Іди і роби те, що у тебе виходить найкраще

Коли я зустрівся вперше з Ніколасом Соамсом, онуком прем'єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля, він довго розпитував мене про мою роботу в політиці. Його дуже здивувала назва партії, яку ми інтенсивно в той час розбудовували – Аграрна партія.

«Agrarian! – вигукнув він. – Так це ж щось дуже близьке до землі!» Але коли він задумався, то виголосив: «Це чудово, адже це основне, що є в Україні (Stay where you are good in...) Залишайся там, де тобі добре. (Go do what you're good at…) Іди і роби те, що у тебе виходить найкраще».

І я добре запам’ятав ці слова, легендарні слова екс-міністра оборони та міністра сільського господарства Великої Британії Ніколаса Соамса. До речі, для багатьох розвинених країн абсолютно нормальним є той факт, що одна й та сама людина може бути і очільником аграрної галузі, і очільником оборонної сфери, чи навіть міністром фінансів.

І цей заклик важливий і актуальний не лише для людини, але й для країни, бо кожна держава має скористатись своєю конкурентною перевагою: хтось має багато нафти, хтось газу, хтось золото, а ми маємо землю, наповнену безліччю корисних копалин. Тому потрібно відштовхуватися від того, в чому ми сильні. Конкурентна перевага в економіці має стимулювати і підтримувати конкуренту перевагу в політиці.

Мало хто усвідомлює той факт, що більшість європейських країн стали успішними завдяки аграрно-селянським партіям. Зазвичай, аграрні рухи виникають у країні тоді, коли в суспільстві формується середній клас.

Це притаманно і Україні. Чому? Тому що відчуття приватної власності найбільш розвинуте у нас серед людей, які працюють на землі. Ще раз нагадую, що левова частина земель сільськогосподарського призначення сьогодні в Україні  є у приватній власності. Люди звикли захищати те, що їм належать. Люди, які на основі приватної власності заробили капітал, об’єднуються задля захисту своїх інтересів. І в цьому немає нічого поганого, так вибудувана економіка і політика дуже багатьох країн світу.

В Україні АПК став галуззю номер один і, як ми вже з’ясували, залишатиметься таким протягом багатьох років. І нерозуміння того, що саме ця наша конкурентна перевага і є великою проблемою економіки й політики нашої держави. Ще раз наголошую, що ми не говоримо про аграрну державу, ми говоримо про галузь, яка має створювати додану вартість. А додана вартість, має наповнювати економіку. Не продавати сировину, а реалізовувати кінцевий продукт.

Тож цілком логічно, що основою політичної системи, навіть її наріжним каменем, має стати партія аграрного спрямування, що представляє не лише інтереси працівників галузі, а й усього народу. І, до речі, про це мені не раз говорив і І. Р. Юхновський. Але в основі мають бути люди, які працюють на землі, ті, хто і 70, і 100 років тому найбільше був дотичний до цього ресурсу.
Адже питання українського експорту, екології, продовольчої безпеки, загального добробуту і підприємницького клімату стосуються всіх без винятку. Підстави для того, щоб покладатися на таку партію, більш ніж вагомі. Насправді аграрії стояли біля витоків демократії в усьому світі.

Я хочу закцентувати увагу на тому, що в Україні є оманливе розуміння поняття «аграрій». Аграрієм вважають лише тих, хто має великі підприємства і на них працює. З латині ж agrarius — земельний, будь-хто з людей, хто працює на землі. А більшість людей в Україні працюють на землі: хтось на невеликій ділянці, хтось у фермерському господарстві, хтось – на підприємстві, а хтось просто у місті на балкончику вирощує цибулю, петрушку, або іншу зелень. Генетично українцям притаманно працювати на землі. Тому не дивно, що багато років у своїй політичній роботі я носив футболку з гордим написом: «Всі ми аграрії!»

Насправді аграрії стояли біля витоків демократії в усьому світі. Аграризм – найдавніша ідеологія, яку породила сама людська еволюція та розвиток економіки з прадавніх часів. Адже основою харчування первісних людей було рослинництво і збиральництво. Робота на землі гарантувала стабільність. Людина могла забезпечити себе харчами. Врожай у рослинництві був більш прогнозованим, ніж здобутки полювання, де все залежало від удачі. Саме там, де активно розвивалося землеробство, виникли перші великі цивілізації. Там будувалися поселення, створювалися органи управління. І мабуть, не випадково ми живемо сьогодні на території прадавніх трипільців.

Це були, як правило, общинні органи спільного ухвалення рішень. Прихильниками аграризму можна назвати наших пращурів, котрі створили Трипільську культуру. На той час це була одна з найрозвиненіших цивілізацій, яка мала власну архітектуру, судову систему, подібну за своїм устроєм до системи козацької держави. Суттю ідеології аграризму була і є повага до найбільших цінностей – землі та людини, що працює і створює багатство й культуру.

