Загиблі герої квітня 2021: найбільші бойові втрати за два роки

Чорний квітень 2021-го. Саме таким став цей місяць для української армії. В умовах коли ЗСУ дотримуються перемир’я на відміну від ворога, який почувається вільно, від снайперського вогню, обстрілів з мінометів і РПГ та від підриву на мінах загинуло 14 захисників України!

 

Таких бойових втрат протягом одного календарного місяця українська армія не знала з 2019 року! Так, якщо у лютому 2021-го загинули 11 бійців ЗСУ, то протягом 2020-го найвищі втрати були лише у січні і березні: 11 і 12 наших воїнів відповідно.

 

І лише у 2019-му мали подібно до квітневої чорну статистику: квітень – 15 полеглих, липень – 14 і вересень – 13.

 

Мусимо констатувати, якщо продовжувати спостерігати за нахабною активністю російських окупантів, якщо не повернути на передову контрснайперські групи і розвідку, якщо продовжувати запрошувати ворога на зустріч, як не на Донбас, то у Ватикан – втрати лише зростатимуть.

 

Тенденція до загострення на фронті не просто зберігається, а неабияк нарощується, а найгарячішою точкою лишається селище Шуми і загалом район між Торецьком і окупованою Горлівкою.

 

Втім, попри все не забуваймо тих, хто віддав за рідну землю найдорожче – життя!  Згадаймо кожного поіменно!

 

Вічна пам’ять Героям! Слава Україні!

 

СЕРГІЙ СУЛИМА

 

 

Головний сержант 10-ї гірсько-штурмової бригади Сергій Сулима народився 9 жовтня 1980 року в Луцьку.

 

Навчався у школі №22 та у вищому професійному училищі у Луцьку. Згодом пішов на строкову військову службу.

 

Вперше на фронт російсько-української війни його мобілізували у 2015-2016 роках. Згодом він вже сам підписав контракт із ЗСУ і став на захист Батьківщини.

 

Сергій останні роки проживав на Івано-Франківщині, звідти й пішов на контракт.

 

Загинув 3 квітня, підрвавшись на мінно-вибуховому пристрої в районі селища Шуми Донецької області.

 

 

За тиждень до того - 26 березня 2021 року Сулима був одним із тих сміливців, який разом з сержантами Світланою Земліною та Олексієм Косташеком кинувся на допомогу пораненим саперам поблизу Шумів Донецької області, де з побратимами потрапив під обстріл.

 

Захиснику України було 40 років. Залишилися мати та сестра. Нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

 

Зауважимо, що на сторінці 10-ї гірсько-штурмової бригади у соцмережах є відео від 16 грудня 2020 року про проведення «Уроку мужності» для школярів Коломийського ліцею №8, одним з виступаючих був і Сергій Сулима.

 

Похований на Алеї слави кладовища у селі Гаразджа Волинської області.

 

ІГОР БАЙТАЛА

 

 

Сапер 10-ї гірсько-штурмової бригади народився 19 травня 1995 року в місті  Жидачів Львівської області.

 

Загинув 3 квітня від кульових поранень за нез’ясованих обставин в «сірій зоні» поблизу селища Шуми на Донеччині.

 

Лише 6 квітня окупанти передали його тіло. Серед версій загибелі розглядаються – втрата орієнтування і викрадення, триває слідство.

 

Воїну було 25 років. У нього залишилися батьки, брат та двоє сестер.

 

 

Голова Львівської ОДА Максим Козицький повідомляв, що сумна звістка про загибель Ігоря спіткала його батьків у той час, коли обоє захворіли на COVID-19.

 

Серед версій загибелі розглядаються – втрата орієнтування і викрадення, триває слідство. Похований в м. Жидачеві[40].

 

«Прощавай, брате….. Клята війна завжди забирає кращих. Жодна краплинка крові наших захисників не буде забута. За кожного ворог відповість. За кожного. За тебе, Ігор, спитаємо втричі. Відпочивай. Колись побачимось. Легких хмаринок тобі, друже…», - написали бойові побратими Ігоря з 10-ї бригади.

 

10 квітня у Львові попрощалися із загиблим бійцем Ігорем Байталою. Похований у рідному Жидачеві.

 

ВЛАДИСЛАВ МОРОЗ

 

 

Навідник 7-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ї бригади імені Чорних Запорожців Владислав Мороз народився 14 липня 1997 року в cелі Халаїдове Уманського району Черкаської області.

 

Юнак закінчив перший клас в початковій школі Халаїдівського ЗЗСО, а згодом сім’я переїхала до села Данилівка Васильківського району Київської області.

