Воєнний злочинець путін і його терористичний режим мають бути знищені як ракова пухлина на планеті Земля

«Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами» (Г’юї Лонг, сенатор США в 1932-1935 рр. Вислів помилково приписується Уїнстону Черчиллю).

Вкотре повертаючись до теми, що ЗЛО повинне бути покараним (оскільки непокаране зло породжує абсолютне зло, яким була і є імперська росія), я думаю, що ще повинен зробити  злодійського терористичний режим на чолі з воєнним злочинцем путіним, щоб цивілізований світ нарешті знищив його (економічно, фінансово, політично, юридично, фізично)?

Невже дійсно кривавий кремлівський карлик так залякав весь світ, що його всі бояться, окрім одного народу — Українського, який чинить йому героїчний опір, рятуючи цивілізацію від загибелі. Невже Європа цього не розуміє?

Скільки ще потрібно доказувати, що в росії ми маємо справу НЕ з людьми, а з біологічним видом твариноподібних, звіроподібних  нелюдів-рабів-загарбників, які все своє життя мріють про світове панування?

Проникнемо разом в трьохсотрічну історію росії, познайомимося з нею і повернемося в сьогодення, щоб ще раз переконатися з ким ми маємо справу. Кожен зробить власний  висновок, що робити з російською імперією, чи має вона право на майбутнє у її теперішньому вигляді і кордонах…

 «Тварини, яких хотіли переробити на людей»

Перший всеросійський імператор (1721-1725 рр.) Петро І дав влучну характеристику  своїм підданим росіянам: «З другими європейськими народами можна досягнути мети людино люблячими способами, а з російським — не так… Я маю справу не з людьми, а з ТВАРИНАМИ, яких хочу переробити в людей».

Щодо українців (малоросів), Петро І висловився так: «Сей малороссийский народ и зело умен и зело лукав: он, яко пчела любодельна, дает Российскому государству и лучший мед умственный, и лучший воск для свещи Российскаго просвещения, но у него есть и жало. Доколе россияне будут любить и уважать его, не посягая на свободу и язык, дотоле он будет волом подъяремным и светочью Российскаго Царства; но коль скоро посягнут на его свободу и язык, то из него вырастут драконовы зубы, и Российское царство останется не в авантаже».

Чи вдалося Петру І та його наступникам «переробити тварин в людей» і що з них вийшло, читаємо далі.

Через 114 років після смерті Петра І французький мандрівник і письменник маркіз Астольф Луї Леонор де Кюстін  (1790–1857 р.) приїхав у російську імперію, де з червня по вересень 1839 року вивчав росію, її устрій, порядки, звичаї вищого суспільства, життя підданих імператора Миколи І, який удостоїв маркіза прийомом. По поверненню в Париж Кюстін написав книгу  «росія в 1839 році», яка була видана в 1843 році. В ній він дав вбивчу характеристику тим «тваринам», яких Петро І хотів «переробити в людей» і самій імперії, яка «мріє про  світове панування».

                                                                        2-ге видання 1844 року

Переклад уривків з книги процитую російською, щоб москалі змогли прочитати і зрозуміти хто вони є  насправді без перекладача, оскільки для  вивчення української мови у них не вистачає інтелекту (лауреат Нобелівської премії, академік, фізіолог Іван Павлов у 1932 зауважив: «Взагалі я повинен висловити свій сумний погляд на російську людину. Російська людина має таку слабу мозкову систему, що вона не здатна сприймати дійсність як таку. Для неї  існують лише слова. Її умовні рефлекси координовані не з дійсністю, а зі словами. Російський розум не прив’язаний до фактів. Це вирок над російською думкою,  яка знає лише слова і не бажає  доторкнутися до дійсності»).  

