславом Чорновілом і про вбивство Георгія Гонгадзе. По ньому було видно, що він чогось, чи когось дуже  боїться. На пропозицію Анатолія Єрмака прийти на засідання ТСК і все розповісти, що йому відомо про загибель Чорновіла і Гонгадзе і цим себе захистити, Дагаєв відповів: я подумаю. І попросив нас нікому не розповідати про нашу зустріч…

Зауважу, що самий небезпечний ворог людини – це її внутрішній СТРАХ!

Мені відомо, що між Фере, Дагаєвим і Пукачем була дружба, вона продовжувалася і після вбивства Георгія Гонгадзе. Троє генералів нерідко обідали в заміських ресторанах.  Фере опікував Пукача і сприяв йому в просуванні по службі. Саме за протекцією  Фере Пукач був призначений начальником Управління кримінального пошуку МВС. Коли в кінці 2001 року Фере звільнився з МВС, Дагаєв призначив його своїм радником. 

Про більш чим ймовірне вбивство міністра Кравченка (а не дивне «самогубство» двома пострілами з пістолета в голову) рекомендую прочитати тут.

Інформацією про обставини вбивства Георгія Гонгадзе добре  володів  Микола Джига, який був першим заступником міністра внутрішніх справ  з 1998 по 2002 рік. Знаючи, що вбивство журналіста вчинили працівниками міліції, він про це мовчав, а  брехав народним депутатам і суспільству. Говорив про Георгія нісенітниці і дурниці. Соромно було слухати.   

Наприклад, у травні 2001 року у Тбілісі на 30-й Європейській регіональній конференції Інтерполу Джига заявив, що вдень вбивства Георгія Гонгадзе двоє невідомих погодилися підвезти його на своїй машині. Як виявилося, вони були наркомани і шукали наркотики, а не знайшовши їх, спробували пограбувати Георгія. Журналіст вчинив їм супротив, в результаті чого був вбитий наркоманами, а потім похоронений в Києві. Пізніше останки тіла Гонгадзе були перепоховані в Таращанському лісі.

Джига наголосив, що слідство у справі про вбивство Гонгадзе завершене. Він відмітив, що вбивство носило «чисто кримінальний характер» і не було пов’язано з журналістською діяльністю Гонгадзе. За словами Джиги, особи, які убили Гонгадзе, потім самі були вбиті, а їх вбивці затримані міліцією і дають свідчення.

У березні 2001 року Кравченко був звільнений з посади міністра.  Через рік він був призначений головою Державної податкової адміністрації (2002 – 2004) і забрав до себе Джигу на  посаду начальника Слідчого управління податкової міліції ДПА (2003-2004).

 ***

У вересні 2005 року на сесії Верховної Ради я зробив звіт про результати роботи ТСК у справі Гонгадзе і заявив, зокрема, що за висновками Комісії і моїми як її голови (слідчого в минулому) ЗАМОВНИКОМ викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе є  президент Леонід Кучма, ПІДБУРЮВАЧЕМ -  тодішній глава Адміністрації, нині голова Верховної Ради Володимир Литвин, ОРГАНІЗАТОРОМ – міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко (покійний), СПІВОРГАНІЗАТОРОМ –  керівник апарату міністра генерал-полковник Едуард Фере (впав у кому в липні 2003 року і, не приходячи до тями шість років, помер в липні 2009 року.

Парламент взяв звіт до відома і прийняв рішення направити матеріали ТСК Генеральну прокуратуру.

Як народний депутат я направив Генеральному прокурору матеріали комісії разом з депутатським запитом про порушення кримінальної справи проти Кучми, Литвина, Кравченка і Деркача, притягнення їх до кримінальної відповідальності і взяття під варту, як співучасників викрадення і вбивства Георгія Гонгадзе та вчинення інших злочинів проти нього.

Литвин побоявся бути присутнім на сесії під час мого звіту, хоча до обіду головував на засіданні парламенту.

Через півроку, у березні 2006 року відбулися чергові парламентські вибори, на яких «Народний блок Литвина – МИ» потерпів фіаско і не пройшов до Верховної Ради.

В соціальних мережах появилася інформація, що Литвин впав у депресію і хотів покінчити життя самогубством, оскільки боявся арешту у справі вбивства Гонгадзе.

Проте не арештували, хоча всі підстави для цього є!

Рекомендую ознайомитися з деякими біографічними фактами із життя Литвина, які опубліковані у книзі «Воїни Антимафії» (див. фото сторінок книги).  Це дасть Вам краще зрозуміти моральну і  духовну гнилість цього горе-політика. 

Не покаране зло, виросло  в абсолютне 

Внаслідок політичної кризи в Україні 2007 року Литвин почав частіше з'являється на  проросійських олігархічних телеканалах, ведучи свою передвиборчу кампанію під гаслом «Країні потрібен Литвин!».