 

Закінчив НТУ за спеціальністю "архітектор-дизайнер". На військову службу за контрактом до ЗСУ був призваний 23.11.2020 року, в подальшому - був направлений в район проведення ООС.

 

Загинув 5 квітня від ворожої кулі під час обстрілу позицій ООС поблизу населеного пункту Спартак Ясинуватського району Донецької області.

 

Молодий 23-річний захисник України помер від наскрізного кульового поранення верхньої третини грудної клітки. Поранення було несумісним із життям.

 

У 23 воїна залишились батьки та сестра.       

 

Земляки згадують, що Владислав був надзвичайним патріотом своєї рідної країни, тож для себе прийняв рішення йти служити до лав ЗСУ.

 

Загиблому присвоєно "Почесну відзнаку за заслуги перед Черкащиною" (посмертно).

 

Похований в рідному селі Халаїдове.

 

ВІКТОР ГЕЛЕБРАНТ

 

 

Молодший сержант 92-ої бригади імені отамана Сірка Віктор Гелебрант народився 23 січня 1972 року в селі Неліпино Свалявського району Закарпатської області.

 

Захиснику України було 49 років. Він мешкав у місті Краснокутськ на Харківщині.

 

Загинув 5 квітня внаслідок ворожого обстрілу від кулі ворожого снайпера, який поцілив у голову,  біля селища Золоте-4 на Луганщині.

 

Віктор Гелебрант строкову військову службу проходив у підрозділі морської піхоти на Північному флоті, був оператором засекреченого зв'язку на підводному човні.

 

В 2015 році був призваний до ЗСУ за мобілізацією, на військовій службі за контрактом у складі 24 ОМБр - з 2016 року, в подальшому, з 2018 року - продовжив службу у 92-й ОМБр.

 

У захисника України залишилися дружина, доросла донька від першого шлюбу, син та донька.  

 

Похований в Краснокутську.

 

МАКСИМ СТЕБЛЯНКО

 

 

Солдат механізованого батальйону 1-ї окремої танкової Сіверської бригади Максим Стеблянко народився 24 січня 1998 року в місті Лебедин Сумської області.

 

Захиснику України було 23 роки.

 

Навчався в Лебединському вищому професійному училищі лісового господарства, де отримав спеціальності лісника, тракториста, машиніста, водія.

 

У 2018 році був призваний на строкову військову службу до ЗСУ, в подальшому - підписав контракт і продовжив військову службу.

 

Загинув 6 квітня близько 09:30 в результаті підриву військового автомобіля на невідомому вибуховому пристрої поблизу села Степне на Донеччині.

 

Максим був водієм військової вантажівки. Підрив стався, коли тентоване авто заїхало на мало вивчену ґрунтову дорогу. У машині перебували ще шість осіб, але вони під час розвороту вантажівки вийшли назовні і не постраждали.

 

Солдат Стеблянко був з багатодітної родини, був старшою дитиною. Лишилися троє братів і сестра. Його батько - також військовослужбовець-контрактник.

 

Похований в рідному Лебедині.

 

«Гарна родина. Їх п'ятеро. Батько був з сином там. Другий син служить в армії. Перенести таке горе – тяжко. Це ми вже в Лебедині ховаємо п’ятого. Вічна пам'ять цьому хлопцеві, він бідний захищав нас, хай царює там», – сказав знайомий родини Стеблянків Олексій Тонкошкур.

 

ВОЛОДИМИР ШПАК

 

Командир протитанкового взводу, старший лейтенант 58-ї бригади імені гетьмана Івана Виговського Володимир Шпак народився 13 березня 1984 року в  Чернігові.

 

В 2006 році закінчив Чернігівський державний інститут економіки і управління.

 

Загинув 6 квітня близько 10:55, під час артилерійського обстрілу снарядами 3ОФ35 до протитанкової гармати МТ-12 "Рапіра" з боку російських окупантів поблизу селища Невельське на Донеччині.

 

Офіцеру було 37 років.

 

У 2018 році старший лейтенант став на захист Батьківщини. Був командиром протитанкового взводу роти вогневої підтримки.

 

Похований на Алеї Героїв кладовища «Яцеве» в місті Чернігові за участі почесної варти та військового оркестру. На честь полеглого воїна пролунав військовий салют.