Слово Леонору де Кюстіну: «В сердце русского народа кипит сильная, необузданная страсть к завоеваниям — одна из тех страстей, что вырастают лишь в душе угнетенных и питаются лишь всенародною бедой. Нация эта, захватническая от природы, алчная от перенесенных лишений, унизительным покорством у себя дома заранее искупает свою мечту о тиранической власти над другими народами; ожидание славы и богатств отвлекает ее от переживаемого ею бесчестья; коленопреклоненный раб грезит о мировом господстве, надеясь смыть с себя позорное клеймо отказа от всякой общественной и личной вольности.

Россия – это лагерная дисциплина вместо государственного устройства, это осадное положение, возведенное в ранг нормального состояния общества.

Россия – нация немых, какой-то чародей превратил шестьдесят миллионов человек  (сьогодні приблизно 144 млн. – Авт.) в механических кукол, и теперь для того, чтобы воскреснуть и снова начать жить, они ожидают мановения волшебной палочки другого чародея… Рабство сделалось не только реальностью, но и основополагающим законом российского общества.

Этот народ, лишенный досуга и собственной воли, — не что иное, как скопище тел без душ; невозможно без трепета думать о том, что на столь огромное число рук и ног приходится одна единственная голова.

Деспотизм и тирания в россии — столь близкие родственники, что почти никогда не упускают возможности заключить на горе людей тайный союз. При деспотическом правлении тиран остается у власти долгие годы, ибо носит маску… (сталін, путін – Авт.).

Империя эта при всей своей необъятности не что иное, как тюрьма, ключ от которой в руках у императора (сьогодні у путіна – Авт.). Нужно жить в этой пустыне без покоя, в этой тюрьме без отдыха, которая именуется россией, чтобы почувствовать всю свободу, предоставленную народам в других странах Европы, каков бы ни был, принятый там образ правления… Прощение было бы опасным уроком для столь черствого в глубине души народа, как русский. Правитель опускается до уровня своих дикарей подданных; он так же бессердечен, как они, он смело превращает их в скотов, чтобы привязать к себе: народ и властитель состязаются в обмане, предрассудках и бесчеловечности…

Научный дух отсутствует у русских, у них нет творческой силы, ум у них по природе ленивый и поверхностный. Если они и берутся за что-либо, то только из страха. Страх может толкнуть их на любое преступление, но он же мешает им упорно стремиться к заранее намеченной цели. Гений по натуре сродни героизму, он живёт свободой, тогда как страх и рабство имеют лишь ограниченную сферу действия, как та посредственность, орудием которой они являются…

Уму русских не хватает импульса, как их духу – свободы. Вечные дети, они могут на миг стать победителями в сфере грубой силы, но никогда не будут победителями в области мысли. 

Я не упрекаю русских в том, что они таковы, каковы они есть, я осуждаю в них притязания казаться такими же, как мы. Пока они еще не образованы – но это состояние по крайней мере позволяет надеяться на лучшее; хуже другое: они постоянно съедаемы желанием подражать другим нациям, и подражают они точно как обезьяны, оглупляя предмет подражания.  Видя все это, я говорю: эти люди разучились жить как дикари, но не научились жить как существа цивилизованные, и вспоминаю страшную фразу Вольтера или Дидро, забытую французами: «Русские сгнили, не успев созреть». Я пришел к выводу, что страна, которую ее жители покидают с такой радостью и в которую возвращаются с такой неохотой, — дурная страна».

Кюстін також зазначив: «Правительство в россии живет только ложью, ибо и тиран, и раб страшатся правды. Тому, кто имел несчастье родиться в этой стране, остается искать утешения только в горделивых мечтах о мировом господстве. Лгать здесь — охранять власть, говорить правду — разрушать ее. Русские могут на миг стать победителями в сфере грубой силы, но не могут стать победителями в области мысли. А народ, не способный ничему научить покоренные народы, недолго остается сильнейшим. Наибольшее удовольствие этому народу доставляет пьянство, иначе говоря — забытье».

