Життя починається тут і сьогодні

У бізнесі в управлінні компанією, як і в політиці у керуванні державою, основне: розуміти свої конкурентні переваги.

Конкурентні переваги – це далеко не лише матеріальні речі. Це також національний характер, свідомість і дух, відчуття команди і спрага до перемог. Українці на тлі пострадянських суспільств виділяються тим, що потяг до демократії у нас в крові. А демократія – політичний шлях до ефективності. Ще з часу Хрещення Київської Русі, коли держава увійшла в загальноєвропейський культурний і правовий простір, демократичні традиції починають розвиватися на наших теренах. Принципи народовладдя певною мірою відображені вже у древніх писемних пам’ятках, таких як «Слово про закон і благодать» чи «Повість временних літ». Уже тоді діяли представницькі установи, монарх не вирішував усіх питань. Діяли князівські, боярські ради, проводилися князівські з’їзди і собори.

Період Козаччини (XV – XVIII ст.) продовжив закріплювати демократичну систему цінностей у народній ментальності. Військо Запорозьке Низове не визнавало кріпацтва чи феодальної власності на землю. Його органи управління були виборними, а роботу цих органів контролювала Січова рада. Вона була вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі. Її функцією було обрання уряду Січі, тобто військової старшини (кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани, хорунжий, бунчужний, канцеляристи та інші).

Також Січова рада обирала й органи місцевої влади – полкову старшину. Уже тогочасне українське суспільство тяжіло до рівності громадян і мало поняття про їхні права. По суті, кошовий отаман був виборним службовцем. Він щороку звітувався перед радою. Якщо його робота викликала невдоволення, він складав повноваження, й оголошувалися вибори нового отамана. Жили кошові тим самим життям, що й рядові козаки.

Історик Михайло Грушевський визначав політичний устрій Запорізької Січі як «християнську козацьку республіку». Демократія – це найбільш ефективна модель розвитку, адже вона дає свободу маневру і рівні можливості всім ініціативам. Наша нинішня демократія, звичайно, далека від ідеалу, але ми на правильному шляху. Україна сьогодні повинна використати всі переваги принципу самоврядності, коли більшість управлінських проблем мають вирішуватися на місцях, рішенням громади.

Тому що життя починається тут і сьогодні: від твоєї домівки, вулиці, твого села чи міста, твого району чи твоєї області…але ніяк не зверху: від Верховної Ради, президента чи прем’єра.

Саме це створює довіру до цих рішень, дає їм підтримку громадян. Безумовно, потреба в децентралізації, тобто розширенні прав місцевих громад, давно назріла. Тим більше що для українців завжди була характерна така демократична колективна система управління. Її було відображено ще в Конституції Пилипа Орлика понад 300 років тому, про що ми не один раз згадували.

Однак сама децентралізація повинна відбуватися в інтересах громади і за погодженням з нею. Що ж ми бачимо в останні роки? Так, процес децентралізації зрушився. І потрібно віддати належне, що необхідні і важливі кроки багато в чому таки були зроблені, але фактично розподіл громад виглядав більше як добровільно-примусовий, ніж раціональний. 

Насправді децентралізація повинна починатися з наповнення бюджету, як це було в Польщі, коли 11 млрд. євро було залучено до місцевих бюджетів. І наповнивши бюджети, там почали робити адміністративно-територіальну реформу. Сам процес тривав 7–9 років, або навіть і до 11 років. В підсумку Польща вибудувала горизонтальну «драбину», де основні повноваження і ресурси щодо вирішення господарських та управлінських проблем перебувають на найнижчому та середньому адміністративному рівні. Україні теж потрібна продумана децентралізація.
Місцеві вибори 2015 і 2020 року відіграли важливу роль в цьому напрямку. Але мені здається, що дуже небагато людей до кінця зрозуміли, в чому сутність децентралізації та власне в чому основне завдання громад.

