Загиблі герої лютого 2021: пам’ятаймо про їхній подвиг

Одинадцятеро захисників України віддали свої життя у боротьбі з підступним ворогом на Донбасі у лютому 2021 року. Таких бойових втрат українська армія не знала щонайменше останні сім місяців, відтоді, як 27 липня 2020 року було оголошено так званий режим всеосяжного припинення вогню.

 

Зауважимо, що востаннє найбільших втрат ЗСУ зазнали в липні минулого року, коли за Україну полягло 8 українських воїнів. Відтоді, попри системні порушення домовленостей російськими окупантами, бойові втрати ЗСУ усе ж таки були мінімальними: серпень 2020-го минув без втрат на фронті, тоді як за три місяці осені загинуло 9 воїнів.

 

Втім, саме у лютому 2021-го ворог неабияк активувався: снайпери, мінометні і кулеметні обстріли, мінування… У самому штабі ООС днями припустили, що це пов’язано і ротацією російських окупантів, тоді як експрезидент Леонід Кравчук вважає, що загострення на передовій швидше за все є кривавою відповіддю Москви на санкції проти кума Путіна Віктора Меведчука і блокування низки проросійських телеканалів в Україні.

 

Та хіба справа лише у причинах? Адже життя воїнів, які не завжди мають змогу адекватно відповісти ворогу, вже не повернеш. Якщо ворог нахабніє – йому однозначно варто відповідати зрозумілою для нього мовою сили і не робить вигляд, що перемир’я продовжує дотримуватися.

 

А ще не забуваймо тих, хто віддав за рідну землю найдорожче – життя!  Тож згадаймо кожного поіменно!

 

Вічна пам’ять Героям! Слава Україні!

 

ДМИТРО ВЛАСЕНКО

 

 

Старший матрос, старший стрілець503-го окремого батальйону морської піхоти Дмитро Власенко народився 19 серпня 1982року,мешканець села Грушівка Первомайського району Миколаївської області.

 

38-річний воїн загинув від кулі російського снайпера поблизу села Шуми Донецької області 2 лютого.

 

Побратими та медики надали морпіху усю необхідну допомогу, проте вже за годину лікарі констатували смерть – поранення виявилось несумісним із життям

 

У бійця залишилися батьки. Власенко служив у 503-му батальйоні морських піхотинців понад 3 роки. На певний час робив у службі перерву, проте знову повернувся на Донбас.

 

З героєм попрощались у рідній Грушівці 4 лютого. Побратим загиблого Віталій Алєксєєв розповів на похоронах, що Дмитро понад все любив Україну і був дуже відданий своїй справі. Був добрим та відважним.

 

 

«Назавжди закарбувався у серцях побратимів як щира, чесна та добра людина, як мужній воїн, що завжди готовий підставити плече. Братику, ми не забудемо! І обов’язково помстимося ординцям!”, – пообіцяли побратими з 503-го батальйону.

 

НАЗАРІЙ ПОЛІЩУК

 

 

Бійці 28-ї бригади імені Лицарів Зимового Походу - старший солдат Назарій Поліщук та солдат Олексій Подвезенний загинули, підірвавшись на невідомому вибуховому пристрої під час висування на позиції ВОП поблизу Новомихайлівки Мар’їнського райну Донецької області 6 лютого.

 

Обоє загинули від отриманих поранень, тоді як третій військовослужбовець був госпіталізований у важкому стані.

 

Відомо, що Назарію Поліщуку було 24 роки. Він є уродженцем села Вотилівка Лисянського району Черкаської області.

 

В школі любив спорт: грав у футбол, волейбол, баскетбол. Походить з набожної родини, відвідував церкву.

 

 

Після закінчення середньої школи — навчався і працював. На військовій службі в ЗСУ за контрактом — з 2017 року. Контракт військовослужбовця мав закінчитись 14 лютого 2021 року.Він не дожив до цієї дати лише тиждень.

 

У хлопця залишилася кохана дівчина Вікторія з міста Курахове не Донеччині.А також батьки, старша сестра і три молодших брати. У сусідньому селі підростає 6-річна донька воїна.