У центрі аграризму завжди стоїть вільна людина праці. Навколо її інтересів будується політика. Не випадково один із перших американських президентів та засновників США як незалежної держави Томас Джефферсон називав аграріїв основними носіями демократичних свобод. Справді, першими вільними людьми були ті, хто працював на землі, оскільки вони могли прогодувати себе самостійно. Ці люди були незалежними у порівнянні з найманими робітниками. Економічні свободи тягнули за собою прагнення політичних свобод.

Як тільки людина ставала економічно незалежною, вона думала про демократію, але якщо у людини немає грошей для того, щоб забезпечити середнім рівнем проживання свою родину, то тут вже не до політичних свобод, а до виживання.

Отже, для здобуття політичних свобод необхідно було об’єднуватися. Саме тому в ХІХ столітті Французька революція і боротьба за незалежність США носили економічний характер. Тодішні селяни-підприємці повстали проти збільшення податків. Пізніше прийшли політичні вимоги, які стосувалися прав і свобод громадянина.

В історії людства великі економічні й політичні реформи мали прямий зв’язок з аграрним рухом. Таким етапним для нашого краю стало скасування кріпацтва 1848 року в Австро-Угорській імперії та 1861 року в Російській імперії, до складу яких входили українські землі. Ці реформи не прийшли самі по собі. Вони були наслідком численних повстань селян. Проте саме аграрні реформи дозволили розвиватися не лише аграрному сектору, але й промисловості. Первинним завжди був агросектор, бо звідти бралися ресурси для впровадження технічного прогресу.

Він розміщував замовлення на низці машинобудівних і переробних підприємств для того, щоб забезпечити себе основними засобами та переробкою продукції, яку і виробляли.
Економічною основою політичних реформ також була діяльність аграріїв. Тому більшість найстаріших світових політичних партій, таких як, наприклад, британські консерватори, республіканці в США, що формувалися у ХІХ-ому та на початку ХХ-ого століття, виникли на основі аграрних рухів. У країнах же Північної Європи такі партії безперервно були владою протягом десятиріч. Саме вони вибудували так звану «скандинавську модель економіки», яку вважають найсправедливішою у світі з точки зору поєднання інтересів розвитку і соціального захисту суспільства. 

Всюди, де аграрії змогли створити потужне представництво у владі, вони досягали стабільного поступального розвитку. Ті країни, де аграрії чи їхні ідеологічні наступники перебувають при владі, стали зразком демократії. Усього в різних країнах діяло близько 250 аграрних рухів. 

Сьогодні понад 50 таких партій успішно працюють у владі багатьох держав. Зароджувалися вони як аграрно-селянські, а з часом перетворилися в демократичні партії широкої платформи. Але більшість із них стали консервативними партіями. 

У когось на це пішло 50 років, у когось – 100, а у когось – 150. У нас такої привілеї не було. Ми прекрасно розуміли, що, заклавши ідеологію аграризму до аграрної партії, нам потрібно було не більше двох років для того, щоб еволюційно трансформуватися в класичну консервативну ідеологію. І ми це зробили, створивши нову партію з більш всеохоплюючою назвою, але на засадах сучасного аграризму – консервативній ідеології.

До найбільш відомих нинішніх правлячих партій, які зароджувались як аграрні, належать: Швейцарська народна партія, Фінський центр, Національна партія Австралії, Польська селянська партія. Польща, в якій на початку ХХ століття уже було міцне аграрне лобі, стала єдиною країною колишнього соцтабору, де радянській владі не вдалось провести колективізацію та зруйнувати економічно незалежне село. І щойно радянська система впала, Польща почала відбудову самостійної потужної економіки. Польська селянська партія бере свій початок від заснованого у 1893 році Союзу селянських партій. У 1990 році вона відновила свою діяльність і, починаючи з 1991 року, регулярно потрапляє до нижньої (сейму) та верхньої (сенату) палати польського парламенту, а з 2004 року (з часу вступу Польщі до ЄС) присутня у Європейському парламенті.

У мене є багато друзів, що є членами Польської селянської партії (пол. «Stronnictwo Ludowe») - Стронніцтво Людове. Та й з лідером партії Владиславом Косиняк-Камиш (Władysław Kosiniak-Kamysz) ми добре знайомі. Він, до речі, недавно був кандидатом в президенти у Польщі. Отож і бачимо, що у нас з ними є дуже багато схожих рис і цінностей. 

Нині польське сільське господарство прирівнюють до німецького. І це – здобуток Селянської партії, яка при вступі Польщі до ЄС настільки ефективно співпрацювала з Європарламентом, що змогла добитися для своїх агровиробників значних преференцій. Дотація на 1 га землі в обробітку польського фермера складає близько 400 євро. А там де працюють окремі інвестиційні проєкти, там ще більше. З цих 400 євро 300 євро – пряма дотація і ще 100 – на розвиток сільських територій. Польська економіка є однією з найдинамічніших у Європі. Середній показник ВВП на душу населення складає майже $ 30 000. 