 

"Володимир був і залишиться для нас всіх гідним громадянином своєї держави та зразковим офіцером. Він міг би бути на командному пункті і керувати боєм. Однак він зробив вибір справжнього воїна - весь час був біля солдат. Там же і загинув смертю Героя", - сказав під час прощання біля Катерининської церкви командувач військ ОК "Північ" генерал-майор Валерій Залужний та схилився на коліно перед його батьками.

 

ДЕНИС ЮШКО

 

Матрос 36-ї окремої бригади морської піхоти Денис Юшко народився 31 травня 1998 року у селі Новобогданівці Миколаївського району Миколаївської області.

 

Хлопець дуже рано втратив обох батьків, виховувався бабусею, дідусем та дядьком.

 

Після проходження в 2018—2019 роках строкової військової служби, з кінця 2020 року — проходив військову службу за контрактом матросом військової частини А2802 (36 окрема бригада морської піхоти).

 

Загинув 8 квітня в результаті отримання смертельного вогнепального кульового поранення у голову від російського снайпера під час ворожого обстрілу позицій ООС поблизу селища Водяне, що на Приазов’ї.

 

У 22-річного воїна залишилися дівчина, з якою він жив у Миколаєві, та новонароджений син, якого назвали Павлом, на честь батька бійця.

 

Похований 12 квітня 2021 року в рідній Новобогданівці.

 

АНДРІЙ ТЕПЕРИК «БЕБА»

 

 

Старший солдат, стрілець-снайпер 92-ї бригади ім. кошового отамана Івана Сірка Андрій Теперик з позивним «Беба» народився 30 січня 1997 року в селі Мартове Печенізького району Харківської області.

 

Захиснику України було 24 роки.

 

Андрій закінчив Ліцей будівельних технологій за спеціальністю "плиточник".

 

Навчався в Чернігові в навчальному центрі "Десна-1". Після перших трьох років контракту з ЗСУ, уклав другий контракт та близько року тому знову відбув в район проведення ООС.

 

Загинув 10 квітня близько 23.00 від ворожої кулі під час обстрілу позицій ЗСУ поблизу селища Золоте-3 Попаснянського району Луганської області.

 

Похований в рідному селі Мартовому.

 

ЯРОСЛАВ КАРЛІЙЧУК «МАЛИЙ»

 

 

Старший солдат 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ Ярослав Карлійчук з позивним «Малий» народився 7 серпня 1996 року в селі Черепківці Глибоцького району Чернівецької області.

 

Після школи рік пропрацював у Чернівцях в охоронній фірмі "Тигр".

 

Рвався на фронт з 18 років, в ЗС України - з 19 річного віку, а в 2016 році - вже воював під Мар'їнкою.

 

Загинув 12 квітня під час прицільного обстрілу від ворожої кулі на Донеччині.

 

На сторінці Ярослава Карлійчука у Facebook  зазначається, що він одружився менше ніж півроку тому - 31 жовтня 2020 року.

 

У 24-річного захисника України залишилися мати, три старші сестри, дружина і малолітній син.

 

Похований в рідному селі Черепківці.

 

ОЛЕКСІЙ МАМЧІЙ

 

Старший солдат, старший водій зенітно-ракетного відділення 10-ї гірсько-штурмової бригади Олексій Мамчій народився 27 червня 1980 року у Чернівцях.

 

Освіту здобув в Чернівецькому професійному машинобудівному ліцеї та в Інституті інженерної механіки та транспорту Національного університету "Львівська політехніка".

 

Загинув 13 квітня від осколкового поранення під час скидання гранат на позиції ЗСУ в районі залізничної станції Майорська, що поблизу Авдіївки Донецької області.

 

Олексій зазнав численних осколкових поранень. Його негайно було евакуйовано до лікарні міста Торецьк, де близько 05.45 він помер в реанімаційному відділенні.

 

Захиснику України було 40 років.

 

Вражає, що для родини це вже друга втрата цієї війни. Молодший брат Олексія, Станіслав Мамчій - Герой російсько-української війни загинув при виконанні бойового завдання у 2016 році.

 

До служби в армії, Олексій Мамчій працював в охороні Калинівського ринку Чернівців, а 30.08.2019 року був призваний за контрактом Чернівецьким РВК. Воював в районі Широкиного.

 

У нього залишилися батьки, брат, донька, а також дружина, яка наразі теж служить у лавах ЗСУ.

 

Похований на Алеї Слави міського кладовища міста Чернівці.

 

ДАВИД ШАРТАВА

 

 

Старший солдат 128-ї гірсько-штурмової бригади Давід Шартава є уродженцем Грузії, який віддав життя за Україну.

