Церковна каВАЛЕРІЯ

Майже 100% українських ЗМІ проігнорували сьогоднішню новину, котра надійшла з Конституційного Суду. Воно й зрозуміло: казуїстика КС – не те, що скандал із квартирою Лещенка чи пласким гумором Зеленського. Але за наслідками ухвалене рішення переважує і перше, і друге, причому у декілька разів. Якщо коротко, то сьогодні Суд розглянув подання Уповноваженої з прав людини Валерії Лутковської з приводу розширення «географії» проведення релігійних обрядів, процесій, богослужінь.

                Досі було так: законодавство дозволяло відправу обрядів на території культових об’єктів, на цвинтарях та в приватних помешканнях громадян. Також богослужіння могли бути проведені на території організацій та установ, зокрема, й у військових частинах, якщо згадані організації та установи проявляли таку ініціативу. Тим часом для проведення обрядодій в усіх інших місцях (читай: на вулицях, на території громадських, муніципальних об’єктів) був потрібен дозвіл місцевої влади.

                  З якихось геть незрозумілих міркувань КСУ визнав дану норму неконституційною, тобто де-юре і де-факто дав сигнал для її скасування у відповідних законах та підзаконних актах. Повністю з текстом сьогоднішнього рішення можна ознайомитися на сайті КСУ. Суд посилався на статтю 35-ту Конституції України, котра гарантує громадянам свободу світогляду та віросповідання, а також можливість «безперешкодно проводити одноосібно або колективно релігійні культи та ритуальні обряди». 

                  Все це так, проте Конституція не вказує, де саме можна проводити згадані релігійні обряди. Навряд чи відсутність уточнення з цього приводу означає, що проводити їх можна будь-де, будь-коли, будь-кому і у будь-якій формі. Інакше можна дійти до повного абсурду, влаштовуючи жертвоприношення тварин на дитячому майданчику (адже такий акт також може належати до чийогось віросповідання). Крім того, існує відомий правовий постулат, котрий говорить про те, що закон (й Конституція в тому числі) не підлягає розширеному тлумаченню. Що в ньому записано, те й записано. А домислювати за законодавця не вартує. 

                  Однак рішення КСУ прийнято, і оскарження воно не підлягає. Відтак можна лише рефлексувати на тему, кому така ухвала була вигідна і якими можуть бути її наслідки. На жаль, офіс омбудсмана не дає з цього приводу жодних роз’яснень. За ідеєю, до Валерії Лутковської мали б звернутися громадяни, які зазнали утисків свободи віросповідання саме в частині заборони проведення ними своїх зборів. Якщо такі звернення й були, то Лутковська їх не опублічила. Що саме по собі дивно. Порпання у пам’яті, в Google та соцмережах також нічого суттєвого не дає – останній за хронологією галас був пов'язаний із проведення спільнотою ЛГБТ гей-параду. Що ж стосується «воцерковлених», то з їхнього боку скарг буцімто не було.

                  Єдине, що спадає на думку, це так звана «хресна хода», організована православної церквою Московського патріархату в липні цього року, напередодні чергової річниці хрещення Русі. Ця хода, якою опікувалися антиукраїнські сили, викликала і обурення, і спротив у суспільстві. Хода, як ми пам’ятаємо, все ж відбулася, але градус неприйняття її був таким високим, що загрожував відкритим силовим протистоянням. Відштовхуючись від цього факту, можна було б вибудувати красиву конспірологічну теорію, за якою до Лутковської звернулися представники проросійських сил (наприклад, її подання інспірували депутати Опоблоку), а вона як колишня креатура Партії регіонів просто не змогла їм відмовити. Мета її звернення до КСУ полягала, таким чином, у тому, щоб підвести законодавчу базу під будь-які наступні піар-акції УПЦ МП та її політичних спонсорів.

                  Теорія красива, але має суттєву ваду: Конституційний Суд Лутковській не підпорядкований. У самої пані Валерії термін повноважень добігає кінця навесні наступного року, її п’єса вже зіграна, і вдруге Лутковську на посаду омбудсмана ніхто не обиратиме. Однак головне навіть не це. Головне те, що єдиний чиновник, вимогам якого цілком та повністю улягає позірно незалежний Конституційний Суд, це – Президент України. Так повелося давно (ще з часів Кучми), так триває і по цей час. Отож, чи можна вважати, що до сьогоднішньої ухвали КСУ руку доклав сам Петро Порошенко, котрий, за переказами, є прихожанином УПЦ МП? Відповідь на це знає тільки сам Петро Олексійович, а також судді КСУ. Однак і перший, і останні нам цього, зрозуміло, не скажуть.

                А тепер кілька слів про наслідки. Існує так звана Релігійно-інформаційна служба України, котра веде свою статистику та облік існуючих на сьогодні релігійних організацій. Так от, за даними РІСУ, станом на 2016 рік в Україні нараховується 34664 християнських релігійних інституцій, 300 іудейських, 238 ісламських, 61 буддистська, 4 караїмських тощо. Це ми до того, що Україна – багатоконфесійна держава, й коли із проведення релігійних обрядів буде знято будь-які обмеження, вірогідність того, що за одну й ту саму площу влаштують богоугодну бійку представники різних конфесій, теоретично виростає в рази.

                Хоча, якщо чесно, уявити собі, як іудеї ділять з буддистами ту чи іншу вулицю, на якій і першим, і другим заманулося провести своє свято, просто неможливо. Така ситуація виключена. А от що не виключено, так це загострення протистояння між Київським та Московським патріархатом. Власне, кожному зрозуміло й так: в разі, якщо місцева влада, котра досі виступала рефері у таких конфліктах (згадаємо, як в річницю хрещення Русі ходу УПЦ МП та ходу УПЦ КП вдалося елегантно розвести по різні боки барикад), буде виключена з процесу, основне поле битви належатиме якраз проукраїнський та промосковській церкві.

                Взаємини УПЦ МП та УПЦ КП завжди були ворожими. З початком війни на Сході України московська церква підтримала сепаратистів, чим, на щастя, лише нашкодила самій собі. Громади московського патріархату почали переходити під юрисдикцію УПЦ КП. Однак протистояння між двома гілками православної церкви від цього не пригасло, а навпаки – стало ще жорсткішим. Таке враження, що нині хтось підливає олії у це полум’я, забезпечуючи подібні рішення КСУ і подібні звернення омбудсмана.

                І зовсім на останок. Україна, як-ні-як, була і лишається світською державою. Про це говорить все та ж вище згадана 35-та стаття Конституції. Так, в Україні толерують церкву та церковні громади, але право голосу залишається не за інституціями, відділеними від держави, а за місцевим самоврядуванням та державними органами влади. Не варто міняти цей порядок речей. Досі у нас переписували Конституцію під кожного нового президента, тепер же її, схоже, почали міняти й під церкву. Якщо так піде й далі, у Європі нам робити нічого. Хіба що у середньовічній, але машину часу ми ще не вигадали.