Велике розслідування The Washington Post: як і коли Зеленський дізнався про вторгнення

У жовтні 2021 року керівники вищих розвідувальних служб США, військових і дипломатів зібралися в Овальному кабінеті для термінової зустрічі з президентом Байденом. Вони прибули з високосекретними даними розвідки, складеними на основі нещодавно отриманих супутникових знімків, перехоплених комунікацій і джерел, які всі разом вели до воєнних планів президента рф Путіна щодо повномасштабного вторгнення в Україну.

Видання The Washington Post на основі кількох десятків інтерв'ю відтворило, як ця інформація потрапила до Президента України Володимира Зеленського та якими були подальші дії союзників у підготовці до повномасштабного вторгнення, хто і як повідомляв про загрози та якою була реакція.

Пропонуємо читачам «УМ» переклад матеріалу зі скороченнями.

Це був надзвичайно зухвалий план

Місяцями представники адміністрації Байдена насторожено спостерігали, як Путін скупчує десятки тисяч військ і вибудовує танки та ракети вздовж українських кордонів. Коли літо 2021 року закінчувалося, Джейк Салліван, радник з національної безпеки, зосередився на зростанні обсягу розвідданих, пов’язаних з Росією та Україною. Він організував зустріч в Овальному кабінеті, коли його розуміння проблеми змінилося від невпевненості щодо намірів Росії, через занепокоєння, що він надто скептично ставився до перспектив військових дій, до тривоги.

Ця жовтнева зустріч була однією з кількох, які офіційні особи мали щодо України тієї осені — інколи збираючись меншими групами. Байден і віцепрезидент Гарріс зайняли свої місця в кріслах перед каміном, а держсекретар Ентоні Блінкен, міністр оборони Ллойд Остін і генерал Марк А. Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів, приєдналися до керівників національної розвідки та ЦРУ на диванах навколо журнального столика.

Вони отримали від Саллівана завдання скласти всеосяжний огляд намірів Росії, а тому повідомили Байдену, що розвіддані про оперативні плани Путіна, додані до поточного розгортання сил уздовж кордону з Україною, показали, що тепер усі частини готові до масованого нападу.

За словами офіційних осіб США, розвідувальне співтовариство США проникло в численні точки політичного керівництва Росії, шпигунського апарату й військових, від вищого керівництва й до передової. Значно радикальніші за анексію Криму Москвою у 2014 році та розпалювання сепаратистського руху на сході України, воєнні плани Путіна передбачали захоплення більшої частини країни. Міллі використав мапи на мольбертах і показував позиції російських військ і українську територію, яку вони мали намір завоювати.

Коли Байден вислухав доповідь, він був твердо налаштованим, що Путіна потрібно або стримати, або протистояти йому, і що Сполучені Штати не повинні діяти наодинці. Проте НАТО було далеким від єдності щодо того, як мати справу з Москвою, а довіра до США залишалася слабкою. Після катастрофічної окупації Іраку, хаосу, який настав після виведення військ з Афганістану, і чотирьох років, коли президент Дональд Трамп намагався підірвати альянс, залишилося мало впевненості, що Байден зможе ефективно очолити відповідь Заходу на експансію Росію.

Було зрозуміло, що коли почнеться вторгнення, українцям знадобиться багато нової зброї, щоб захиститися. Якби її було надто мало, це могло б гарантувати перемогу Росії. А надто багато може спровокувати прямий конфлікт НАТО з ядерною Росією.

Ця розповідь у деталях, про які раніше не повідомляли, проливає нове світло на шлях, який США пройшли, щоб відновити довіру, збалансувати секретність розвідки з необхідністю переконати інших у її правдивості, а також на те, як найпотужніший у світі військовий альянс допоможе недосконалій демократії на кордоні Росії протистояти нападу без жодного пострілу НАТО. Вона базується на глибинних інтерв’ю з понад трьома десятками високопоставлених чиновників США, України, Європи та НАТО про глобальну кризу, яка ще не закінчилася.

