Україна і правова держава: паралелі, які не сходяться

Саме розуміння правової держави має далеке коріння – до Цицерона, до Аристотеля, до багатьох інших, хто фактично різними словами описували те, що в суспільстві головною є людина, з неї все починається, а все, що вибудовується в управлінні державою, має бути людиноцентричним.

Правова держава в розумінні німців, французів, британців, або англомовних країн має різну назву, але однакове значення. Це все таки скоріше англомовна назва RULE OF LAW, тому Закон – основний для всіх. RULE OF LAW – що для Великої Британії, що для США є визначальним для життя їхнього суспільства.

З проголошенням Незалежності України, а пізніше й з ухваленням Конституції наша держава була визначена як суверенна, демократична, правова і соціальна держава. Головною характеристикою правової держави – є організація діяльності органів державної влади в стосунках з громадянами, виключно, на правових приписах і відповідно до них. Невипадково законодавець, ухвалюючи Основний Закон, зафіксував у Статті 19 КУ два основоположні принципи правового врегулювання:

а) загальнодозвільний для регламентації поведінки громадян – дозволено все, що не заборонено;

б) загальнозобов’язуючий для регламентації діяльності органів державної влади – заборонено все, окрім дозволеного законом.

Майже 30 років розвитку правової системи України показує, що досягти виконання зазначених принципів не вдалося, а виконання державою свого головного призначення – забезпечення потреб та інтересів, захист прав і свобод людини, перебуває в критично занедбаному стані. Причин для цього багато, але варто, мабуть, повернутися усе-таки до Роберта Шуберта – «батька Європейського Союзу», і того 9 травня 1950 року, де Роберт був чітко впевнений, що в основі правової держави мають лежати християнські цінності. А щоб у держав не виникало бажання ворогувати одна з одною, треба створити спільний економічний простір. Адже війна не приносить вигоди, а лише шкодить спільній економіці тих країн, які дружать і співпрацюють.

У чому ж все-таки причини жалюгідного стану нашої правової держави?! Маючи в профільній Раді прекрасних фахівців різного віку, які обіймали в різний час в українській державі різні посади, мені було цікаво спостерігати, як професійно вони виписували ті проблеми та аналізували стан.

Трохи сучасної історії. Під час роботи з Аграрною партією з 2014 року – готуючи її на всіх рівнях до якісної політики і влади (ніхто тоді не міг подумати, що її захоплять у 2018-му, розтрощать і знищать) – ми створили 27 внутрішніх рад, як прототипи Комітетів наступної Верховної Ради України. Цьому передувала велика кропітка робота по аналізу структури і ефективності роботи як самої Верховної Ради, так і всіх її складових.

Однією з 27 рад, які ми створили в партії, стала Рада з питань прав людини, правової політики, правосуддя та громадської безпеки. Назва така достатньо широка, але ми хотіли, щоб вона детально розглядала всі складові, які належать до людиноцентричності й того, що світ сьогодні розуміє під правовою державою.

Нашу Раду очолив відомий юрист Володимир Миколайович Стретович. Рада наповнилася відомими юристами, правниками, правозахисниками – тими людьми, які прекрасно розуміють українське право і всі його складові та мають величезний досвід.

Ми думали, як назвати Раду, але саме те, що розпочинається з правової держави, і є основою того, якою може бути за успіхом країна. Особливо, коли це – новостворена держава.

Наші експерти дуже прискіпливо досліджували причини поразок, або нерозвинутості принципів верховенства права в українському державному середовищі, а я ставив завдання проаналізувати період з 1991 року. На 2016 рік ми практично завершили цей аналіз і дійшли висновку, що необхідно зазначити історичні, ідеологічні, економічні та суспільно-політичні чинники. Звичайно, насамперед до історичних умов належить відсутність соціального запиту, об’єднаної ідеї.

Все, що творилося в українській політиці за майже 30 років Незалежності, скоріше роз’єднувало, а не створювало ідеї навколо побудови успішної заможної держави. І в цьому є ще велика «заслуга» українських політиків і ними залучених політтехнологів. Тобто люди самі не розуміли, що вони хочуть будувати. 

Складність історичного виклику полягала в тому, що Україна опинилася на перетині двох світоглядних парадигм: західної та східної. Позитивізму як типу праворозуміння, що був освячений відповідною ідеологією, та тих способів виробництва, що залишилися від радянської економіки з її плановою державною власністю та ринками збуту. До елементів, стримуючих активність громадян у створенні відповідної держави, наші дослідники назвали також великі трагедії української нації у ХХ столітті – це дві війни, два голодомори, революції та сучасна війна.

