Дмитру Шутаку на заробітках у Польщі машина на фірмі відрубала руку

18-річний Дмитро Шутак поїхав у Польщу на заробітки. Так званий директор підприємства, де працював хлопець, забрав у нього паспорт. Дмитро працював у зачиненому підвалі. Обслуговував машину для виготовлення коробок. Йому на руку впав важкий прес, розігрітий до 150 С.

Хлопець втратив руку по лікоть.

Про це пише Gazeta Wyborcza у статті «Діма, раб з України. Він працював по 90 годин на тиждень, поки машина не відрубала йому руку».

Журналіст Gazeta Wyborcza описує хлопця: «Худорлявий, середнього зросту, з густим волоссям. При вітанні подає ліву руку, бо права закінчується за ліктем».

Зараз прокуратура перевіряє, чому Дмитро не мав у Польщі укладеного трудового договору, чому роботодавець забрав у нього паспорт, чому після втрати руки він повіз хлопця не до лікарні, а забрав до себе додому, заставив переодягнутися і брехати, що рука згоріла під час розпалювання печі.

Підвал із туалетом

Дмитро Шутак приїхав до Польщі у лютому 2016 року. Знайшов роботу через агенцію зайнятості «Каян», яка працює у місті Вольштин у західній Польщі. Власником агенції є Ян К. Агенція запропонувала українцеві роботу у місті Раконевіце, теж у західній Польщі, повідомив інспектор Державної інспекції праці, який вивчає справу Дмитра.

Насправді Дмитро у Раконовіце не доїхав. Його перша робота була у Стешеві подлизу Познані. Виробляв чохли для автомобілів. Заробляв 8 злотих за годину. Перед Великоднем до Дмитра на фірму приїхав Ян К, власник агенції, і запропонував нову роботу – на фірмі «Вілпол», яка займається виготовленням коробок з вільхи для фруктів у Вольштині. Вони обіцяли платити 10 злотих на годину. Діма, не вагаючись, погодився.

На фірмі вияснилося, що власник з 10 злотих знімає 2 злотих за квартиру. Діма мешкав з ще одним українцем Назаром.

«Будинок належав власнику компанії. Ми спали з Назаром в одній кімнаті, у нас була кухня і ванна кімната у розпорядженні. Всюди пахло цвіллю», - каже Діма.

На роботу найняв його Роберт і Норберт С. – батько і син. Роберт є власником компанії. Дмитро мусив віддати паспорт. Йому сказали, що для оформлення трудового договору. Паспорт забрав Ян з агенції зайнятості. Коли хлопець цікавився, коли повернуть документи, власники відповідали, що не все готове. 

Протягом тижня Дмитра навчали працювати з машиною, яка з вологої маси вичавлює паперові коробки.

Так як поляки розмовляли лише польською, хлопець мало що розумів. Машина вже була несправна, коробки самі не випадали. Норберт вчив хлопця, як обдурити систему безпеки і витягати коробку, не вимикаючи прес, розігрітий до 150 градусів.

Після тижня навчання Дмитра залишили у підвалі самого. Він працював з шостої ранку до дев’ятої вечора – і так шість днів на тиждень.

Машина знаходиться в підвалі без вікон, з невеликим туалетом. Діма не мав права відходити від машини, та міг сісти і поїсти, коли машина працювала без проблем. Власники компанії закрили його на ключ. Протягом дня до нього ніхто не заходив.

SMS: «Рятуй мене»
 

12 квітня ввечері у машині коробки почали застрягати. Діма вдягнув рукавицю, щоб витягти коробку. Тоді прес впав, придавив праву руку Дмитра і розчавив її по лікоть, спалюючи все зап’ястя.
 

Хлопець гукав на допомогу, та ніхто не чув. Через 15 хвилин він згадав, що у кишені лежить телефон, відправиви безкоштовне повідомлення другу: «Рятуй мене».
 

Назар прибіг у підвал, викликав власника з сином. Діму занесли у будинок, змусили переодягнутися. Рука висіла на шматку шкіри. Хлопець не міг зняти сорочку.
 

Власники компанії розпалювали тим часом піч. У лікарні в Гродзиськ-Великопольському вони сказали Дмитру мовчати і говорити, що обпікся під час розпалювання печі. Якщо мовчатиме, отримає п’ять тисяч євро.
 

«Я боявся сказати лікарям правду», - слова Діми цитує газета. Тільки після приїзду батьків з України визнав, що сталося. Лікарі та медсестри піклувалися хлопцем. Хтось приносить їжу, хтось допоміг із тимчасовим житлом. Роботодавець не допомагає хлопцеві. Діма шукав адвоката.

Меценат Патрік Грачик з Познані повідомив поліцію та інспекції праці про компанію, яка виробляє коробки. Прокуратура взялася за розслідування і направила інспекторів до Вольштина.
 

Власник фірми відмовився говорити до завершення розслідування. Каже, що не має до цього ніякого відношення. За його словами, з поляками теж стаються нещасні випадки, але ніхто про них не говорить, роблять розголос лише, коли справа стосується іноземців.
 

Підприємець не показав журналістові підвал. Сказав, що українець не працював у нього, а мав роботу в агенції зайнятості в Яна, який забрав у Дмитра паспорт.
 

Ян у свою чергу каже, що взяв паспорт, щоб перевірити, чи все у порядку, пішов з ним у туалет, поклав у кишеню і забув про паспорт.
 

Ян повернув паспорт Дмитрові лише після аварії. Сказав журналістові, що ніколи не відправляв українців на роботу у фірму, яка виготовляє коробки.
 

Справа Дмитра розглядається у цивільному суді. На сучасний протез хлопцеві потрібно 235 тисяч. злотих.
 

Його потрібно купити швидко, поки мозок Дмитра може згадати, що хлопець мав дві руки. Пізніше Дмитрові буде значно важче користуватися протезом. У клініці в Познані Дмитро вже зробив першу примірку. Штучна рука повинна бути готова до кінця місяця.
 

P.S.
 

Матір Дмитра – Галя відразу після біди, яка сталася з сином, приїхала у Польщу. Знайшла роботу у супермаркеті і допомагає синові. Родина просить допомогти Дмитрові зібрати кошти на протез. Гроші збирає фонд. Мама Дмитра не хоче давати совю карточку, тому що боїться проблем з податковою.
 

Stowarzyszenie Społeczno-Kulturalne Polska-Ukraina,номер рахунку: 37 1090 1854 0000 0001 1451 2044. У назві треба вписати „na cele statutowe, Dima Shutak”.