Частина 1. Шок і трепет 2.0, у які ніхто не вірив

За даними розвідки, росіяни мали наступати з півночі, обабіч Києва. Одна частина мала рухатися на схід від столиці через українське місто Чернігів, а інша – оминути Київ із заходу, просуваючись на південь від Білорусі через природний проміжок між "зоною відчуження" на покинутій Чорнобильській АЕС і навколишніми болотами. Атаку планували на зиму, щоб тверда земля зробила місцевість легкопрохідною для танків. Охопивши столицю в кліщі, російські війська планували взяти Київ за три-чотири дні. Спецназ мав зайти й усунути президента Володимира Зеленського – навіть убити його, якщо необхідно, – і встановити маріонетковий уряд, дружній до Кремля.

Окремо російські війська мали прийти зі сходу та пройти через центральну Україну до річки Дніпро, а війська з Криму – захопити південно-східне узбережжя. Ці дії можуть тривати кілька тижнів, передбачали російські плани.

Після короткої зупинки, щоб перегрупуватися й переозброїтись, далі вони мали просуватися на захід, до лінії з півночі на південь, що тягнеться від Молдови до західної Білорусі. На заході планували залишити українську державу — територію, яку, на думку Путіна, населяють непоправні неонацистські русофоби.

Декому в Білому домі було важко уявити масштаб амбіцій російського лідера. "Здавалося, це не те, на що зважилася б розумна країна", — сказав пізніше один учасник зустрічі про заплановану окупацію більшості України. Частина країни була глибоко антиросійською, що створювало привид повстання, навіть якщо Путін повалить уряд у Києві. Проте розвідка показала, що дедалі більше військ прибували й розташовувалися для повномасштабної кампанії. У російських таборах зберігалися боєприпаси, продовольство та найважливіші припаси.

Байден тиснув на своїх радників. Невже вони справді думали, що цього разу Путін може завдати удару? Так, вони підтвердили. Це реально. Хоча впродовж наступних кількох місяців адміністрація публічно наполягала, що не вірила, наче Путін ухвалив остаточне рішення, єдине, що його команда не могла сказати президенту, що осінній день – це саме той час, коли російський президент натисне на курок.

Директор ЦРУ Вільям Дж. Бернс, який працював послом США в Москві й мав найпряміші контакти з Путіним з усіх в адміністрації Байдена, іншим описав російського лідера як зацикленого на Україні. Контроль над країною був синонімом путінської концепції російської ідентичності та влади. Точність планування війни в поєднанні з переконанням Путіна в тому, що Україну "батьківщина" має знову поглинути, не залишили в нього жодних сумнівів щодо того, що Путін був готовим до вторгнення.

Частина 2. Можливо не так швидко, але Київ впаде

Розвідка наголосила, що Путін фактично сам розкрив свої плани. За три місяці до цього, у липні, він опублікував есе на 7000 слів "Про історичну єдність між росіянами та українцями", насичене образами та сумнівними твердженнями. Росіяни й українці, стверджував він, були "одним народом" — ідея, яка бере свій початок у твердженнях Путіна про "кровні зв’язки", — нібито хитромудрий Захід "украв" у Москви її територію.

Наприкінці літа, збираючи воєдино дані розвідки з кордону та з Москви, аналітики, які присвятили свою кар’єру дослідженню Путіна, дедалі більше переконувалися: російський лідер — сам колишній розвідник офіцер — побачив, що вікно можливостей закривається. Українці вже двічі повставали, вимагаючи демократичного майбутнього, вільного від корупції та втручання Москви, під час Помаранчевої революції 2004-2005 років і протестів на Майдані 2013-2014 років, які передували анексії Криму Росією.

Україна не була членом НАТО чи Європейського Союзу, але тепер упевнено рухалася до західної політичної, економічної й культурної орбіти. Цей дрейф підживив ширше обурення Путіна через втрату Росією імперії.

У похмурій оцінці аналітики дійшли висновку, що Путін, якому мало виповнитися 69, розумів, що йому не вистачає часу, щоб закріпити свою спадщину як одного з великих лідерів Росії — того, хто відновив перевагу Росії на євразійському континенті.