Швейцарія – це найдавніша демократія, створена аграріями. За міжнародним рейтингом конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index – GCI), який укладається світовим економічним форумом, ця держава регулярно входить у п’ятірку найрозвиненіших країн світу. Її економіку вважають найстабільнішою, а інвестиції в неї – найбільш захищеними. А основу стабільності швейцарської економіки створює Швейцарська народна партія, заснована аграріями. Її передісторія починається з 1917 року, коли утворилася Цюріхська селянська партія. У 1971 році внаслідок об’єднання Партії селян, бюргерів та ремісників з Демократичною партією, що в своїй основі теж була аграрною, виникла Швейцарська народна партія. За кількістю членів це третя партія країни, яка, втім, має найбільшу фракцію у швейцарському парламенті та з часу заснування регулярно входить до правлячих коаліцій різних урядів. 

Основу економіки Австралії складало аграрне виробництво з акцентом на розвиток скотарства. Проте сьогодні Австралія є також одним з провідних експортерів зернових. Вона входить до десятки країн із найкращими умовами для ведення бізнесу, згідно з індексом Світового банку Doing Business. За історією аграрного руху Австралії можна вивчати політичну історію цієї країни загалом. Аграрна партія тут формально виникла у 1913 році. У 1975 році змінила назву на «Національна аграрна партія», а у 1982 стала просто Національною партією.

Починаючи з 1922 року, партія регулярно бере участь у виборах і 24 рази формувала коаліційну більшість в австралійському парламенті. Ця партія дала країні трьох прем’єр-міністрів. Сьогодні Австралія належить до регіональних лідерів і найбагатших країн світу з середнім ВВП на душу населення у розмірі понад $ 50 000.

У політиці Фінляндії чільне місце посідають аграрні рухи. Основу стабільного розвитку тут забезпечує Центристська партія Фінляндії, що бере свій початок від створеної у 1906 році Аграрної ліги, яка прагнула децентралізації і передачі більших повноважень громадам. З 1919 року ця політична сила на кожних виборах здобувала суттєву підтримку і брала участь у формуванні урядів. Центристська партія дала країні вісім прем’єр-міністрів та одного президента. У травні 2015 центристи знову перемогли на парламентських виборах. 

Фінляндія належить до найбагатших країн світу з середнім ВВП на душу населення у розмірі майже $ 50 000. Країна стала відома завдяки виробництву найпопулярнішого свого часу бренду мобільних телефонів – Nоkia. Цікаво, що Nоkia розпочинала свій бізнес не з мобільних гаджетів, а була тісно пов’язана з аграрним виробництвом. 

Історія компанії стартувала 1865 року, коли інженер Фредрік Ідестам створив целюлозний завод на південному заході Фінляндії і почав виробництво паперу. 1868 року Ідестам побудував другий завод біля міста Нокіа на річці, яка стала ресурсом виробництва гідроелектроенергії. Бізнес компанії дрейфував від паперу до виробництва енергії, а згодом – нових технологій, які стали сенсаційними. 

Латвія є «балтійським тигром» під управлінням аграріїв. У 2000-их латвійська економіка щороку показувала темпи зростання ВВП на рівні 7–8%. За даними Eurostat, якщо б не було кризи, то Латвія до 2012-ого наздогнала б економіки розвинених країн ЄС за середнім ВВП на душу населення. У Латвії й падіння економіки під час коронакризи 2020 року було чи не найменшим – мінус 1–1,5%. 

Однією з головних політичних сил, які творили реформи у Латвії, став Союз зелених і селян. Своїм корінням цей рух сягає 1917 року, коли виник Селянський союз партій, який наступні 13 років перебував при владі. У 1944 році партія була однією з учасниць боротьби за незалежність Латвійської республіки, за що була заборонена у радянські часи і відновила діяльність аж на початку 1990-их. 

З часу виникнення у 2002 році Союзу зелених і селян ця політична сила лише нарощує свою присутність у національному парламенті. У 2014 році Союз став третім на національних виборах, отримавши 21 місце зі 100 в парламенті Латвії та здобув одне місце у Європейському парламенті. Латвійську економіку МВФ називає прикладом ефективного відновлення після кризи 2008–2009 рр. Дуже схоже, що економіка Латвії залишиться на таких же сильних позиціях і після кризи 2020 року.

Це одна з найдинамічніших економік Європи, яка показує протягом останніх п’ять років приріст ВВП у 4–5% з середнім показником ВВП на душу населення на кінець 2020 року у $ 33 000, що є більшим, ніж у Польщі.

Тому, коли ми говоримо про економіку, становлення та розвиток, конкурентні переваги у різних країнах світу, ми повинні розуміти, що економіка з політикою тісно пов'язані. І там, де з’являвся справжній середній клас, а він у більшості випадків був там, де власністю людей є земля, на його основі і створювалися потужні партії, вибудовані знизу до верху і з фінансуванням за рахунок членських внесків, які давали можливість спочатку налагоджувати роботу безпосередньо в громадах на місцях, з часом підійматися до обласного, або губернського рівня, а пізніше до загальнонаціонального. 

На це пішли роки. Покоління передавали цю роботу один від одного, і вони це зробили… Понад 50 країн світу це змогли! Ми майже завершили виконання цього завдання і в Україні, але нам завадили реалізувати кінцеві кроки. Поки що…

 Віталій Скоцик,
                                                                                                                             доктор економічних наук