Коли я сьогодні запитую голову громади чи депутатів рад новообраних громад, яке основне завдання громади, то вони дуже рідко дають правильну і чітку відповідь. Працюючи разом з Ігорем Рафаїловичем Юхновським, я і для себе лише на певному етапі відкрив те, що основне завдання громади – це збір податків. І це не завдання якоїсь ефемерної «караючої» машини у вигляді державної податкової служби чи інспекції, тим більше податкової міліції, а саме – громад. Тому що лише громада знає, хто проживає на її території, хто чим займається і які у кого можливості. І не може бути так, що хтось займається виробництвом меблів, хтось працює на 20 – ти га землі й жодної копійки до місцевої громади не платить.

Саме з цієї причині Польща законодавчо надала можливість місцевим громадам знімати місцеві податки. Чому вони прийшли до цього? А все дуже просто. Багато людей працювало за кордоном, але їхні діти, їхні батьки жили на території цієї громади, користувалися дорогами, водогонами, школою, садочком, місцевою лікарнею, але нічого не платили. І Польща прийняла рішення, що нехай невелика сума, але з того, хто має власну справу чи працює за кордоном, стягується податок до місцевої громади, і у такий спосіб наповнюється місцевий бюджет.

І це основна помилка процесу децентралізації в Україні, що громада сподівається на те, що гроші звідкись самі надійдуть. Але вони не прийдуть самі, їх має бути згенеровано тут і зараз, саме на місці і саме місцевими членами громади.

Але люди мають бачити і відчувати вже перші якісь позитивні і реальні зрушення від децентралізації. І ні в якому випадку не погіршення, яке нам, на жаль, доводиться сьогодні спостерігати в Україні – коли закриваються школи, ФАПи, дитячі садки. А віднедавна ще й почала набирати руху і тема закриття регіональних бібліотек. Коли громади починають рахувати гроші на їх утримання, на зарплату одного чи двох бібліотекарів, коли виникає питання ефективності й економічної доцільності існування, як на мене, святого із святих – храму книги, бібліотеки. Коли лунають думки, що книгозбірні не потрібні, і не корисні тощо. Але я вважаю, що насправді вони дуже необхідні, адже читання дає розумовий поштовх, мотивує у житті.

Отже, такі структурні речі і мають дати змогу повернутися до нормального життя. А для цього обов’язково потрібно наповнювати місцевий бюджет. Тому ще раз наголошую, що основне завдання громади в процесі децентралізації – це наповнення місцевого бюджету.

Пам’ятаю, коли об’їжджаючи Україну, а особливо села нашої країни, я заходив завжди до сільської ради. Дуже часто на території сільської ради 5-7-15 тис га ріллі, а елементарного нормального робочого стола у її працівників купити не було за що. Стоїть пошарпаний стіл і поломане крісло. І коли я запитував голову сільської ради, чому ж так, то він відповідав, що немає грошей. Я його брав за руку і казав: «Так ось дивись же поля… а податки до місцевого бюджету не платяться. А він опускає очі і каже, а що я можу зробити?»

Тому на території кожної громади є основний ресурс - і це земля. І цим потрібно в першу чергу скористатись. У горах – це ліс, в інших регіонах – це вода. Але в будь-якому випадку доля нас не обділила природними ресурсами. 

Якби децентралізація відбувалася продумано від початку Незалежності, можливо, Україна не отримала б тих конфліктів, які сталися на Сході і в Криму. Згадаймо лише, як хиталася ще й наша Одеса і Придунайська Бессарабія в 2014 -2015 році. Але таки дивом вони утрималися.

Здатність до самоорганізації – одна з важливих ментальних рис українського народу, і для розвитку країни вона має неабияке значення. великий волонтерський рух останніх років не виник на порожньому місці. Ці горизонтальні соціальні зв’язки проявляли свою силу в найкритичніші для країни періоди історії. 

Зокрема, важливим національним досвідом був кооперативний рух, який охопив Україну на початку ХХ століття. До його створення і промоції долучився визначний релігійний діяч митрополит Андрей Шептицький. І коли я буваю у Львові, то обов’язково йду до Архикатедраального Собору святого Юра, де у гробниці спочиває митрополит Андрей Шептицький. На його могилі написано дуже просто: «Тут спочиває раб Божий Андрей». Але Андрей був для України однією із самих визначних постатей. 