Аналітики сказали, що Путін підрахував: будь-яка відповідь Заходу на спробу силою повернути Україну викличе велике обурення, але фактичне покарання буде обмеженим. За їхніми словами, російський лідер вважав, що адміністрація Байдена була присоромлена принизливим виведенням США з Афганістану й хотіла уникнути нових війн. Сполучені Штати та Європа досі борються з пандемією коронавірусу. Канцлер Німеччини Ангела Меркель, де-факто європейський лідер, залишала свій пост і передавала владу неперевіреному наступнику. Президент Франції Еммануель Макрон зіткнувся з боротьбою за переобрання проти відроджуваного правого крила, а Британія страждала від економічного спаду після Brexit. Великі частини континенту залежали від російської нафти й природного газу, які, як вважав Путін, він міг би використати як клин, щоб розколоти західний альянс. Він створив резерви готівки на сотні мільярдів доларів і був упевненим, що російська економіка зможе витримати неминучі санкції, як це було раніше.

На жовтневому брифінгу в Байдена представили нові розвідувальні дані й аналіз, на що "загалом було дві реакції", – сказав Салліван. По-перше, щоб спробувати стримати Путіна, їм "потрібно було відправити когось до Москви, щоб поговорити з росіянами на високому рівні й сказати їм: «Якщо ви це зробите, наслідки будуть такими»".

По-друге, потрібно було поінформувати союзників про розвідку США та залучити їх до того, що, на думку адміністрації, має бути єдиною та суворою позицією загрозливих санкцій проти Росії, зміцнення й розширення оборони НАТО та допомоги Україні.

"Як підтримати й забезпечити дотримання міжнародного порядку, заснованого на правилах, проти країни з надзвичайним ядерним потенціалом і водночас не вступити у Третю світову війну?"

№ 1: "Не мати кінетичного конфлікту між армією США та НАТО з Росією".

№ 2: "Стримати війну в межах географічних кордонів України".

№ 3: "Зміцнювати та підтримувати єдність НАТО".

№ 4: "Посильте Україну та дайте їй засоби для боротьби".

Радники Байдена були впевненими, що Україна дасть бій. Сполучені Штати, Великобританія й інші члени НАТО витратили роки на навчання та оснащення українських військових, які були більш професійними та краще організованими, ніж до нападу Росії на Крим і східний регіон Донбасу сім років тому. Але навчання зосереджували майже так само на тому, як створити внутрішній опір після російської окупації, і на тому, як запобігти цьому. Зброя, яку вони постачали, була переважно малокаліберною й оборонною, щоб її не сприймали як провокацію Заходу.

Адміністрація також мала серйозні занепокоєння щодо молодого президента України, колишнього телевізійного коміка, який прийшов на посаду завдяки величезній народній підтримці та бажанню фундаментальних змін, але втратив громадський авторитет частково тому, що не виконав обіцянки миру з Росією. 44-річний Зеленський не здавався рівним безжальному Путіну.

Математика була не на користь України. Росія мала більше військ, більше танків, більше артилерії, більше винищувачів і керованих ракет, а також продемонструвала в попередніх конфліктах свою готовність підкорити слабших супротивників попри втрати цивільного населення. Можливо, Київ впаде не так швидко, як очікували росіяни, підсумували американці, але він упаде.

Частина 3. Голова ЦРУ в Москві

2 листопада директора ЦРУ Бернса, який поїхав до Москви, супроводили в кремлівський кабінет Юрія Ушакова, радника Путіна з питань зовнішньої політики та колишнього посла в США. Бос Ушакова був на іншому кінці телефонної лінії та спілкувався з Бернсом із курортного міста Сочі, куди переїхав під час чергової хвилі зараження коронавірусом у Москві.

Російський лідер знов цитував свої буденні звичайні скарги на розширення НАТО, загрозу безпеці Росії та нелегітимне керівництво в Україні. "Він дуже зневажливо ставився до президента Зеленського як до політичного лідера", — згадує Бернс.

Натренувавшись слухати тиради Путіна за роки перебування в Москві, Бернс доніс власне переконливе повідомлення: Сполучені Штати знають, що ви задумали, і якщо ви вторгнетеся в Україну, то заплатите величезну ціну. Він сказав, що залишає листа від Байдена, в якому той підтверджує каральні наслідки будь-якого нападу Росії на Україну. Путін, каже Бернс, не заперечував інформацію розвідки, яка вказувала на російське вторгнення в Україну.