Земляк Кюстіна, історик Жуль Мішле (1798-1874), побувавши в Росії після нього, зробив висновок: «Дивлячись на росіян, ясно розумієш, що це плем’я поки що не розвинулося до кінця, росіяни — ЩЕ НЕ ЗОВСІМ ЛЮДИ. Їм не вистачає головної якості людини — морального відчуття, уміння відрізняти добро від зла» (для москалів їх мовою: «Глядя на русских, ясно понимаешь, что это племя пока не развилось до конца, русские — ЕЩЕ НЕ ВПОЛНЕ ЛЮДИ. Им недостает главного свойства человека — нравственного чутья, умения отличать добро от зла»).

«В росії всі, від малого до великого, обманюють і брешуть… росія — це царство брехні.  Брехня — в общині. Брехня — в поміщику,  священнику і цареві!», - наголосив Жюль Мішле. 

Поет, драматург, член кореспондент імперської АН, почесний доктор Оксфордського Університету Іван Тургенєв (1818-1883) підтвердив висновки французів: «росіянин є найбільшим і самим нахабним брехуном у сьому світі» («A Russian is the greatest and the cheekiest of all liars in the world») і додав: «Якби провалилася росія, то не було б ніякого ні ущербу, ні хвилювання у людства».

У передмові до американського видання цієї книги (1951р.), колишній дипломат і посол в  СРСР генерал Уолтер Сміт написав: «Тут ми зустрічаємо яскраві драматичні і точні описання росії і росіян… Перед нами політичні спостереження настільки проникливі, настільки позачасові, що книга може бути названа кращим твором, коли не будь написаних про радянський союз».

В анотації до нового видання книги американський політик Збігнєв Бжезинський у 1987 році зазначив: «Ні один совєтолог ще нічого не добавив до прозрінь Кюстіна в тому, що торкається російського характеру і візантійської природи російської політичної системи. Щоби зрозуміти сучасні радянсько-американські відносини у всіх їх складних політичних і культурних нюансах, потрібно прочитати лише дві книги: «Про демократію в Америці» Токвіля і кюстінську «росія в 1839 році».

В передмові до американського видання 1989 року історик, професор Бурстін зазначив, що «натхненна і красномовна книга Астольфа де Кюстіна  нагадує нам, що під ковдрою СРСР все ще ховається росія – нащадок імперії царів».

В росії книга із-за її змісту про хижацьку сутність росії і росіян була відразу ж заборонена.  Контрабандно було завезено декілька екземплярів. В радянському союзі книга була видана в 1931 році під назвою «Миколаївська росія» в дуже скороченому і цензурованому варіанті. Лише в 1996 році російський читач зміг ознайомиться з повним перекладом і коментованим видавництвом цієї книги. 

Бажаючі прочитати книгу «росія в 1839 році», зможуть знайти її різними мовами в мережі інтернет; також існує скорочене українське видання «Правда про росію» у перекладі О. Мерчанського.

«росія — помилка історії»

Польський публіцист  Мачей Павлицький (Maciej Pawlicki) дав точну і лаконічно повну   характеристику росії за всі триста років її існування по цей день.

Цитую москалям їхньою ординською мовою, щоб було зрозуміло: «россия — ОШИБКА истории. Она выросла на ПОРАБОЩЕНИИ собственных граждан — и при царской, и при советской, и при нынешней модели власти, которая представляет собой комбинацию первых двух и столь же эффективно «сковывает души в кандалы».

Она выросла на ПОЖИРАНИИ государств, социальных групп, народов, на беспрерывных актах (успешных, неуспешных, временно успешных) АГРЕССИИ против соседей, ТЕРРОРИЗМЕ на других континентах, НАСАЖДЕНИИ и  ПОДДЕРЖКЕ кровавых царьков, ДЕСТАБИЛИЗАЦИИ целых регионов, РАЗВРАЩЕНИИ части элит многих стран Запада, на ВНЕДРЕНИИ цивилизационных и этических антистандартов, на регулярном ШАНТАЖЕ в отношении, по сути, всего мира.