У вересні 2007 року на дочасних виборах блок Литвина проходить до Верховної Ради. Фракції партії Регіонів і комуністів обрають його  головою парламенту.

У 2010 року рвався у президенти України (отримав 2,3% голосів  підтримки).

У квітні 2010 року Литвин у неконституційний спосіб протягнув у парламенті ратифікацію колоніальних для України Харківських угод з росією, які визнані державною зрадою.

Підписав на догоду Москві  антиконституційний Закон про засади державної мовної політики (2012).

З 2012 по 2014 рр. — народний депутат VII скликання. Агент КДБ Литвин стає головою Комітету з питань національної безпеки і оборони, який дає згоду на призначення громадян росії, агентів ФСБ керівниками МО (Лебєдєв) і СБУ (Якименко).

У 2014—2019 роках був народним депутатом України 8-го скликання. Восени 2016 року закликав відновити відносини з  росією і забути про Євросоюз.

На дострокових парламентських виборах 21 липня 2019 року нарешті програв кандидату від партії «Слуга народу» Дмитру Костюку.

Навесні 2021 року Литвин вирішив балотуватися в ректори КНУ імені Тараса Шевченка, що викликало обурення у політиків, громадських активістів та самих студентів. 17 березня Литвин не зміг пройти у другий тур виборів ректора. Посів лише четверте місце з 165 голосами (3,99% від загальної кількості тих, хто голосував).  

Чи потрібно ворушити минуле?

Можливо, хтось із читачів зробить зауваження. Для чого, мов, ворушити старе – 23-ти річної давнини. Сьогоднішня ЗЕ-влада, як і попередня, Кучму і Литвина не покарає. Ворон ворону око не виклює. У нас немає незалежного правосуддя, воно повністю корумповане.

Чого лише вартий масштабний корупційний скандал на весь світ з Верховним Судом, голова якого Князєв створив за участі суддів організоване злочинне (мафіозне) угрупування для одержання неправомірної вигоди і хабарів керівництвом і суддями ВС.

Відповідь на таке зауваження проста. Я керуюся настановою Григорія Богослова: «Мовчанням зраджується Бог». 

Я не знаю як живе Литвин зі своїм минулим (п’яниці Кучмі легше, хильнув стакан горілки і бренькає  собі на гітарі. Згадайте у 3-х хв. відео про два його президентські терміни.

Можливо Литвин насолоджується своїми матеріальними статками (заміським будинком/особняком, київськими квартирами, іномарками, валютними збереження. Кучмі яхта не потрібна…).

Я не знаю, чи згадує він Георгія і його доньок-близнят, яких він разом з Кучмою, Кравченком і Пукачем зробив сиротам у трирічному віці, а Мирославу Гонгадзе – вдовою.

Мені не відомо, чи знає Литвин, що таке «КАРМА».

Проте мені добре відомо:

«За все в житті платити треба: що ти посієш — те й пожнеш. Господь завжди все бачить з неба, Його очей ти не минеш».

«Життя нічого не дає дарма, і всьому, що дається долею, таємно визначена своя ціна».

Пам’ятаєте, на початку статті написано, що в 2003 році у Вашингтоні я дав слово маленьким донькам-близнятам Георгія,  що зроблю все від мене залежне і що в моїх силах, щоб встановити всіх учасників вбивства Георгія і  притягнути їх до відповідальності?

Думаю, що слово я дотримав. Всі учасники викрадення і вбивства їх батька Георгія Гонгадзе мною встановлені і названі на сесії  Верховної Ради та в ЗМІ.

Двоє (Кравченко і Фере) не дожили до суду – мертві.

Четверо (Пукач, Протасов, Костенко і Попович) визнані винними у викраденні і вбивстві Георгія Гонгадзе і засуджені судом (один із них помер в колонії) до різних строків позбавлення волі (Пукач – довічно).

Залишились не покараними в судовому порядку двоє – замовник Кучма і підбурювач Литвин.

Звичайно, зроблені мною і ТСК висновки не є ІСТИНОЮ в останній інстанції. Її повинні встановити генеральний прокурор і Суд.

Та скільки їх уже було цих генеральних прокурорів за 23 роки після вбивства Георгія. Не перерахуєш… Про суди промовчу. Чого лише вартий Київський апеляційний суд, який розглядав справу Пукача…

Правда, є ще й суд Божий, як і земна «КАРМА»…

***

З Днем народження, мій дорогий шураві Георгій! Світла пам’ять про тебе буде вічною! Донечки подарують тобі онука Георгія, який Ангелом спуститься на землю з того малюнка, який намалювала і  подарувала мені Соломія… З Днем народження!!! 

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, Герой України, генерал-лейтенант