Можливо, ми і забагато говоримо про політиків, про тих, хто брав участь у політичних діях кінця ХІХ - початку ХХ століття, але Андрей Шептицький чи його, наприклад, послідовник Йосип Сліпий, відіграли у становленні України не менш важливу роль.

У 1899 році у своєму пастирському посланні він розкрив головне завдання українців, що полягало у подоланні слабкого економічного розвитку і в національному єднанні. За кілька років селяни змогли настільки наростити виробництво, що стали основними постачальниками продовольства до Відня та інших європейських міст. На отримані кошти бурхливо розвивалися культурно-просвітницькі установи, такі як «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар». Практично в цей же час Столипінська реформа дала нові можливості селянам на Правобережжі.

Другий великий сплеск кооперативного руху припадає на 1920-ті роки, коли радянська влада була змушена проголосити нову економічну політику, щоб відродити економіку після війни. Кооперативи за кілька років підняли країну на ноги.

Мені дуже приємно сьогодні спостерігати за об’єднанням фермерів Львівщини «Фермерська родина». Опікується цим об’єднанням молода, талановита управлінка Наталія Табінська (Хмиз). Саме її сільськогосподарський дорадчий центр «Фермерська країна» багато в чому нагадує роботу Андрея Шептицького. І мабуть, Наталія ще не до кінця і розуміє свою роль, але те, що вона робить разом зі своєю командою, і є продовженням того, що починав Андрей Шептицький в кінці ХІХ- початку ХХ століття. Саме гасло «Свій до свого по своє» і походить з тих часів.

Кооперативи сформували капітал, який працював для свого народу. У цьому русі були задіяні мільйони людей. У Східній і Західній Україні було створено 2000 споживчих кооперативів, 1500 сільськогосподарських виробничих кооперативів, близько 2 тисяч сімейних мікрокас. І те що роблять львів’яни дуже схоже. І цікаво спостерігати за тим, як кредитні спілки розвиваються в цьому регіоні. Але коли ми згадаємо про Канаду і США, то саме з України кооперативний дух, кооперативні банки, кооперативні спілки мігрували разом з нашими людьми до Північної Америки. Звичайно, саме тоді в Україні з’явилися 15 регіональних спілок та 6 основних народних банків, які мали визнання у цілому світі.

Мені дуже хочеться, щоб із руху фермерської родини «Фермерська країна» у нас відродився той досвід, що трохи притих за роки Радянського Союзу і так і не відродився до цього часу в сучасній Україні. Хоча ніби й ухвалювалися необхідні закони, але ці закони далеко не відповідали тому, що справді потрібно було ідеологам цього руху.

У 2020 році з’явився новий Закон про сільгоспкооперацію, який був не сприйнятий реальними практиками та й більшість аграрної спільноти сприйняла цей факт негативно. Оскільки насправді потрібно було, найперше, прислухатися до думки досвідчених людей в цьому напрямку, тих хто реально на практиці, а не в теорії цим займаються.

Нагадаю, що тоді, у період свого розквіту, кооперативи утримували майже 1,5 тисячі народних шкіл, пропагували спорт, виховували національні еліти всупереч тодішній політиці панівного чужого державного апарату. Однак сталінська колективізація все зруйнувала. Голодомором, депортаціями, розстрілами знищили селян-господарників.

І коли я спілкуюсь зі своїми друзями, хоч багато з них і є міськими жителями сьогодні, проте їхні пращури потрапили під розкуркулення, але вони мало що про це знають. Нагадаю, що за роки суцільної колективізації в Україні було експропрійовано 200 тисяч селянських господарств, а за роки колективізації було знищено 400 тисяч селянських господарств, понад мільйон українських селян потрапило під розкуркулення, 850 тисяч з них було вислано в райони Сибіру та Півночі.

Сьогоднішнє молоде покоління мало задумується, або й не задумується над тим, як важко, а інколи і нестерпно творилась історія нашого сьогодення. Але ми просто зобов’язані їм про це розповідати. Розповідати те, як ми жили, як долали великі історичні виклики і як нам важливо, аби наші діти і внуки знали, що ми нація не тих хто програє, ми нація переможців! Переможців «голодних» на успіх!