Она выросла на АБСОЛЮТНОЙ БЕСПОЩАДНОСТИ, которая позволяла ей МАССОВО УБИВАТЬ собственных граждан, когда сатрап считал это необходимым, и тем более — без зазрения совести УНИЧТОЖАТЬ граждан других стран…

Кремль строит свою государственную пропаганду на ГИПЕРЛЖИ и ГИПЕРНАГЛОСТИ, которые незнакомы западной цивилизации, и поэтому Запад так часто оказывается в отношении них бессильным».

Письменник, член-кореспондент петербурзької АН Федір Достоєвський (1821-1881) стверджував, що росіяни це: «Народ, який блукає по Європі і шукає, що можна зруйнувати, знищити лише заради розваг» (People who roam across Europe in search of what to destroy and obliterate, only for the sake of gratification).

Навесні 1918 року в Санкт-Петербурзі лауреат Нобелівської премії в галузі медицини (фізіології), академік Іван Павлов прочитав три лекції, які об’єднав під умовною назвою «Про розум взагалі, російський зокрема».

У своїх лекціях академік, зокрема, відзначав (цитую мовою оригіналу): «Русский человек, не знаю, почему, не стремится понять то, что он видит. Он не задает вопросов с тем, чтобы овладеть предметом, чего никогда не допустит иностранец. Иностранец никогда не удержится от вопросов… Русский ум не привязан к фактам. Он больше любит слова и ими оперирует. Это приговор над русской мыслью, она знает только слова и не хочет прикоснуться к действительности».

Далі Павлов говорить: «Возьмите наших славянофилов. Что в то время россия сделала для культуры? Какие образцы она показала миру? А ведь люди верили, что россия протрет глаза гнилому Западу. Откуда эта гордость и уверенность? И вы думаете, что жизнь изменила наши взгляды? Нисколько! Разве мы теперь не читаем чуть ли не каждый день, что мы авангард человечества! И не свидетельствует ли это, до какой степени мы не знаем действительности, до какой степени мы живем фантастически. Ведь это общая характерная черта русского ума».

10 жовтня 1934 року академік Павлов написав міністру охорони здоров’я РРФСР Камінському листа, у якому, зокрема, вказав (цитую): «К сожалению, я чувствую себя по отношению к вашей революции почти прямо противоположно Вам. Многолетний террор и безудержное своеволие власти  превращает нашу азиатскую натуру в позорно рабскую. А много ли можно сделать хорошего с рабами? Пирамиды? Да, но не общее истинное человеческое счастье».

Упродовж усього життя Іван Павлов називав жовтневий переворот 1917 року «більшовицьким експериментом» і просив Раднарком (уряд) СРСР у листі від 21 грудня 1934 року «припинити експеримент над народом, пощадити батьківщину і її громадян».

«Єврейська державність в СРСР»  

Провідні російські та західні історики зазначають, що 1917-1939 роки — це період «ЄВРЕЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ» в росії, а з 1922 року і в СРСР. Не погодитися з цим дуже важко. Це підтверджує об’єктивний, неупереджений аналіз історії і архівні документа за той час, які я вивчав в архівах ЦК КПРС, КДБ і МВС. Багато з них опубліковані в ЗМІ.

Зауважу лише, що за даними зарубіжних і вітчизняних істориків-дослідників, під час   єврейської більшовицької тиранії в 1917-1939 роках було знищено понад 30 мільйонів громадян, в основному це були українці, росіяни, білоруси. Були депортовані цілі народи.  

Єврейський більшовицький тоталітарний режим Леніна-Троцького-Сталіна організував  в Україні штучний масовий голод в 1921-1922 роках (померло 3 500 000 українців), Голодомор-геноцид в 1932 – 1933 роках (померло 10 500 000 українців, з них 4 000 000 дітей), штучний масовий голод в 1946-1947 роках (померло 1 500 000 українців). Всього було вбито голодною смертю 15 500 000 мільйонів українців…

Українська інтелігенція була знищена майже повністю.