 

Похований у рідному селі Вотилівка 9 лютого.

 

ОЛЕКСІЙ ПОДВЕЗЕННИЙ

 

Солдат Подвезенний Олексій Геннадійович народився 5 червня 1997року в селі Красний Деркул Станично-Луганського району Луганської області.

 

Після завершення навчання у школі сусіднього села Красна Талівка, був призваний на строкову військову службу до ЗСУ, в подальшому, уклав контракт на продовження служби. Був оператором-навідником БМП.

 

Олексій служив лише рік, проте побратими стверджують – він швидко опанував військову справу. Свідомо обрав бойову бригаду, бо жив на кордоні з Російською Федерацією.

 

Часто згадував, як у 2014-му на власні очі бачив, що саме з сусідньої країни з реактивних систем залпового вогню окупанти гатили по Станично-Луганському району.

 

У 23-річного захисника України залишилися батьки, сестрата кохана дівчина, зякою він планував одружитись.

 

Посмертно нагороджений почесним знаком «Захисник Луганщини».

 

Похований у рідному селі Красний Деркул. Провести захисника в останню путь прийшло усе село.

 

ОЛЕКСАНДР ГЛУШКО

 

 

Солдат, водій-кулеметник інженерно-саперного взводу 59-ї окремої мотопіхотної бригади Олександр Глушко народився 11 листопада 1984 року в селі Рунівщина Полтавської області. Мешкав у Полтаві.

 

Загинув від кулі ворожого снайпера під Зайцевим на Донеччині11 лютого.

 

36-річного бійця після поранення евакуювали в лікарню Бахмута, але врятувати життя не змогли.

 

«Ворожий снайпер підло вистрелив Олександрові у спину, коли він дообладнував і укріплював позицію, щоб вона була безпечнішою для його бойових побратимів, - розповів під час виступу на траурній церемонії заступник командира 5-ї батальйонної тактичної групи 81-ї окремої аеромобільної бригади військової частини А1493 майор Петро Гоц. — Він був надзвичайно чуйною, порядною людиною. Завжди відгукувався на прохання своїх побратимів про допомогу. Ніколи не сторонився ніяких справ — чи то рядових, чи небезпечних. Завжди виконував їх з усією відповідальністю. На жаль, помирають найкращі, ті, хто не ховаються за спинами інших».

 

До направлення в ООС Глушко проходив військову службу саме у складі 81 ОАЕМБр. За цивільним фахом — кухар. На військовій службі — з 23 січня 2019 року.

 

У захисника України залишилися мати,сестра,дружина та неповнолітні син і донька.        

 

Поховали Олександра Глушка у Рунівщині під Полтавою, звідки він був родом, поряд із могилою батька.

 

В останню путь полтавці, незважаючи на лютий мороз, проводжали героя, стоячи на колінах, під пісню-реквієм «Пливе кача по Тисині».

 

ВЛАДИСЛАВ ЛЯЩЕНКО

 

 

Військовослужбовець 28-ї окремої механізованої бригади ЗСУ імені Лицарів Зимового походу Владислав Лященконародився  16 червня 1996року в місті Кілія Одеської області.

 

24-річний захисник загинув під час ворожого обстрілу позиції ВОП з великокаліберного кулемета неподалік села Новомихайлівка Мар’їнського району Донецької області11 лютого близько 20.45.

 

До служби в ЗСУ Лященко працював на підприємстві ТОВ «Титан».       

 

Для матерій молодої дружини Владислава, які залишилися без сина та чоловіка, ця втрата стала справжньою трагедією.

 

Труну із загиблим героєм провезли вулицями міста до Свято-Миколаївського храму, де відбулася церемонія відспівування українського захисника.

 

Похований на Новому кладовищі у рідному місті Кілія 15 лютого. Проститися зі своїм земляком прийшло багато жителів міста, друзі, знайомі.

 

ОЛЕКСАНДР ВОЙТЕНКО

 

Бійці 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка: капітан Олександр Войтенко, солдат В’ячеслав Олексієнко та старший солдат Дмитро Мироненко загинули, підірвавшись на мінах під час переміщення на позиції неподалік селища Новолуганського 14 лютого близько 9.30.

