«Я ж не лох якийсь»: Ветеран Денис Янтар помер від раку крові

Ветеран АТО, голова Миколаївського обласного осередку «Національного корпусу»,  Денис Янтар, який запам’ятався усій Україні словесною перепалкою з президентом Зеленським під час акції протесту добровольців «Ні капітуляції!» проти розведення військ у Золотому на Луганщині, помер від раку крові у середу.

Йдеться про випадок у жовтні 2019 року, коли Зеленський приїхав до селища Золоте для розмови з добровольцями. Тоді ветеран Янтар спитав у президента, чи зустрінеться той із ветеранами щодо акції «Ні капітуляції».

«Послухай, я президент цієї країни. Мені 42-ий рік. Я ж не лох якийсь. Я тобі прийшов і сказав — зброю прибери. А ти мене не переводь на акції», — сказав тоді роздратований Зеленський.

Як інформує «Україна молода», про смерть ветерана і бойового побратима повідомили друзі Дениса Янтаря.

За їхніми словами, кілька днів тому Янтар повідомив про погане самопочуття та ліг у лікарню. Офіційна причина смерті — рак крові. Про важку хворобу він нікому до того не повідомляв. 

«Спочивай із миром друже. Ти гідний син своїх батьків і України, ти гідний воїн та просто гідна людина. Ти не згаснеш у пам’яті сотень людей, ти вже увійшов у історію України не тільки своїм військовим та політичним шляхом, а і як людина, котра змусила пояснити шостого преЗЕдента України що він не лох у свої 42 роки. Тепер це народний мем», — зазначив Дмитро Шатровський у Facebook.

21 липня ветеранові полку “Азов” Денису Янтарю виповнився 31 рік.

Перший командир “Азова”, лідер Нацкорпусу Андрій Білецький так відгукнувся на сумну звістку про смерть однополчанина: «Дізнався, що загинув мій товариш та бойовий побратим Денис Янтар. У 2014 році він пішов добровольцем на фронт, воював у першій піхотній роті “Азову”, був командиром відділення. Брав участь в обороні Гранітного та Широкиного. Денис був в прямому сенсі слова світлою людиною. Цей хлопець – спортсмен, інтелектуал, людина, яка розвинена фізично та духовно».

За словами Білецького, все життя Денис мріяв про відновлення українського суднобудування та українського моря. Він мріяв про українські кораблі, про українські прапори над Чорним, Середземним та іншими морями.

«Але життя поставило йому інші умови – зі  зброєю в руках захищати країну. А потім після фронту – створити й очолити “Національний корпус” у Миколаєві, щоб протистояти ваті. Коли українські прапори знову з’являться над Кримськими бухтами та кораблями у Чорному морі, ми будемо знати, що в цьому є частка душі нашого брата Янтаря», – зазначив Білецький.