Зменшувалась і кількість представників нації під час кожної війни або кризи, коли їх нещадно знищували. Зменшувалася й імовірність появи соціального запиту, а потім його підтримки. Тобто цілеспрямоване знищення справжньої української еліти призводило до того, що її підміняла псевдоеліта, яка сформувати бачення того, якою повинна бути правова держава, просто не могла. 

Зміна моделі економічного розвитку, чи то соціалістичної, чи то капіталістичної, не призвела до зміни-люстрації, як це було зроблено, наприклад, у Чехії. В Україні цього не відбулося. У результаті вчорашні партійні та комсомольські працівники і так звані «червоні» директори досить швидко оговталися, і під гаслами незалежності ринкової економіки, змінюючи партії, титули і назви, здійснили приватизацію державної власності на свою користь. Це ще раз деморалізувало українське суспільство. Навіть ті покоління, котрі підростали і були готові брати ініціативу на себе.

Тому з приходом до влади ця комуністична еліта почала впливати на законодавчу політику та діяльність судів, правоохоронних органів. Панування партійно-господарського активу надовго загальмувало розвиток нашої держави на шляху до демократії верховенства права. На підтвердження наші експерти додавали, що перших 13 років Незалежної України нею керували фактично всі колишні члени ЦК КПРС.

За таких умов формування провідної верстви, або справжньої еліти, проукраїнської, професійної і правосвідомої тривалий час було ускладнено і, мабуть, не давало можливості для розвитку і на сьогоднішній день.

Учорашні принесли і в сьогоднішню нову державу знайомі їм: «телефонне право», кумівство, особисту відданість, які в реаліях сьогодення ми маємо та іменуємо насправді – корупцією. На жаль, влада ні сьогоднішня, ні вчорашня цього не розуміла. Не просто крадіжка, а все те, що описано вище, і є насправді корупцією.

Звичайно, серед економічних чинників дослідженої проблеми ми вважали за необхідне зазначити декілька моментів.

Перше – це те, що за часів Радянського Союзу абсолютна більшість громадян була відсторонена від приватної власності, яка притаманна українському народу, вона в генах кожного українця. Саме ця обставина і пригнічувала ініціативу до дій, спрямованих на поліпшення свого становища, і покращення рівня життя.

Ну і, звичайно, несправедлива велика приватизація, коли всім обіцяли, що вони стануть власниками та співвласниками заводів і підприємств тощо, демотивувала людей ще раз.

А поява перших олігархів, які разом з майновими комплексами придбали ЗМІ: телеканали, радіокомпанії, розпочали створення організацій партійних проєктів, – взагалі відсунула проактивне українське суспільство в бік.

Протягом нетривалого часу інформаційний і політичний простір було приватизовано, і вже в 1998 році, під час третього скликання Верховної Ради, розпочалась відома спікеріада, коли олігархи почали скуповувати по одному і цілими фракціями народних депутатів. Ця кримінальна сторінка розвитку нашої державності й сьогодні стримує поступальний рух України.

Звичайно, що загальний і значний вплив на формування правової держави мала суспільно-політична ситуація в Україні першої чверті її Новітньої історії та й останніх 5 років. Обрана 1990 року Верховна Рада першого скликання заклала правові підвалини для побудови держави нової якості.

Я пам’ятаю, як Іван Степанович Плющ мені розповідав про склад тієї ВРУ. І хоча більшість депутатів там були все-таки від Комуністичної партії, але за рівнем освіченості, розуміння управлінських процесів держави, вони були набагато вище від тих людей, які приходили пізніше.

Звичайно, проблемою стало те, що приватизація політичного процесу окремими фінансово-промисловими групами набирала з кожним скликанням ВРУ дедалі більшої сили.

Зміна еліт, що прижилися з відходом старої компартійної гвардії, не покращила якості управлінських кадрів. Криза державницького менеджменту, яка триває і нині, негативно позначається на якості управлінських рішень й стримує реалізацію ініціатив громадського середовища.

Звичайно, децентралізація дає певний поштовх для того, щоб у нашій країні з’явилося нове покоління людей, які можуть вирости з нижчих ланок управління державою до обласних рад, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та й займати найвищі позиції в нашій країні.

Але потрібно сказати ще і те, що правова неосвіченість керівної верстви і населення щодо змісту діяльності держави, яке ґрунтується на праві, не дає змоги будувати таку державу. Адже, як можна створити те, про що не маєш уяви. Тому одне з ключових питань, яке хотілося б задавати тим людям, які йдуть на найвищі позиції в нашій країні, чи вони насправді знають законодавство нашої держави. Чи знають вони основи Конституції нашої країни.

Як кандидат у президенти 2019 року я наполягав на тому, що мають бути проведені повноцінні дебати між усіма кандидатами в президенти, де мають обговорюватися: правова складова нашої держави, економіка, зовнішня політика, внутрішня політика, промисловість, сільське господарство та багато інших речей. Тому що людина, яка не має правової освіченості, не може розуміти, яку країну треба будувати та як рухати її вперед.

