Загиблі герої війни та їх історії: вересень 2018 року

Дев’ять українських воїнів загинули на фронті та померли від бойових поранень у вересні 2018 року.

 

Трьом з них було по 20 років, ще один - 23-річний.

 

Для всіх них осінь 2018 стала останньою. Але герої-захисники залишатимуться серед нас, доки ми їх пам’ятатимемо.

 

Згадаймо полеглих поіменно.

 

1. Іван Бєляєв. 21 березня 1986 - 01 вересня 2018.

 

Старший солдат, старший розвідник-радіотелефоніст 2-го відділення 3-го взводу 1-ї роти 54 ОРБ.

 

 

Народився в Харкові. Здобув фах кухаря у профтехучилищі.

 

Строкову службу проходив у ВСП міста Києва. Працював поваром в одному з ресторанів Харкова. У вільний час займався парашутним спортом і захоплювався зброєю. Під час Революції Гідності брав активну участь у Самообороні Харкова.

 

У березні 2017 року вступив на військову службу за контрактом. Загинув 1-го вересня 2018 року внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої під час проведення інженерних робіт із фортифікаційного обладнання спостережного посту на Світлодарській Дузі. Похований на Алеї Героїв 18-го кладовища Харкова. Залишились мати і брат.

 

2. Максим Авдієнко. 29 січня 1998 - 05 вересня 2018.

 

Старший матрос, номер розрахунку зенітно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки 503 ОБМП 36 ОБрМП.

 

 

Народився в селі Гірськ Сновського району на Чернігівщині. В подальшому мешкав у самому Сновську. У 2016 році закінчив Сновське ВПУ лісового господарства за фахом "озеленювач, лісник, єгер" і одразу ж пішов до військкомату.

 

27 липня 2016 року вступив на військову службу за контрактом до батальйону морської піхоти. Під час відпустки, в липні 2018 року - одружився. 2-го серпня повернувся на передову. Загинув 5-го вересня 2018 року від осколкового поранення, якого зазнав близько 18:45 у вогневому зіткненні з противником поблизу села Водяне (Волноваський район), в результаті обстрілу опорного пункту з протитанкових гранатометів. Граната розірвалась в окопі поряд з Максимом, осколок перебив сонну артерію. 

Пораненого матроса евакуювали, але рана була смертельною. Похований в селі Гірськ. Залишились батьки, старший брат і дружина.

 

3. Владислав Карпун. 27 липня 1998 - 08 вересня 2018.

 

Старший солдат, стрілець зенітно-ракетного взводу 16 ОМПБ "Полтава" 58 ОМПБр.

 

 

Народився в селі Велика Рублівка Котелевського району на Полтавщині. Відразу після Дня народження підписав контракт у військоматі в 2016 році. Був направлений на проходження підготовки в 169-й навчальний центр "Десна".

 

Після навчання в "Десні" Карпун став стрільцем зенітно-ракетного взводу 16-го мотопіхотного батальйону "Полтава" 58-ї бригади.

 

7 вересня 2018 року, близько 13:30, в ході бою дістав вогнепальне проникаюче поранення грудної клітки внаслідок обстрілу опорного пункту на околиці смт Новгородське, що на Горлівському напрямку. Військові лікарі протягом шести годин боролися за його життя, але вночі, близько 1:00, він помер. Похований в с. Велика Рублівка. Залишилися мати, сестра, дружина та син, якому менше року.

 

4. Сергій Платонов "Ганс". 15 серпня 1980 - 10 вересня 2018.

 

Молодший сержант, командир гранатометного відділення взводу вогневої підтримки роти морської піхоти 503 ОБМП 36 ОБрМП.

 

 

Народився в місті Арцис на Одещині. Виріс у родині військового, рано втратив батьків. На початку війни з 2014 служив у 3-му десантно-штурмовому батальйоні "Фенікс" 79 окремої десантно-штурмової бригади. За рік повернувся додому, а 2016 підписав контракт на службу у морській піхоті.

 

10-го вересня 2018 року загинув від поранення у голову близько 18:15 в ході ведення бойових дій на Маріупольському напрямку, поблизу села Водяне (Волноваський район) та окупованого села Пікузи, - під час щільного вогню противника з мінометів та протитанкових гранатометів по позиціях українських захисників влучив протитанковий снаряд (з СПГ-9). Похований в Одесі. Залишились дружина та троє дітей.

 

5. Ярослав Бугаєвський. 11 квітня 1998 - 12 вересня 2018.

 

Молодший сержант, розвідник-номер обслуги 13 ОМПБ "Чернігів-1" 58 ОМПБр.