Директор ЦРУ також зустрівся з іншим радником Путіна, Миколою Патрушевим, колишнім офіцером КДБ з рідного міста Путіна Санкт-Петербурга, який керує Радою безпеки Росії. Патрушев думав, що Бернс прилетів до Москви, щоб обговорити наступну зустріч Путіна й Байдена, і був здивований, що глава ЦРУ приїхав з попередженням щодо України. Він майже дослівно повторив фрази Путіна щодо історії та НАТО. Здавалося, місця для значущої взаємодії не було, і це змусило директора ЦРУ задуматися, чи не сформували Путін і його тісне коло помічників власну бульбашку. Путін не ухвалив незворотного рішення розпочати війну, але його погляди на Україну затверділи й апетит до ризику зріс, бо російський лідер вірив, що його час невдовзі мине.

"Рівень мого занепокоєння зріс, а не знизився", — доповів Байдену голова розвідки.

                                          Блінкен і Зеленський у Глазго.        

Частина 4. Як про вторгнення дізнався Зеленський

Коли Бернс розмовляв з Путіним, Блінкен сидів із Зеленським у Глазго (Шотландія) на полях міжнародного саміту з питань зміни клімату. Він виклав розвідувальну картину й описав російський шторм, який насувається на Україну. "Ми були лише двоє, за метр один від одного", — згадував Блінкен. Це була "важка розмова".

Блінкен раніше зустрічався з українським президентом і думав, що знає його достатньо добре, щоб поговорити відверто, хоча здавалося сюрреалістичним "сказати комусь, що ти віриш, що його країна зазнає вторгнення". Він вважав Зеленського "серйозним, свідомим, стоїчним", поєднанням віри й недовіри. Сказав, що поінформує свої старші команди. Але українці "бачили кілька російських фінтів у минулому", і Зеленський явно переживав про економічний колапс, якщо його країна запанікує.

Презентація Блінкена та скептицизм Зеленського задали шаблон, який повторюватиметься й приватно, й публічно впродовж кількох наступних місяців. Українці не могли дозволити собі повністю відмовитися від розвідки США. Але з їхньої точки зору інформація була спекулятивною (в цьому значенні – неперевіреною).

Пізніше він згадав, що Зеленський чув попередження США, але сказав, що американці не пропонували види зброї, потрібні Україні для захисту. "Ви можете сказати мільйон разів: «Слухай, може бути вторгнення». Гаразд, може бути вторгнення — ви дасте нам літаки?" – сказав Зеленський. "Ви дасте нам ППО?" – "Ну, ви ж не член НАТО". – "О, гаразд, то про що ми говоримо?"

За словами Дмитра Кулеби, міністра закордонних справ Зеленського, американці надавали мало конкретних розвідувальних даних на підтримку своїх попереджень аж "до останніх чотирьох-п’яти днів до початку вторгнення".

Менш ніж через два тижні після зустрічі в Глазго, коли Кулеба та Андрій Єрмак, керівник апарату Зеленського, відвідали Державний департамент у Вашингтоні, високопоставлений чиновник США зустрів їх чашкою кави й посмішкою. "Хлопці, копайте окопи!" — почав чиновник.

"Коли ми посміхнулися у відповідь, — згадував Кулеба, чиновник сказав: — Я серйозно. Почніть копати траншеї. … На вас нападуть. Масштабна атака, до якої ви повинні підготуватися". Ми запитали деталі, але їх не було".

Якщо американці були розчаровані скептицизмом України щодо планів Росії, то українці – не менше збентежені дедалі більш публічними попередженнями США про наближення вторгнення.

"Нам потрібно було знайти баланс між реалістичною оцінкою ризиків і підготовкою країни до найгіршого… і забезпеченням економічного й фінансового функціонування країни", — сказав Кулеба. "Кожен коментар зі Сполучених Штатів про неминучість війни одразу відбивався на курсі [української] валюти".