Наведені дані підтверджені матеріалами досудових розслідувань та комплексними судовими експертизами, які опубліковані у науковому збірнику Національної академії правових наук України, Національної академії наук України, Інституту української археографії та джерелознавства імені  М. С. Грушевського, Інституту української мови, Національного музею Голодомору-геноциду, Інституту дослідження Голодомору Служби безпеки України (Київ: Видавництво Мельника Марка, 2021. – 520 с.).

Я був ініціатором порушення 22 травня 2009 року кримінальної справи № 475 щодо геноциду українців під час Голодомору в Україні 1932-1933 рр. Брав безпосередню участь у зборі доказів по справі і в достатній мірі володію матеріалами і даними слідства.  

Не дивно, що Ізраїль і росія до цього часу не визнали і в майбутньому не визнають  Голодомор геноцидом Українського народу. Про це я неодноразово писав і публічно говорив на різних міжнародних форумах.

Ізраїль керується своїми інтересами. Його політики вважають, що лише Голокост (знищення 6 000 000 євреїв), вчинений нацистами Німеччини на чолі з Гітлером під час Другої світової війни, може вважатися геноцидом.

Єльцинська росія на законодавчому рівні визнала себе правонаступницею єврейського  більшовицького тоталітарного режиму в СРСР, який вчинив ці злочини проти українців.

Керівникам і політикам України непотрібно принижуватись перед Ізраїлем і просити його визнати Голодомор геноцидом українців.

Важливо те, що ми, українці, самі на законодавчому і судовому рівнях встановили цей злочин проти людяності актом геноциду Української нації і десятки цивілізованих країн світу уже визнали голодомор геноцидом українців. Наше завдання – довести до народів світу всю правду про цей злочин єврейсько-більшовицького режиму в колишньому радянському союзі, назвати злочинців поіменно, їх партійну і національну приналежність. Нікого з учасників цих страшних злодіянь уже немає в живих. Нам потрібна лише історична Правда. 

Єврейський народ і Держава Ізраїль, яка утворена у травні 1948 року, не мають ніякого відношення до євреїв-більшовиків — катів українців. Чи вибачиться Ізраїль за своїх співвітчизників (нелюдів-більшовиків) перед українцями (як Німеччина перед євреями  за вчинений Голокост) і чи визнає Голодомор геноцидом українців — це його вибір.

30 листопада ц. р. німецький Бундестаг (парламент) визнав Голодомор в Україні 1932-1933 років геноцидом українського народу.

На сьогодні уже 23 країни світу визнали Голодомор геноцидом українців.

Громадянин Ізраїлю, ортодоксальний рабин, доктор юридичних наук Михайло Фінкель заявив: «Мені соромно і боляче за євреїв-революціонерів,  які внесли свою значну лепту у розвал російської імперії, винних у багато чисельних злочинах Громадянської війни, знищенні Православ’я, духовенства, аристократії та інтелігенції російського народу. Прокляті рабинами того часу безбожники і атеїсти євреї Троцький, Свердлов, Юровський, Каменев, Зінов’єв, Ягода… Ці прізвища —  лише верхівка айсбергу.  Їхні страшні і кроваві злочини залишили незгладимі рани на душі і тілі російського народу. Минуло вже майже століття з того часу, але біль все не стихає. Чи не тому, що ніхто не попросив прощення за ці гріхи? Мені боляче й соромно за цих людей, як минулого, так і сучасних».

Напередодні 90-х роковин до Дня пам’яті жертв голодоморів в Україні сталася цинічна ганебна і, навіть, незбагненна антиукраїнська подія. За ініціативи міністра інформаційної політики Олександра Ткаченка по всій Україні було розпочато знищення біл-бордів, розроблених низкою громадських організацій, до вшанування пам’яті 10 млн 500 тис. українців, винищених більшовицьким тоталітарним режимом в 1932-1933 роках.

