Українізаторка Одещини Галина Могильницька відійшла у засвіти

В Одесі 12 грудня на 85 році життя відійшла в засвіти Галина Анатоліївна Могильницька (народилася 8 травня 1937 р. в Одесі) — легендарна жінка, яка упродовж багатьох десятиліть залишалася символом незламності українського духу, беззаперечним авторитетом для викладачів української мови та літератури Одещини, непересічною поеткою, яка написала один із найпотужніших творів доби Незалежності — ліро-епічну історичну поему «Роґніда» (торік твір було номіновано на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка).

Галина Могильницька походила з потужного українського роду, який не приймав ідеології, який бунтував проти неправди й комуністичного терору.

Бенедь Могильницький, брат дідуся, був одним із організаторів повстання на Кривоозерщині (тоді Одещина, сьогодні — Миколаївська область) проти продрозверстки в 1921 році. Професор Андрій Кореневський, брат бабуні, був репресований, а в часи Хрущова реабілітований.

Бабусю й дідуся (Олександра Пилиповича та Ксеню Федорівну) кілька разів «розкуркулювали». Під час окупації дідусь зберіг шкільну бібліотеку, а на мансарді вдома переховували євреїв від нацистських загарбників.

31 грудня 1965 року Галина Могильницька як член профкому факультету організувала колядування, залучивши до святкового дійства автобус з українською молоддю. Для Одеси колядування на той час було незвичним явищем. Згодом разом із цією молоддю Галина Анатоліївна організувала співочий хор у Балті, який був вельми незручним явищем для тодішнього КДБ на Одещині.

Галина Могильницька була самобутньою дослідницею українською мови, непересічним методистом, яка володіла авторськими методиками-алгоритмами, котрі давали можливість слухачам курсів пізнати тонкощі стилістики й граматики української мови (чому можливі словосполучення кава  по-турецьки, котлета по-київськи, хоча прислівники не сполучаються з іменниками; як розрізнити ямб і анапест, хорей і дактиль).

Свого часу Галина Могильницька, як і її другий чоловік Олекса Різників (Різниченко), перебувала в епіцентрі одеського культурно-мистецького руху, який згодом назвуть також дисидентським з огляду на діяльність Святослава Караванського, Ніни Строкатої-Караванської й інших. Перед їх судом у травні 1972 р. разом із іншими друзями та колегами готувала матеріали для їх захисту.

Галина Могильницька була залюблена в українське слово – і це не пафосна констатація. Вона жила глибинним відчуттям мови, прагнучи через оригінальні авторські методики й мовні алгоритми навчати інших філологів.

Багато десятиліть працювала в Одеському обласному інституті удосконалення вчителів на кафедрі Світлани Андріївни Свінтковської (тепер це вже Академія неперервної освіти, а С.А. Свінтковська очолює Науково-методичний центр української мови, літератури, українознавства Одеської академії неперервної освіти). Галина Могильницька була харизматична, самобутня, доглибно закорінена в простір української літератури.

Свого часу вона написала працю, у якій зруйнувала міфи московської церкви щодо церкви української. Це була справжня полемічна студія «Літос (або Камінь із пращі правди на розбиття митрополичого блудословія)» в дусі традиційної української полемічної літератури часів Іова Борецького, Мелетія Смотрицького, Герасима Смотрицького, Івана Вишенського, Христофора Філалета та ін.

За іронією долі, вступ Галини Могильницької до Національної спілки письменників України був досить пізнім (часом функціонери-літератори мають задавнені образи й перешкоджають успіхам колег, із цим нічого не поробиш). І знову ж таки за іронією долі, мені, учню-олімпіаднику Галини Анатоліївни, випала честь бути тим, кому секретар приймальної комісії доручила прочитати її твори, подані разом зі справою, до Спілки.

Галина  Могильницька була людиною правди. А тому часто незручною, гострою, неприйнятною для тих, хто вважав відданість посадам/чинам важливішою за відданість своїй землі й людськості. Вона не боялася іти супроти течії, вона була самодостатня й горда, шляхетна й вишукана в слові й учинках. Але могла бути й сміливою, відважною левицею, коли потрібно було боронити правду.

Галина Могильницька для багатьох була прикладом фахового служіння своїй справі, патріотизму й громадянського обов’язку. Від 1965 року товаришувала з Вячеславом Чорноволом. Вона була біля джерел одеського РУХу, була ініціаторкою суспільно-громадських рухів і політичних ініціатив у 1990-і роки.

У 1994-у була кандидаткою від НРУ в 290-му окрузі на виборах до Верховної Ради України. У 1991 р. здійснила візит до США, де провела низку зустрічей із українською діаспорою. Вона вірила в те, що Україна зможе знайти своє мотто в часи Незалежності, головне — працювати віддано й натхненно. Для Галини Могильницької креативність була синонімом якісної праці.

«Без творчості нема життя», як у Тичини. Тому кожна лекція Галини Могильницької – це й звернення до фольклору, а тут уже неможливо без української пісні.

Вона прагнула запровадити нові підходи до класифікації частини мови, прагнула ввести цю концепцію до шкільної освіти, йдучи за академічними дослідниками (І. Вихованець та ін.).

Жінка колосального інтелекту й неймовірної, просто-таки Франкової працездатності, яка до останніх днів жила слухачами-курсантами. Її лекції були завжди «живі», вона зналася не лише на методиці викладання або ж теорії мови чи літератури, а й була живим голосом епохи української літератури.

Їй за життя пощастило перетнутися з Павлом Тичиною, Максимом Рильським, Василем Стусом, Миколою  Вінграновським і багатьма іншими письменниками. Вона жила Україною, була глибоко патріотична й віддана справі.

Світла пам'ять і Царство Небесне…

                                                                                                                                                                                                                                                                                            Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