Низка офіційних осіб США заперечували спогади українців і заявляла, що вони надавали київському уряду конкретні розвіддані на початку й під час підготовки до вторгнення.

Але коли зайшлося про Україну, розвідка США навряд чи була відкритою книжкою. Офіційне керівництво забороняло шпигунським службам ділитися такою інформацією, яку Україна може використати для наступальних атак на дислокацію російських військ у Криму або проти сепаратистів на сході, яких підтримує Кремль.

Власний розвідувальний апарат України також був пронизаний російськими "кротами", а офіційні особи США недовірливо ставилися до конфіденційної інформації, яка в результаті могла потрапити в руки Москви. Після початку війни адміністрація Байдена змінила свою політику та поширювала інформацію про переміщення російських військ по всій Україні, мотивуючи це тим, що країна зараз захищалася від вторгнення.

Частина 5. Тінь невдач в Ірані над дискусіями про вторгнення Росії

На зустрічі під час конференції G20 у Римі наприкінці жовтня Байден поділився деякими новими розвідданими й висновками з найближчими союзниками Америки — лідерами Великобританії, Франції та Німеччини.

У середині листопада директор національної розвідки Авріл Хейнс скористалася попередньо запланованою поїздкою до Брюсселя, щоб поінформувати ширше коло союзників: Північноатлантичну раду НАТО, головний керівний орган альянсу. Коли вона виступала у великій аудиторії, то обмежила свої зауваження тим, що, на думку розвідувального співтовариства, показали докази, і не пропонувала політичних рекомендацій.

"Кілька членів порушили питання та скептично поставилися до ідеї, що президент Путін серйозно готувався до можливості широкомасштабного вторгнення", — згадує Хейнс.

Французькі й німецькі офіційні особи не могли зрозуміти, чому Путін намагався вторгнутися та окупувати велику країну лише з від 80 тис. до 90 тис. військових, які, як вважали, скупчилися на кордоні. Супутникові знімки також показали рух військ туди-сюди від кордону. Інші стверджували, що росіяни виконували навчання, як наполягав сам Кремль, або обманні маневри, спрямовані на приховування іншої мети, крім вторгнення.

Більшість сумнівалися й зазначали, що Зеленський, схоже, вважав, наче Росія ніколи не нападе з такими амбіціями й силою, які прогнозували американці. Хіба Україна не найкраще розуміла наміри Росії?

Лише Британія та країни Балтії були повністю на стороні історії про вторгнення. Якоїсь миті чиновник з Лондона встав і жестом показав у бік Хейнс. "Вона має слушність", — сказав він.

Але Париж і Берлін пам’ятають про рішучі заяви США щодо розвідки Іраку. Тінь цього глибоко помилкового аналізу нависла над усіма дискусіями перед вторгненням. Дехто також вважав, що Вашингтон лише за кілька місяців до того сильно переоцінив стійкість уряду Афганістану, коли вивозив військових США. Уряд розпався, щойно таліби зайшли в Кабул.

"Американську розвідку не вважають надійним джерелом", — казав Франсуа Гейсбур, експерт з питань безпеки й давній радник французьких чиновників. "Їх вважали схильними до політичних маніпуляцій".

"Думаю, що загалом було три табори", — сказав високопоставлений чиновник адміністрації. Для багатьох у Західній Європі те, що робили росіяни, було "цілою дипломатією примусу, [Путін] просто нарощував сили, щоб побачити, що він може отримати. Він не збирається вторгатися… це божевілля".

Багато нових членів НАТО у Східній та Південно-Східній Європі вважали, що Путін "може щось зробити, але це буде обмежено за масштабом", – сказав чиновник. "… ще раз вкусить [українське] яблуко", як тоді, у 2014 році. Але Британія та країни Балтії, які завжди нервували щодо намірів Росії, вірили, що наближається повномасштабне вторгнення. Коли скептично налаштовані країни-члени попросили більше розвідданих, американці надали деякі, але не ділилися всіма.