По всій Україні знищують біл-борди до вшанування пам’яті саме 10 млн 500 тис. українців — жертв Голодомору.

Як зазначається у зверненні, підписаному політичними і громадськими діячами, митцями, в тому числі і іноземними (серед них є і мій підпис), організатором цієї протиправної, антиукраїнської акції є саме Ткаченко, який з перших днів на посаді міністра продовжив проросійську політику Табачника та здійснює політичні переслідування науковців, які займаються дослідженням геноциду українців. Навіть в часи Януковича, який публічно заперечував Голодомор як злочин геноциду, не переслідували науковців та не знищували соціальну рекламу, яка інформувала про злочини комуністичного тоталітарного режиму.

Підписанти звернення просять президента Зеленського негайно звільнити Ткаченка з займаної посади, притягнути його до встановленої законом відповідальності та вжити заходів для припинення діяльності «п’ятої колони» в Україні.

Ви можете собі уявити щось подібне в Ізраїлі по відношенню до Голокосту євреїв? Щоб трапилося з тим, хто вчинив би подібну акцію? Уже сидів би у в’язниці (це у кращому випадку), а швидше за все, такий негідник був би трупом з проломленою головою. 

Відгуки з цього приводу на адресу Ткаченка від фронтовиків-захисників України уже були. Раджу пану міністру добровільно подати у відставку і не випробовувати свою долю...     

Продовження політики геноциду українців

Путінський фашистський терористичний режим сьогодні вчиняє новий геноцид проти українського народу, умисно наносячи системні масовані ракетні удари по критичній інфраструктурі, щоб позбавити мирне населення тепла, світла, води в зимовий час, що може привести до катастрофічних трагічних наслідків для мільйонів людей.

У заяві Верховної Ради України від 1 грудня щодо енергетичного тероризму російської федерації зазначено, що «методичне знищення росією об’єктів енергетичної інфраструктури України є продовженням російської політики ГЕНОЦИДУ Українського народу».     

Полковник Служби безпеки України Валерій Удовиченко, виступаючи на VI Міжнародній науково-практичній конференції «Геноцид як зброя у боротьбі проти української нації в XX-XXI ст.: інтердисциплінарні підходи», яка відбулась у Києві 24–25 листопада та була присвячена 90-м роковинам Голодомору-геноциду, провів паралель між Голодомором в Україні та путінським геноцидом українців у розв'язаній ним війні.

Він зазначив: «Провівши історичні паралелі між Голодомором-геноцидом в Україні та путінським геноцидом українців у сучасній російсько-українській війні можемо зробити такі висновки: так само як московським керівництвом було організовано та вчинено Голодомор в Україні в 1932-1933 роках так і наразі в сучасній російсько-українській війні путінський режим росії організовано вчиняє "ЕНЕРГОМОР", "ЕНЕРГОЦИД".

Знову повторюється злочин геноциду українців, що проявилося у системних діях росії, спрямованих на створення умов, що розраховані на поступове знищення українського народу через підрив економічного потенціалу та безпеки, які проявляються у знищенні об’єктів господарської інфраструктури (пошкодження зерносховищ, перешкоджання посівній кампанії, блокада морських торговельних шляхів, руйнування електричної та газотранспортної інфраструктури тощо).

Таким чином був Голодомор в Україні 1932-1933 рр., а тепер у 2022 році росія вчинює в Україні "ЕНЕРГОМОР", "ЕНЕРГОЦИД", у значенні якого маємо розуміти геноцид українського народу».

Удовиченко закликав науковців, істориків та юристів долучитися до опрацювання цих термінів для практичного застосування.

Погляд через століття

Минуло понад сто років після прочитаних академіком Павловим лекцій. І що змінилося в «мозковій системі росії загалом і росіянина зокрема»?

Аморальність, деградація, дебілізація росії досягли такого рівня, що  стали  невилікуваною душевною хворобою суспільства. Московія перетворилася на психіатричну  лікарню закритого типу, в якій знаходиться майже все населення країни. 