 

Президент Володимир Зеленський доручив міністру оборони Андрію Тарану та головнокомандувачу ЗСУ Руслану Хомчаку терміново прибути в зону проведення Операції об’єднаних сил для встановлення всіх обставин загибелі трьох українських вояків.

 

Згодом було встановлено, що бійці загинули в результаті підриву п'яти мін ТМ-62, які були встановлені у шаховому порядку.

 

Капітан Олександр Володимирович Войтенко народився у Полтаві 30 листопада 1974 року. Мешканець міста Кременчук.

 

Закінчив Полтавське ВЗРКУ у 1995 році, військову службу проходив на офіцерських посадах у складі 23-го окремого аеромобільного прикордонного загону спецпризначення у Кременчуці, потім в елітному спецпідрозділі СБУ «Альфа» та в МВС.

 

Звільнився у запас, але в березні 2018 року поновився на військовій службі та добровільно пішов на фронт у складі 95 ОДШБр.

 

Пізніше перевівся до 81 ОАЕМБр, в якій проходив службу до направлення в район проведення ООС.

 

У загиблого 46-річного героя залишилася дружина.

 

Капітан Войтенко похований на Алеї Героїв Свіштовського кладовища у Кременчуці.

 

                Капітан Олександр Войтенко і солдат В’ячеслав Олексієнко мешкали у Кременчуці. 

 

В’ЯЧЕСЛАВ ОЛЕКСІЄНКО «САМУРАЙ»

 

Старший солдат В’ячеслав Олексієнко народився 17 квітня 1987 року в Кременчуці на Полтавщині.

 

33-річний захисник України був єдиним сином у родині, своїх дітей у нього не було.

 

До направлення в район проведення ООС, проходив військову службу у складі 81-ї ОАЕМБр. До війни працював у службі безпеки магазину «Нова лінія».

 

Воював в АТО у складі третьої хвилі мобілізації у 2014—2015 роках. Після демобілізації та недовгого цивільного життя повернувся на війну та уклав контракт на проходження військової служби у 81-й бригаді, яка постійно перебувала на фронті.

 

Рідний дядько В’ячеслава, Анатолій Олексієнко розповів журналістам:

 

«Мама дуже сильно переживає його загибель. Він був у неї один. Слава відслужив в армії, повернувся додому. Особливо роботи тут, у Кременчуці, не було, і він вирішив, що поїде воювати. Звичайно, рідні його відмовляли, але він сказав, що хтось повинен бути там. Перед цим він одружився і поїхав в АТО. Потім повернувся, трохи попрацював, але вирішив податися на Донбас. Уклав контракт на п'ять років, і все».

 

Залишилися батьки та дружина. Похований на Алеї Героїв Свіштовського кладовища у Кременчуці.

 

ДМИТРО МИРОНЕНКО

 

 

Старший солдат Дмитро Мироненко народився 31 березня 1994 року в Харкові.

 

Українському захиснику було лише 26 років. Рідні і побратими називали Дмитра – «позитивчик» за почуття гумору і життєрадісність.

 

До війська хлопець пішов за призовом 2017 року, дуже хотів потрапити до десантних військ. Побратими запам'ятали Дмитра товариським та завжди усміхненим.

 

До направлення в район проведення ООС, проходив військову службу на посаді старшого стрільця 1-го взводу 1-ї роти 122-го окремого аеромобільного батальйону 81 ОАЕМБр.

 

"Позитивчик, був життєрадісний і позитивчик. Хотів добра, хотів жити. Тому і пішов на цей контракт, щоб захищати нас", – розповіла на похоронах родичка Дмитра Мироненка Валентина Семененко.

 

У воїна залишилася мати і двоє братів. Похований на Алеї слави кладовища № 18 м. Харкова.

 

СЕРГІЙ ПЕТРАУСКАС «ЯЩУР»

 

 

Старший солдат 72-ї бригади імені Чорних Запорожців Сергій Петраускас народився 18 грудня 1977 року в місті Ічня Прилуцького району Чернігівської області. Батько Сергія Петраускаса – литовець, мама – із російського Ростова-на-Дону.

