11 загиблих героїв січня

В січні загинули 11 українських воїнів.

Наймолодшому було 22, найстарший - на Різдво відзначив 48 років.

П’ятеро воїнів полягли на Луганщині, шестеро – в Донецькій області.

Найбільше – троє – із 72-ї механізованої бригади Чорних запорожців. Двоє – із 28-ї імені Лицарів зимового походу.

 Сергій Дичек

Старший солдат, водій-санітар медичної роти 130-го окремого розвідувального батальйону Сергій Дичек народився 20 липня 1972 року у Волочиську Хмельницької області. Закінчив профтехучилище. Працював шофером у колгоспі, бригадиром тракторної бригади.

5 січня близько 13:00 в районі хутора Вільний (Золоте-4) вантажний автомобіль ГАЗ-66, у якому перебували українські військовослужбовці, підірвався на невідомому вибуховому пристрої – ймовірно, протитанковій міні ТМ-62. Сергій Дичек загинув одразу, ще двоє воїнів дістали поранення, один із них – тяжкі. За даними пресцентру ООС, підрозділ “здійснював заходи логістичного забезпечення”.

Поховали Сергія в селі Богданівка Волочиського району, де мешкає його сім’я.

Залишилися дружина, двоє синів, дочка від першого шлюбу, брат, сестра та старенька мати.

Сергій Рацун

“Холодноярівець” Сергій Рацун також походив із Хмельниччини, як і його тезко Дичек. І також загинув 5 січня…

Після демобілізації у 2015 році чоловік певний час побув із родиною, але довго залишатися осторонь бойових дій не зміг. І у травні 2016-го підписав контракт на службу в ЗСУ, який неодноразово продовжував – тепер уже в складі 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”. Старший солдат, механік-водій БМП.

Разом із 93 омбр Сергій Рацун брав участь у боях в районі Кримського, Новотроїцького та Авдіївки. У 2019-му в складі підрозділу піхотинців бригади відзначився на міжнародних навчаннях Combined Resolve у Німеччині.

Життя досвідченого воїна обірвалося 5 січня близько 21:05 на бойовій позиції неподалік села Кримське Новоайдарівського району Луганщини: ворожий снайпер з боку окупованого Жолобка поцілив Сергію в голову.

Залишилися дочка, пасинок, мати і брати.

                                                          Микола Довженко

Миколі було лише 23. Він народився 26 липня 1996 року в селі Цибулівка Великомихайлівського району Одеської області. І хоча більшу частину життя прожив на Київщині, в Іванівці, після 9 класів школи на деякий час повернувся на Одещину, де у професійному аграрному ліцеї здобув фах тракториста-механіка.

У травні 2017 року юнак підписав контракт із ЗСУ. Старший солдат, служив у 28-й окремій механізованій бригаді ім. Лицарів Зимового походу – спершу на посаді сапера-розвідника, а потім – старшого стрільця.

У Колі Довженка були великі плани на життя. Він кохав свою дівчину, яка нещодавно народила йому доньку (за інформацією із соцмереж, дівчинці п’ять місяців), пара планувала побратися…

Не судилося. 9 січня близько 23:00 у районі Красногорівки на Донеччині, де виконує завдання 28 омбр, російсько-терористичні війська обстріляли позиції ЗСУ зі стрілецької зброї. Тяжко пораненого, Миколу встигли доправити до лікарні. Проте за кілька годин, уже 10 січня, хлопець помер.

Залишилися цивільна дружина, донька, батько, брат і сестра.

                                                    
                                              Олексій Кучкін (Василевський)

Старший солдат, старший стрілець механізованого відділення мехбатальйону 92-ї окремої механізованої бригади ім. кошового отамана Івана Сірка Олексій Кучкін загинув через місяць після свого весілля. 

За словами товаришів по службі, Олексій мріяв стати офіцером. Не встиг.

15 січня близько 15-ї години під час чергування на ВОП у промзоні Авдіївки ворожий снайпер влучив молодому воїнові просто в обличчя. Олексія госпіталізували, але врятувати його життя медикам не вдалося.

Поховали Олексія Кучкіна (Василевського) на Алеї Слави військового цвинтаря Соцміста у Кам’янському.

Залишилися дружина, син, мати і брат.

 Ігор Хімічук

Старший солдат Ігор Хімічук народився 7 червня 1990 року в місті Чуднів на Житомирщині.

Ігор загинув 16 січня о 14:03 поблизу села Новозванівка Попаснянського району. З боку окупованого селища Калинове в нього поцілив снайпер.

Поховали бійця у Чуднові.

Залишилися дружина, син, мати і сестри.

