Невдалий переворот в Туреччині прискорить крах глобальних організацій

Спроба військового перевороту у Туреччині це одна з ланок Третьої світової війни між прихильниками сили - консерваторами і прихильниками грошей та економічних важелів - лібералами, як інструменту міжнародної політики.

Програв ліберально-глобальний табір, а виграли консерватори-локалісти. «Турецький переворот»це ще один крок до краху глобальних наднаціональних систем.
 

Ситуація в Туреччині 

Основою заколотників, судячи з повідомлень ЗМІ, стали високі чини у турецькій армії.

Очевидно, що це саме та ліберальна проєвропейська частина армії, котра хотіла надмірної лібералізації Туреччині. Така лібералізація неприродна для турецького народу і не відповідає його традиційному укладу життя.

Лібералізація вигідна у першу чергу для транснаціонального бізнесу, коли одні і ті ж товари, послуги з мінімальними затратами можна продавати у всіх країнах.

Перепоною для розвитку такої ліберальної моделі економіки виступають місцеві традиції ті, що підкреслюють ідентичність народу і території.

Проти ліберальної частини армії вийшов народ і консервативна частина армії, прихильники збереження традиційного устою, патріоти своєї локальної батьківщини, противники космополітизму, стирання національних відмінностей.

Тим самим ідеологічно турецьке суспільство протиставило себе глобальній системі лібералів. Те, що путч зазнав швидкого краху, ще раз підкреслює підтримку більшістю турецького суспільства консервативних цінностей.

Заколотників було надто мало. Вони були дезорганізовані. Частина військових була виведена на вулиці обманом. Поспішність перевороту, очевидно була всього лиш реакцією на готовність Ердогана розпочати масові арешти заколотників, не допустивши самого путчу.

В історії були аналогії, коли у 1944 році зазнала поразки операція «Валькірія», що мала усунути від влади Адольфа Гітлера та допомогти розпочати сепаратні переговори із союзниками. Група змовників була занадто мала. Німецький диктатор відчував загрозу і готувався виявити зрадників.

Так сталося і в Туреччині. Ердоган відчував, а можливо, і знав про загрозу путчу і був готовий до нього. Провал путчу підкреслює належність Туреччини до консервативного блоку у світовій війні. Нагадаємо основну ознаку цього блоку.

Для консерваторів основою світопорядку має бути система домовленостей, для забезпечення виконання яких використовується силовий потенціал великих країн, передовсім військовий. Гроші для цього блоку є лише засобом для формування і підтримання силового потенціалу.

Мета – вплив на різні країни і суспільні спільноти для забезпечення балансу інтересів між ними в усіх сферах.

Якщо узагальнити, то для блоку консерваторів ідея важливіша за матеріальне. Політика стоїть вище економіки. Цей блок протистоїть ліберальному блоку грошей, де основою є матеріальні цінності. Економіка стоїть вище політики.

Ліберальний блок опирається на глобальні структури, бо так простіше будувати глобальну економіку, змушувати національні держави йти у руслі інтересів транснаціональних корпорацій, інколи на шкоду власних національних інтересів.

Поведінка Ердогана підкреслює ще більше його належність до консервативного табору. Більшість заходів з нейтралізації заколотників були спрямовані саме на контроль в ідеологічній сфері. Було звільнено 15 тисяч представників освітніх закладів, а це контроль за вихованням суспільства.

Обмежено роботу ЗМІ, які могли впливати на громадську думку, формувати його ідеологічні цінності. Звільнено та заарештовано суддів і прокурорів, владної ланки відповідальної за регулювання суспільних процесів.

Крах глобалізму 

Туреччина підготувала ідеологічний ґрунт для продовження розвалу глобальних систем. Першою великою явною ознакою краху глобалізму у цьому році було рішення Великої Британії про вихід з ЄС. Після такого рішення - розвал ЄС є лише питанням часу.