 

 

Народився в місті Шостка на Сумщині. Вихованець Шосткинського міського дитячо-юнацького клубу фізичної підготовки "Патріот", КМС, коричневий пояс з айкібу-до. Вступив до Шосткинського хіміко-технологічного коледжу. Не закінчивши навчання, розпочав військову службу за контрактом.

 

11 вересня 2018 року дістав множинні осколкові поранення під час обстрілу поблизу Майорська, на Горлівському напрямку. Був своєчасно евакуйований, але поранення виявились несумісними з життям, вночі помер у лікувальному закладі. Похований на Лазаревському кладовищі Шостки. Залишились мати і троє братів.

 

6. Федір Рубанський "Кокс". 18 квітня 1995 - 12 вересня 2018.

 

Сержант, командир бойової машини - командир відділення 1-го взводу 2-ї роти 1-го механізованого батальйону 72 ОМБр.

 

 

Народився в Гагаузії (Молдова). Невдовзі мати з двома дітьми переїхала до села Рудниця Піщанського району Вінницької області. Там Федір закінчив 9 класів школи. До професійно-технічного училища вступив у Кодимі на Одещині, вивчився на механіка-водія.

 

Був гранатометником (СПГ-9) взводу вогневої підтримки, опанував техніку прямого пострілу з закритих вогневих позицій. Пройшов важкі бої в Авдіївці, зокрема, за опорний пункт "Алмаз-2" у січні 2017. У червні 2017 брав участь в міжнародних навчаннях у Старичах, після чого у складі кращого взводу поїхав на навчання до Боснії. Був нагороджений медалями "За військову службу Україні" та "Захиснику Вітчизни".

 

Помер у Головному військовому клінічному госпіталі, міста Київ, внаслідок тяжкого осколкового поранення, якого зазнав 25 червня 2018 на Світлодарській дузі, в результаті обстрілу під час проведення інженерних робіт на позиції. Похований в селищі Рудниця. Залишились мати, дві сестри і наречена.

 

7. Володимир Матвієнко. 12 грудня 1982 - 18 вересня 2018.

 

Сержант, командир відділення 1-ї мотопіхотної роти 12 ОМПБ "Київ" 72 ОМБр.

 

 

Народився в Києві, проживав на житловому масиві Новобіличі. З 2017 проходив службу за контрактом. 

Загинув 18-го вересня 2018 року після 23-ї години внаслідок мінометного обстрілу біля селища Луганське на Світлодарській дузі, - в ході вогневого нальоту від розриву міни калібру 120 мм, яка влучила у бліндаж, зазнав осколкових поранень, що несумісні з життям. Після прощання на Майдані Незалежності у Києві похований на Берковецькому кладовищі. Єдиний син у батьків.

 

8. Володимир Ткачов. 19 лютого 1970 - 18 вересня 2018.

 

Молодший сержант, гранатометник 1-ї мотопіхотної роти 12 ОМПБ "Київ" 72 ОМБр.

 

 

Навчався на водія у Черкаському ДТСААФ, закінчив навчання з відзнакою. Строкову службу проходив в групі радянських військ у Німеччині. Повернувшись додому, працював на черкаському заводі ПАТ "Азот". З 2016 проходив службу за контрактом, воював у промзоні м. Авдіївка. Загинув 18-го вересня 2018 року після 23-ї години внаслідок мінометного обстрілу біля смт Луганське на Світлодарській дузі, - в ході вогневого нальоту від розриву міни калібру 120 мм, яка влучила у бліндаж, зазнав осколкових поранень, що несумісні з життям. Похований в с. Вергуни на Черкащині. Батьки померли, залишилась сестра.

 

9. Володимир Бузовський "Бузок". 27 січня 1992 - 23 вересня 2018.

 

Старший сержант, військовослужбовець 72 ОМБр.

 

 

Народився в селі Локня Кролевецького району на Сумщині. Освіта середня спеціальна, працював вчителем фізичного виховання у Локнянському НВК. З травня 2014 по березень 2015 служив за мобілізацією в НГУ. У травні 2016 був обраний депутатом Локнянської сільської ради. З березня 2016 проходив військову службу за контрактом у 58 ОМПБр, з 2017 - у 72 ОМБр.

 

Загинув поблизу селища Луганське на Світлодарській дузі. Обгоріле тіло військовослужбовця було знайдене об 11:00 25 вересня у бліндажі, за 160 м від лінії розмежування. За попередніми даними загинув під час обстрілу ввечері 23 вересня внаслідок прямого влучення снаряду. Після проведення експертизи ДНК похований 16 листопада 2018 в селі Локня. Залишились батьки, дружина та син.