Історично склалося так, що Сполучені Штати рідко розкривали свої найделікатніші розвідувальні дані такій різношерстній організації, як НАТО, – насамперед через побоювання витоку секретів. Хоча американці та їхні британські партнери дійсно поділилися значною кількістю інформації, вони приховали необроблені перехоплення або характер людських джерел, важливі для визначення планів Путіна. Це особливо розчарувало французьких і німецьких чиновників, які давно підозрювали, що Вашингтон і Лондон іноді приховували основу своїх розвідувальних даних, щоб змусити їх мати більш остаточний вигляд, ніж вони були насправді.

Згодом, згадував один високопоставлений європейський чиновник у НАТО, "розвідувальні дані передавали неодноразово, послідовно, чітко, достовірно, з великою кількістю деталей з дуже хорошим сценарієм і підтверджуючими доказами". "Я не пам’ятаю жодного ключового моменту, коли лампочка згасала" під час багатомісячних спроб переконати союзників, сказав чиновник.

Частина 6. Краще без паніки

Макрон і Меркель роками мали справу з Путіним, тому їмбуло важко повірити, що він був таким ірраціональним, щоб розпочати лиховісну війну. За кілька тижнів після зустрічі Байдена в Женеві були спроби організувати саміт ЄС – Росія, але його зірвали скептично налаштовані члени блоку, які вважали це небезпечною поступкою агресивній позиції Росії.

Через кілька місяців, попри нові дані розвідки США, французи й німці наполягали, що є шанс для дипломатії. Американці та британці мало сподівалися, що будь-які дипломатичні зусилля окупляться, але були готовими тримати двері відкритими — якщо європейці дадуть щось натомість. Кожна сторона була певна, що має слушність, але була готовою діяти так, ніби це могло бути неправильно.

Упродовж кількох наступних місяців американці намагалися показати західноєвропейцям та іншим, що вони досі готові шукати мирне розв'язання, хоча в глибині душі були переконані, що будь-які зусилля Росії щодо переговорів були шарадою.

7 грудня Путін і Байден поспілкувалися по відеозв'язку. Путін стверджував, що розширення Західного альянсу на схід було головним фактором його рішення направити війська до кордону України. Росія просто захищала власні інтереси й територіальну цілісність, стверджував він. Байден відповів, що Україна навряд чи найближчим часом приєднається до НАТО і що Сполучені Штати та Росія можуть дійти згоди з приводу інших занепокоєнь Росії щодо розміщення систем озброєнь США в Європі. Теоретично було місце для компромісу.

Деякий час, поки Блінкен очолював дипломатичні зусилля США та неодноразово відвідував столиці НАТО й штаб-квартири альянсу в Брюсселі, українці продовжували свої контакти з європейськими урядами, які досі були значно менш переконаними щодо намірів Путіна, ніж американці.

Кулеба та інші в уряді вірили, що війна буде, пізніше заявив міністр закордонних справ України. Але до передодня вторгнення "я не міг повірити, що ми постанемо перед війною такого масштабу. Єдина країна у світі, яка наполегливо «з такою впевненістю» говорила про ракетні удари, були Сполучені Штати Америки. … Кожна інша країна не поділяла цей аналіз і [натомість] говорила, що так, війна можлива, але це буде радше локалізований конфлікт на сході України».

"Поставте себе на наше місце, — сказав Кулеба. — США говорять вам щось абсолютно неймовірне, а всі інші кліпають на вас очима й кажуть, що це не те, що, на нашу думку, станеться".

Насправді британські й деякі балтійські чиновники вважали ймовірним повне вторгнення. Але Кулеба був далеко не самотнім у своєму скепсисі. За словами помічників Зеленського та інших офіційних осіб, які його інформували, вони також сумнівалися.

"Ми серйозно ставилися до всієї інформації, яку нам надавали наші західні партнери, — нагадав Єрмак, глава Офісу Зеленського. — Але будьмо чесними: уявіть, якби вся ця паніка, яку нагнітали так багато людей, підтвердилася. Створювати паніку – метод росіян. … Уявіть, якби ця паніка почалася на три-чотири місяці раніше. Що сталося б з економікою? Чи змогли б ми протриматися так п’ять місяців?"