 

Професійний військовий, спочатку захищав Грузію ще в 2008 році під час російсько-грузинської війни, брав участь в миротворчих місіях в Ірані, Афганістані, всюди, куди послали військових з Грузії.

 

А вже з 2016 року захищав незалежність України на Донбасі у складі Грузинського національного легіону, воював у багатьох гарячих точках, зокрема у Дебальцевому.

 

В подальшому - уклав контракт зі 128 ОГШБр, оскільки бійців легіону розкидали по різних підрозділах

 

Загинув 18 квітня під час ворожого обстрілу з автоматичних станкових гранатометів позицій ЗСУ поблизу селища Широкине на Донеччині.

 

Пан Шартава виховав двох синів. Побратими кажуть, що Давид був напрочуд відважним бійцем, ніколи не боявся йти під кулі.

 

20 квітня з Давидом (Дато) попрощалися побратими на базі Грузинського національного легіону в Києві. Після чого труну з тілом полеглого воїна доставили літаком до Тбілісі.

 

Командир Грузинського Легіону Мамука Мамулашвілі згадує:

 

"Давид свого часу навчався у театральному училищі в Грузії й був дуже артистичним. Любив декламувати вірші, співати, завжди був веселим і чуйним. Є таке поняття "справжній тбілісець" — ним і був Дато. З усіма товаришував, не пригадаю, щоб у когось із ним траплялося конфлікти. Тому його загибель — це безумовно трагедія для нас і його сім’ї, бо Давида любили всі.

 

Похований у рідному Тбілісі.

 

ОЛЕКСАНДР ЛУЦИК

 

 

Солдат, оператор-розвідник протитанкового дивізіону 10-ї гірсько-штурмової бригади Олександр Луцик народився 18 травня 1982 року в селі Годомичі Камінь-Каширського  району Волинської області.

 

Закінчив профтехучилище в смт Маневичі за спеціальністю "столяр".

 

Виїжджав на заробітки до Польщі, де працював будівельником.

 

 

На військовій службі у ЗСУ за контрактом - з жовтня 2019 року. В подальшому - бажав присвятити своє життя військовій службі.

 

Загинув 22 квітня близько 11.30 в результаті осколкових поранень, отриманих внаслідок влучання протитанкової керованої ракети по позиціях ЗСУ під Шумами.

 

У 38-річного воїна залишилися брат та сестра.

 

Похований в рідному селі Годомичі.

 

Іван КОВАЛЬОВСЬКИЙ «АФРИКА»

 

Воїн 58-ї бригади Іван Ковальовський з позивним «Африка» народився в селі Колінки Городенківського району Івано-Франківської області. Останнім часом мешкав на Дніпропетровщині.

 

Захиснику України було 48 років. Мав досвід миротворчої місії: проходив військову службу у складі українського миротворчого контингенту в Сьєрра-Леоне. Звідти й позивний «Африка».

 

До ЗСУ був призваний за мобілізацією в 2014 році, військову службу проходив в 17-й ОТБр.

 

У 2015 році Іван Іванович отримав важке поранення в результаті підриву на західній околиці Станиці Луганської, але відновився та продовжив військову службу.

 

На військовій службі в 58-й ОМПБр - з лютого 2021 року.

 

Загинув 26 квітня від кулі ворожого снайпера в районі Опитного на Донеччині, коли ніс службу на спостережному посту.

 

Залишилися дружина та двоє синів.    

 

Похований в селі Миколаївка на Дніпропетровщині.

 

РОМАН ГУЛЯК

 

 

Старший сержант 14-ї ОМБр ім. князя Романа Великого Роман Гуляк народився 7 жовтня 1990 року в місті Волочиськ Хмельницької області.

 

Воїну було 30 років. Був командиром мінометного розрахунку.

 

Отримав освіту в Хмельницькому торговельно-економічному коледжі КНТЕУ.

 

На військову службу в ЗСУ був призваний за мобілізацією влітку 2015 року, до цього працював на Волочиському машинобудівному заводі АТ "Мотор Січ".

 

На військовій службі за контрактом - з травня 2018 року.

 

8 жовтня 2019 року Роман Гуляк був нагороджений медаллю «За звитягу та вірність».

 

 

Загинув 27 квітня близько 12.30 внаслідок підриву військового автомобілю ГАЗ-66 на  невідомому вибуховому пристрої в районі населених пунктів Оріхове та Новотошківське Попаснянського району Луганщини.

 

Залишилися мати та батько.      

 

Похований в рідному місті Волочиськ.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Загиблі герої березня 2021-го.