Жінки на передовій гідності: як Україна вибудовує політику захисту постраждалих від війни, фото

16:23, 06.06.2025
Жінки на передовій гідності: як Україна вибудовує політику захисту постраждалих від війни, фото

Захист прав жінок, постраждалих від війни: досвід України та Ізраїлю. (Фото з прес-конференції в Укрінформ.)

Нещодавно в Укрінформі зібралися представники наукової спільноти, органів державної влади, громадянського суспільства, дипломати й міжнародні партнери, аби разом із громадською організацією «Трибуна жінки» ініціювати обговорення однієї з найгостріших тем сучасності — захисту прав жінок, які постраждали внаслідок збройної агресії проти України. Цей міжсекторальний діалог став потужним майданчиком для фахової розмови про системні рішення, міжнародний досвід, юридичні механізми, роль освіти, психологічної підтримки та реабілітації. Наталія Оніщенко — докторка юридичних наук, заступниця директора Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, президентка ГО «Трибуна жінки», правозахисниця й ініціаторка заходу — поділилася з "Україною молодою" ключовими висновками конференції та своєю баченням державної політики у сфері захисту жінок.

 

– Як народилася ідея зібрати фахівців і активістів саме навколо теми захисту жінок під час війни?

– Бо зараз — це вже не просто актуально, а критично. Понад два роки повномасштабного вторгнення показали: війна змінила образ жінки в українському суспільстві. Вона — не тільки жертва, вона — солдатка, волонтерка, науковиця, громадська активістка. Але насильство, зокрема сексуальне, економічне, психологічне — усе ще переслідує її. Ми зібрали фахівців із різних секторів — права, медицини, освіти, держслужби, щоб створити дорожню карту: як діяти системно, а не точково. На конференції особливо багато говорили про відсутність єдиної національної системи реабілітації, нестачу спеціалістів із ПТСР, а також необхідність уніфікованих протоколів фіксації злочинів на прифронтових територіях.

 

– Ви згадували Закон, ухвалений у листопаді 2024 року, про захист жінок, які пережили сексуальне насильство. Наскільки він важливий?

– Це великий крок. Закон передбачає невідкладні проміжні репарації, визначає, хто така постраждала особа, і вперше на рівні національного законодавства визнає сексуальне насильство як наслідок агресії РФ, починаючи ще з 2014 року. Визначено форми сексуального насильства: від згвалтування до сексуального рабства, що дозволить точніше кваліфікувати злочини. Але один закон — не політика. Щоб він працював, має бути інфраструктура: фахівці, служби, фінансування, система захисту.

 

– Яким чином досвід Ізраїлю може допомогти Україні у цій сфері?

– У нас багато спільного з Ізраїлем: і жінки на війні, і цивільне населення під обстрілами, і виклики психологічної реабілітації. Але відмінність у тому, що Ізраїль за десятиліття розробив цілісну модель. Там жінка, яка служить або постраждала, отримує комплексний супровід: від медичної допомоги до гарантій освіти для дітей. Також важливо: там поліція має розширені повноваження — може видати припис кривднику без рішення суду. Цю норму ми теж обговорювали на конференції як одну з можливих для запозичення.

 

 

– Які механізми вже працюють в Україні, а що ще потрібно запровадити?

– Працюють гарячі лінії, мобільні бригади, кризові кімнати в деяких містах. Але проблема — у відсутності координації. Має бути національна програма з комплексної реабілітації жінок, з фокусом на освіту, психологічне відновлення, економічну підтримку. На конференції також прозвучала ініціатива створення Центру для жінок, які пережили російський полон — індивідуальні програми допомоги, а не лише консультації. Це має бути частиною державної політики, а не лише благодійної діяльності.

 

– Ви згадували й про проблеми з документуванням злочинів. Це також системна проблема?

– Так. Особливо у прифронтових зонах. Жінки часто не мають змоги зафіксувати факт насильства через бойові дії, відсутність поліції або страх. Ще гірше — стигматизація, про яку на конференції говорила адвокатка Інна Бальшан. Багато жінок не вірять, що звернення принесе результат. На жаль, поліція часто ігнорує економічне та психологічне насильство — вважає це "сімейними конфліктами". Ми маємо змінити цю парадигму.

 

– Ви також згадували освітній та економічний вимір. Наскільки це важливо в темі захисту жінок?

– Важливо неймовірно. Як сказала пані Ганна Остапенко з Британії, війна призвела до освітніх втрат, які не завжди фіксуються, але вони матимуть серйозні наслідки. Багато освітянок — переселенки без доступу до базових умов. Жінки втратили роботу, кар’єру. Тому ми також маємо фокусуватись на економічному відновленні через онлайн-торгівлю, цифрову грамотність, гендерно орієнтовані грантові програми. Це стратегічна інвестиція в жінку як носія стійкості суспільства.

 

 

– І останнє: що вас особисто мотивує продовжувати цю непросту боротьбу?

– Жінки. Їхня стійкість. Їхні історії. Коли жінка, яка пройшла полон, знаходить сили розповісти свою історію і подати заяву — це вже акт героїзму. Як сказала одна учасниця конференції, “війна не має жіночого обличчя, але саме жінки — її найвразливіші жертви”. Ми маємо бути тими, хто не мовчить і не дає інституціям мовчати. Захист жінок — це не “гендерна тема”. Це захист майбутнього держави.

 

Розмовляла Світлана ЛОЗОВА,

спеціально для газети "Україна молода"