Частина 7. Куди веде "непровокація" Росії

На початку січня заступник держсекретаря Венді Шерман на чолі дипломатичної делегації відвідала Женеву й зустрілася зі своїм російським колегою Сергієм Рябковим, якого добре знала. Він повторив позицію Москви щодо України, офіційно запропоновану в середині грудня щодо двох договорів, — що НАТО має припинити свої плани розширення та припинити будь-яку діяльність у країнах, які приєдналися до альянсу після 1997 року, до яких належать Польща, Румунія, Болгарія й країни Балтії.

Відкинувши пропозицію закрити двері НАТО та зменшити статус існуючих членів, адміністрація натомість запропонувала переговори та заходи зміцнення довіри в низці сфер безпеки, разом з розгортанням військ і розміщенням зброї на східному фланзі НАТО вздовж кордону з Росією. Пропозицію зумовила ​​деескалаціявоєнноїзагрозидляУкраїни. РябковсказавШерман, щоРосіярозчарована американським ставленням.

Білий дім розглядав зустріч Шерман з Рябковим як "шанс перевірити, чи серйозно росіяни ставляться до суті занепокоєнь… і чи є шлях для будь-якої дипломатії", – сказала Емілі Хорн, тодішній речник Білого дому. "Я думаю, стало досить ясно, досить швидко, що [росіяни] вдавали дипломатію, а не насправді нею займалися".

"Усі західні союзники хотіли донести, що є альтернативний шлях, який передбачає діалог і повагу до Росії як великої держави, — сказав високопоставлений британський урядовець, який брав участь у переговорах. — Що ставало дедалі очевиднішим, то це те, що Росія в цьому не зацікавлена".

Коли Сполучені Штати йшли дипломатичним шляхом, вони також розмістили сили для захисту НАТО, помітні Москві та Європі й демонстрували готовність Америки грати за правилами. І хоча Байден неодноразово заявляв, що американських військ в Україні не буде, Пентагон збільшив заздалегідь розміщені запаси зброї в Польщі та перекинув туди гелікоптерний батальйон з Греції. До країн Балтії було направлено десантників 171-ї повітряно-десантної бригади. Більше військ направили з Італії на схід Румунії, а інші – до Угорщини та Болгарії. Упродовж наступних кількох місяців військова присутність США в Європі зросла від 74 тис. до 100 тис. осіб. Чотири ескадрильї повітряно-десантних винищувачів перетворились на 12, а кількість надводних бойових кораблів у регіоні зросла з п’яти до 26. Бойове повітряне патрулювання та спостереження виконували цілодобові місії над східним флангом альянсу з видимістю в глибині України.

З дозволу Агентства національної безпеки Сполучені Штати встановили пряму лінію зв’язку між українськими військовими та Європейським командуванням військ США. Адміністрація також посилала зброю в Україну. У грудні Байден дозволив отримати додаткові 200 млн доларів зброї зі запасів США — навіть тоді, коли київський уряд, як стверджував багато хто в Конгресі, вважав, що якщо Сполучені Штати справді вірять у повномасштабне вторгнення, то цих поставок недостатньо.

Але кожен крок кампанії ґрунтувався на уникненні прямої участі США у військовому зіткненні. Головне занепокоєння Білого дому щодо провокацій впливало на кожне рішення про те, яку допомогу та яку зброю надати українцям для захисту.

Росіяни збиралися робити те, що вони робили, незалежно від того, що робили союзники, сказав високопоставлений чиновник, який брав участь в ухваленні рішень, і адміністрація визнала "малоймовірною" ідею, що "якби ми тільки дали українцям більше зброї, “нічого цього не сталося б”".

Українські офіційні особи висловили безмежну вдячність Сполученим Штатам, що вони надали з початку війни. "Жодна інша країна у світі не зробила для України більше, щоб отримати необхідну зброю, ніж США від 24 лютого. Жодна інша країна світу", – сказав нещодавно Кулеба. Але з самого початку, за його словами, він та інші українські чиновники вважали, що стратегія "непровокації" була неправильною.

"Куди це нас привело? – сказав Кулеба. — Я думаю, що ця війна — з тисячами вбитих і поранених, втраченими територіями, зруйнованою частиною економіки… — найкраща відповідь тим, хто досі виступає за непровокацію Росії".

Читайте продовження за посиланням.