Події у Туреччині і реакція окремих представників ліберального табору на ці події, зокрема завуальовані погрози Державного секретаря США Джона Керрі щодо можливого виключення Туреччини з НАТО, якщо там будуть порушені "демократичні стандарти", говорять про майбутній крах іншої глобальної організації, тепер вже військово-політичного блоку НАТО.

Ймовірно, що Туреччина вимагатиме видати усіх причетних до заколоту. Прихильники нинішньої глобальної системи будуть чинити спротив цьому. Можливе відновлення конфлікту з Грецією, історичним суперником Туреччини та членом НАТО. На Туреччину будуть тиснути політично аж до прямих погроз виключення з НАТО.

Проте без Туреччини НАТО втрачає сенс, оскільки ця країна є одним з найбільших за військовою потужністю членів альянсу.

Наслідки для України і світу

Значна частина прогнозів зводиться до того, що невдалий переворот в Туреччині, означає зближення цієї країни з Росією та негативні наслідки для України. Проте вже зараз більш ймовірним видається, що такого зближення не буде. Цьому є багато причин.

По-перше, Росія є активним учасником саме ліберального блоку. Адже вся влада у цій країні сьогодні базується на грошах. Імітація ідеології "Руского міра" є лише прикриттям. Російські еліти готові продавати свою країну за вигоди для себе. Економіка та ціни на нафту стоять вище за політику.

Прикладом є та легкість з якою російський президент Путін погодився на нормалізацію стосунків з Туреччиною після "вибачення" Ердогана. Хоча очевидно, що "нормалізація" це у першу чергу перевага для Туреччини, що повертає собі ринки збуту та туристів, як джерело доходів.

По-друге, між Росією і Туреччиною існує давнє суперництво за контроль над Кавказом, Середньою Азією. Більше того, перемога консерваторів, означатиме активізацію дій на побудову тюркської єдності, що включатиме не лише турецьке втручання у процеси на Закавказзі, де є сильний союзник у вигляді Азербайджану, але й спроби впливати вже безпосередньо та російські території, починаючи від Татарстану і закінчуючи Якутією.

Внутрішні тюркські території Росії отримали приклад сильного у військовому і політичному плані тюркського центру.

По-третє, традиційними ворогами Туреччини є російський союзники Іран, Сирія та Греція. Тут буде важко знаходити компроміс.Відтак, швидше за все, тепер у Росії з’явиться ще один сильний суперник, який набиратиме ваги.

Сьогоднішні ж заяви російського керівництва, які подають події у Туреччині та можливі проблеми у ЄС та НАТО, як позитивні для себе, є не більше ніж спробою використати зовнішню ситуацію для утримання влади всередині країни. Адже інших перемог у російського керівництва наразі немає.

Війну в Україні фактично програно. З Сирії Росія змушена була піти. Розпочати війну у Європі проблематично, бо бракує людських та фінансових ресурсів. Залишається одне - імітувати перемоги за допомогою пропаганди.

Ісламізація Туреччини

Проте історично у турецьких державах релігія відігравала тільки ідеологічну роль, але не відображала політики, як, наприклад, у шиїтському Ірані. Заколоти та революції у Османській імперії організовували військові, яничари, проте не духовні наставники.

Для сунітських держав характерне розділення релігійної і політичної верхівки. Ісламізація Туреччини проявлятиметься у зміцненні у сфері ідеології, моралі і культури. Ісламського радикального фундаменталізму, що є основою для тероризму і яким звикли лякати західний світ у Туреччині навряд варто очікувати.

Підсумок для України з подій у Туреччині: Треба готуватися до глобальних змін, коли руйнуватиметься та система, до якої ми звикли протягом останніх 70 років. Натомість буде будуватися нова система, де більшу роль відіграватимуть національні держави і локальні об’єднання.

Головним завданням у цій новій геополітичній ситуації буде здатність мислити своїми інтересами без звички очікувати вказівки з боку глобальних структур, які або будуть надто слабкими, або зникнуть взагалі.

Роман СОЛОМОНЮК, Петро ЖУК, Назар МАЗУР

Лабораторія суспільно-політичного аналізу Центру з інформаційних проблем територій НАН України