Помстимося за легендарну «Ромашку» - медика Валентину Пушич

Валентина Пушич – «Ромашка» виживала дивом не раз, потрапляючи під російські обстріли й одночасно рятуючи життя воїнів в АТО/ООС. До того працювала у міжнародній транспортній фірмі, яка займалася пасажирськими і вантажними перевезеннями по території України та за її межами. 

Під час Революції Гідності допомагала людям одягом, гарячим чаєм. По - справжньому жінку змусили задуматися про сенс життя і роботи події в Криму, згодом бої українських військ з російськими найманцями у Луганській області. Долучитися до захисту України остаточно вирішила після відвідин наших бійців у Житомирському воєнному госпіталі, які повернулися з полону російських окупантів.

За основною освітою Валентина – викладач психології. Після підготовки в навчальному центрі "Десна" як бойового медика жінку направили в 72 бригаду Збройних сил України, яка на той час зазнала важких втрат під Волновахою.

Рідні спочатку рішень Валентини про кардинальні зміни не зрозуміли, хоча б тому, що жінка була з неповнолітньою дитиною. Навколо всі дивувалися, як можна було покинути попередню роботу, де грошове забезпечення в 10 разів більше, ніж в ЗСУ.

"Крайнє моє відрядження у фірмі, де раніше працювала, - було саме в Луганськ. Наше представництво в цьому місті налічувало близько 10 років з дня відкриття і там працювало здебільшого місцеве населення, - розповідала Валентина в інтерв’ю Михайлові Ухману минулого року. - Ми завжди приїжджали в Луганськ і ніколи в нас не було проблем. Навесні 2014 ми зайшли в офіс, з нами ніхто не вітається. Неподалік чую, як говорять: «О, бандерівці приїхали»! «Тобто бандерівці? А що трапилося? Ми ж були у вас три тижні тому, все було добре – запитуємо їх. Ці люди почали розповідати щось про державні справи, революцію, мовляв, що ми «ущімляємо рускій язик», хоча до того всі вільно розмовляли будь-якою мовою».

Про те, що таке справжня війна, Валентина відчула восени 2016 року, коли її підрозділ вийшов в Авдіївку на промзону. Їх накривала російська артилерія, медику тоді довелося здійснювати вперше евакуацію пораненого бійця.

«Ми виїжджаємо вночі, стріляють з обох боків, відстань маленька, ти не розумієш, що відбувається взагалі, - згадувала. - Далі дізнаєшся, що "трьохсотому" - 19 років. Він підписав контракт у вісімнадцятирічному віці, тому що у 2014 році в нього загинув старший брат. Цей хлопець вирішив помститися російським найманцям».

Валентина поіменно запам’ятає за всі роки кожного, кого намагалася рятувати: «трьохсотого» і «двохсотого»…

Військова служба Military servise іменує Валентину Пушич – медика «Ромашку» легендою серед оборонців промзони та Авдіївки. Коли 72 бригада туди зайшла й отримали перший потік поранених, то наступні її колеги  у ланцюгові медичного порятунку військових думали, що Валя – це кілька медиків. Хлопці описували, що привезла їх чудова білявка, урятувала життя психолог, а дехто казав: «наш начмед», «наш док».

За порятунок військових під час важких боїв з 29 січня 2016  по 5 лютого 2017 Валентину Пушич нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Втім вона не поїхала отримувати нагороду, бо ще тривали бої. І змінити це рішення не змогли вмовляння.

Валентина багато у чому наслідувала свого вже покійного батька, для якого офіцерська гідність була понад усе. Їй  було непросто. Часом після бойових виїздів вона ховалася подалі від всіх і ревла, допоки не відпускало нервове напруження, яке охоплювало її, як тільки приїжджала забирати пораненого чи вбитого українського воїна. «Це інший бік медалі такого сталевого життя на фронті», - казала жінка.

Вона все життя проговорила російською, але після боїв за Авдіївку принципово перейшла на українську.

«Взагалі, я вдячна долі, що вона свого часу привела мене в Збройні сили. Це такий життєвий урок і такий досвід, які радикально змінили мою свідомість», - цими словами закінчується інтерв’ю червня 2021 року.

Російські окупанти вбили бойового медика 72-ї бригади ЗСУ Валентину Пушич у великій війні Росії проти України.

Не забудемо, не пробачимо!