                                                                      
                                             Валерій Закусило “Морячок”

Валерій народився 27 жовтня 1987 року в Латвії, де після служби в армії одружився й залишився його батько. Втім, після розлучення з дружиною Василь Закусило вирішив повернутися на Батьківщину, в село Гуничі Овруцького району Житомирської області. Так склалося, що з собою він забрав і сина (мати хлопця, за даними місцевої влади Житомирщини, досі мешкає у Латвії).  

Загинув 18 січня в Попаснянському районі Луганської області від кульового поранення в голову під час ворожого обстрілу. За деякими свідченнями, в нього поцілив снайпер.

Поховали бійця в Білій Церкві, де живе його сім’я, на Алеї слави кладовища “Сухий Яр”.

Залишилися дружина, дві донечки, батько (мешкає в Гуничах) та мати (в Латвії).

                                                         
                        7. Олександр Слободанюк “Кеп”, “Погранець”

На Різдво молодший сержант Олександр Слободанюк відзначив 48-річчя: він народився 7 січня 1972 року на Одещині, в сім’ї військових. Потім разом із батьками мешкав у місті Первомайськ Миколаївської області.

На Водохреще, 19 січня, збройні формування РФ атакували позиції ЗСУ із заборонених Мінськими домовленостями артилерійських систем калібру 122 мм та 120-мм мінометів, станкових протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів та іншої стрілецької зброї. Найбільше обстрілів дісталося Попаснянському району Луганщини, де виконує бойові завдання 72-га бригада.

Під час одного з таких обстрілів Олександр Слободанюк отримав поранення, але евакуювати з позиції його не встигли – наступною в чоловіка влучила снайперська куля…

Поховали воїна у Первомайську.

Залишилося двоє дітей, батьки та сестра. 

Василь Муха

Василь Муха народився 6 квітня 1988 року в селі Піски-Радьківські Борівського району на Харківщині.

Як розповів військовий комісар Харківської області Юрій Калгушкін, свій останній бій Василь Муха прийняв у районі селища Опитне Ясинуватського району 20 січня близько 19:45, відкривши під час ворожого обстрілу вогонь у відповідь з кулемета. У нього влучило три кулі, одна з них – зі снайперської зброї. Вона й стала смертельною.

Поховали бійця в рідному селі Піски-Радьківські.

Із рідних у Василя залишився тільки батько.

                                 Микола Сорочук

Микола назавжди залишився 22-річним.

Старший солдат, військовослужбовець 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Сорочук народився 23 травня 1997 року в селі Чорниж Маневицького району на Волині. З 2000-го мешкав у селі Лище під Луцьком.

На фронті Сорочук познайомився з коханням усього свого життя – парамедиком батальйону “Госпітальєри” Яною Чорногуз.

“Якось я зайшла на кухню, де він вчив молодшого побратима розбирати автомат Калашникова, і спостерігала за цим. Він мав золоті руки, вправно розбирав зброю. Ми почали говорити, хто чого прийшов на війну. Я казала, що мені не вдалося потрапити у 2014-му, тому я хочу бути тут зараз. Що мені подобається бути поруч з такими, як вони, справжніми, захищати нашу країну, бути живою стіною. На що Микола мені сказав: Оцієї миті, коли він це сказав, я зрозуміла, що це чоловік, якого я любитиму”, – розповіла Яна історію їхнього знайомства вже на похороні коханого.

Микола Сорочук загинув 22 січня в районі Водяного Волноваського району на Донеччині. Під час обстрілу позицій ЗСУ зі стрілецької зброї життя бійця обірвала куля – ймовірно, снайпера.

Поховали воїна на Алеї почесних поховань міського цвинтаря Луцька.

Залишилися мати і сестра.

Євген Щуренко

Євген не дожив до свого 42-річчя всього один день.

26 січня о 7:15 поблизу міста Красногорівка бойову машину з українськими бійцями обстріляли з СПГ-9 з боку окупованої Старомихайлівки. Від уламкового поранення в голову солдат Щуренко загинув миттєво.

Поховали Євгена в Кілії.

Залишилися дружина, син-військовослужбовець (проходить “строчку”), мати, брат і сестра.

Антон Хоба

Антон Хоба народився 5 листопада 1992 року в місті Шостка Сумської області.

Воював під Дебальцевим, а в грудні 2014-го разом із групою добровольців полку виїхав на захист Донецького аеропорту. У 2016-2017 роках виконував бойові завдання на Світлодарській дузі в складі 1-го механізованого батальйону 53 омбр.

26 січня в районі селища Північне Донецької області “кіборг” Хоба підірвався на міні-пастці. Ушкодження, отримані внаслідок мінно-вибухової травми, виявилися несумісними з життям…

Залишилися батьки і брат.