Ще 2009 року відомий вчений, доктор фізико-математичних, віце-президент російської  академії природничих наук Сергій Капіца повідомив: «Дебілізація росії вже відбулася. Дані наукових досліджень засвідчують те, що ми, нарешті, прийшли до того, до чого прагнули всі ці 15 років, — виховали країну ідіотів».

Доктор історичних наук, головний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин РАН Георгій Мирський заявив: «Деградація російського народу йде невідворотно».

На основі великого масиву історичних фактів і архівних матеріалів  письменник Максим Горький зробив шокуючий для багатьох висновок: «Головною рисою російського національного характеру є жорстокість, і то жорстокість садистська. Кажу не про окремі вибухи жорстокості, а про психіку, про душу народу. Ми жорстокі звірі, в наших жилах все ще тече темна і зла  рабська кров — отруєна спадковістю татарського і кріпацького ярма».

Перебуваючи у 1922 році в Берліні, Горький написав відому скандальну статтю «Про російське селянство», яка ніколи не друкувалася в радянському союзі. Наведу окремі її положення, якими він характеризував росіян.

«Винятково російському народу притаманне почуття особливої жорстокості, холоднокровної, яка випробовує межу людського терпіння і ніби вивчає чіпкість, стійкість до життя. У російській жорстокості відчувається диявольська витонченість, у ній є щось тонке, вишукане», - наголосив письменник.

Горький також зазначав: «Жорстокість — ось, що все життя вражало і мучило мене. В чому, де коріння людської жорстокості? Я багато думав над цим і — нічого не зрозумів і не розумію…».

Зауважу, коли Максим Горький шукав відповіді на своє запитання, ще не було наукових пояснень генетиків і сучасної психіатрії щодо найважливіших характерних рис народу та про спільні біологічні і спадкові риси його характеру.

Детальніше в статті «Генетика рабів-загарбників…» (Україна молода, 14.12.2016).

Понад п’ять років тому в цій же газеті (за 07.04.2017) я опублікував статтю «Москалі-садисти: чому росіяни жорстко катують українських військових», яка викликала гнів і обурення в росії і у так званих «рускоговорящіх» в Україні. В ній були викладені масові історичні факти і наукові висновки про «садистську жорстокість росіян, як національну рису характеру», в «жилах» яких до цього часу «тече темна і зла рабська кров».

У статті я дав відповідь на запитання, яке мучило Горького – «В чому і де коріння людської жорстокості росіян?» і навів приклади їхнього сьогоднішнього садизму.

Але те, що було виявлено в Бучі, Ірпені, Гостомелі та інших містечках і селах Київської області після звільнення їх від рашистів-нацистів не підлягає визначенню і розумінню!

Це —Аушвіц, Сребрениця, Руанда, Геноцид ХХІ століття разом взяті! Тисячі мирних людей різного віку, діти, неповнолітні — вбиті, розшматовані, закатовані, згвалтовані (в тому числі 10-12-річні дівчатка і навіть —немовлята!), розстріляні з зав’язаними руками і очима (серед них і діти), вбиті з особливим звірячим садизмом, масові поховання по декілька сотень в одній могилі, присипаній землею. Над тілами згвалтованих і розстріляних дівчат і жінок москальські нелюди глумилися — їздили по них танками…

Такими ж садистами москалі були в усі часи Російської імперії, і під час більшовицького комуністичного тоталітарного режиму («червоний» і «великий терор», Голодомор-геноцид в Україні, масові депортації цілих народів), і в часи Другої світової війни, і в Афганістані, і залишаються ними й сьогодні. Прикладів цьому безліч.

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, Герой України, кавалер ордену ООН «Діяння на благо народів», генерал-лейтенант, народний депутат України 2-6 скликань, член ПАРЄ (2006-2010)

ПРОДОВЖЕННЯ читайте за посиланням.