Серйозною ж перешкодою у формуванні правової держави стало порушення вимог закону в частині відокремлення бізнесу від влади. Сформувалася негативна практика поєднання власних бізнес-інтересів з перебуванням у депутатському корпусі чи на міністерській посаді. Що по суті означає використання службового становища у своїх корисливих цілях. Спрямування владних можливостей для особистого збагачення.

Українська теза: «влада – це бізнес», не співзвучна у сталому тлумаченні влади в країнах правового порядку. Чомусь сприйняття українських політиків у Західному світі здебільшого негативне. Чому? Тому що це абсолютно інша якість людей. Світовий політикум – це люди, які йдуть у політику займатися нею професійно і не поєднують це зі своїм бізнесом. Політикум в Україні, або державні чиновники, – це люди, які йдуть до влади з метою розвивати власний бізнес.

І навіть коли ми говоримо про землю і згадуємо земельну реформу, ми повинні розуміти, що земля – це основа української економіки, а не прямий засіб збагачення декількох олігархічних груп.

Діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування попри деталізацію їх прав і обов’язків у нормативних актах в нас не є людиноцентричною. Права людини в розумінні сучасної європейської правової доктрини і того, як це розуміли Роберт Шуман і Жан Моне, знівельовані невіглаством чиновників. Корумпована судова система не в змозі належним чином захистити громадянина, тож і захисна функція держави виглядає фікцією.

Варто звернути увагу на те, що для більшості державних службовців і, на жаль, для громадян сама концепція правової держави, як і близького до неї верховенства права, залишається абсолютно абстрактною категорією.

Дуже суттєвим недоліком попереднього будівництва правової держави стала відсутність думки громадян. І важливим досягненням нинішньої ВРУ, на моє переконання, є ухвалення Закону «про народовладдя через всеукраїнський референдум», адже усі попередні влади, та й сьогоднішня, чітко обіцяли, що буде ухвалено закон про місцеві та загальнонаціональні референдуми.

Саме це мало бути тим, що спонукає людей до вираження своєї позиції, і відчуттям того, що влада цікавиться думкою суспільства. Не можливо ухвалювати зміни до Конституції України щодо НАТО, руху до ЄС, Закону про обіг земель сільськогосподарського призначення без загальнонаціональних референдумів. Не можуть такі доленосні рішення ухвалюватитися частинкою, навіть не українського суспільства, а в більшості випадків, частинкою висуванців від олігархічних груп.

Наші експерти того часу були солідарні в думці, що нинішній стан правової держави Україна є наслідком низької правової культури носіїв владних повноважень. У попередній період нашого розвитку, так і сьогодні. Здійснювати реформи здатні лише одиниці, а також змінити систему, що створювалася протягом багатьох років.

Отже, потрібна комплексна робота з розбудови держави. А побудова правової держави, як побудова, наприклад, Європейського Союзу, що має десятирічну історію чи США та інших країн, які мають свої сторічні традиції і сторічну історію, – це складна, кропітка і довготривала праця.

Складність моменту для нашої держави ще обтяжена й різними причинами невдач попереднього періоду, що детально проаналізовані нами вище. Однак ситуація не безвихідна. І ми вважаємо, що ситуацію можна змінити. Але для того, щоб країна почала цілеспрямовано нормально й успішно розвиватися, потрібно зробити декілька важливих речей.

Перше, що потрібно нам зробити, так це – заснувати при Раді національної безпеки і оборони України  Національний науково-дослідний центр для системного ревізійного аналізу всього того, як функціонувала наша держава в цілому, та якою є наша правова система.

Таким взірцем міг би бути Американський аналітичний центр державної політики «Heritage Foundation» та багато подібних, що працюють у різних країнах і аналізують основні стратегічні речі та закони необхідні для розвитку держави. Важливо, щоб усі закони проходили через Раду національної безпеки і оборони України, адже вона має бути наповнена, безумовно, професійними людьми, які дійсно віддані своїй державі. Адже саме такі закони та такі стратегічні речі мають втілювати довготривалу стратегію розвитку нашої країни, незалежно від того, хто в Україні виграє вибори тут і сьогодні.

Щодо управління державою, системи управління і того, як повинні функціонувати державні інституції, ми розповімо вам у наших наступних статтях.

Тому, правова держава, яка вибудована на християнських цінностях, це і є основа, що дає можливість вибудовувати правове суспільство і конкурентоспроможну економіку.

                                                                                                                                                                                                                                Віталій Скоцик,

                                                                                                                                                                                                                                доктор економічних наук