 

Загинув 43-річний воїн під час ворожого обстрілу позицій ООС біля шахти «Бутівка» неподалік Авдіївки Донецької області 22 лютого.

 

Без сина, чоловіка і батька лишились мати, дружина, дві доньки та 15-річний син...

 

Сергій Сігітасович у1994 році закінчив Ічнянську середню школу №1 імені Степана Васильченка.Згодом півтора роки служив у Нацгвардії України, в різних містах – у Харкові, Чугуєві, Дніпропетровську, Павлограді.

 

Після демобілізації працював автоелектриком в Ічнянському автотранспортному підприємстві, тоді чотири роки в столиці був пожежником, столяром на будівництві.

 

Був активним учасником першого Майдану – у 2004 році, а з 1 грудня 2013-го, після жорстокого побиття “Беркутом” студентів, вийшов удруге на Революцію Гідності. Член Всеукраїнського об’єднання “Майдан”, учасник усіх “гарячих” подій на Майдані Незалежності.

 

У березні 2014 року Петраускас був мобілізований у Гончарівське, де ввійшов до складу 1-ї танкової бригади – служив у 2-му батальйоні, 6-й роті, другому взводі.

 

Учасник боїв за Луганський аеропорт, оборони Авдіївки, боїв на Світлодарській дузі.  

 

На фронт пішов також його молодший брат Олександр, він добровільно зголосилися захищати Батьківщину – “був сапером, пізніше розвідником 1-ї танкової бригади під Волновахою і поблизу Мар’їнки”.

 

Солдат Петраускас наголошував, що вони “не могли вчинити інакше, коли Батьківщині загрожувала небезпека”.“Це – моя земля, я тут народився, усім серцем люблю рідну Україну”, – казав він.

 

У липні 2017 року підписав контракт з командуванням 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

 

Похований в рідній Ічні на міському кладовищі поруч з батьком25 лютого.

 

Незважаючи на морозну погоду і пронизливий вітер, сотні ічнянцівйшли в колоні, зустрічали траурну ходу на численних перехрестях, долучалися до ходи.

 

Поминальна церемонія пройшла за участі друзів, побратимів, рідних та близьких Сергія, а також членів “Спілки учасників бойових дій АТО Ічнянського району”, засновником якої був загиблий.

 

ДМИТРО САРДАК

 

 

Сержант 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Дмитро Сардак народився 11 червня 1986 року в Одесі.

 

34-річний захисник України загинув 3 лютого внаслідок мінометного обстрілу поблизу Зайцевого Донецької області.

 

Дмитро отримав осколкове поранення, що не сумісне з життям.

 

У загиблого залишилася дружина.

 

 

Прощання із сержантом Сардаком пройшло в Одеському гарнізонному храмі Православної церкви України, що в сквері Космонавтів.

 

В останню путь загиблого проводжали родичі, бойові побратими й активісти патріотичних організацій.

 

Бойовий побратим загиблого Олександр згадує:

 

"Ми познайомилися з Дмитром на фронті. Він мав дуже великий життєвий досвід, був справжнім товаришем - допомагав усім, хто до нього звертався".

 

Похований в Одесі на Алеї Героїв Західного кладовища.

 

СЕРГІЙ МОІСЕЄНКО

 

 

Молодший сержант 36-ї окремої бригади морської піхоти Сергій Моїсеєнко народився 17 грудня 1988 року в Херсоні.

 

Загинув 28 лютого о 22:50, в результаті ведення противником обстрілу позицій зі стрілецької та снайперської зброї поблизу села Пищевик Волноваського району Донецької області.

 

“З сумом повідомляємо, що в районі проведення операції Об’єднаних сил, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України, в результаті ведення противником обстрілу позицій зі стрілецької та снайперської зброї загинув наш побратим молодший сержант Моісєєнко Сергій Олександрович“, –  повідомили у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.

 

Побратими кажуть, що молоший сержант Моісеєнко був сміливим морським піхотинцем, добрим побратимом і патріотом своєї країни.

 

Весь особовий склад бригади глибоко сумує та висловлює щирі співчуття рідним і близьким Сергія.