Україна без Ізраїлю розбереться яких Героїв вшановувати
Кого перепоховувати на українській землі, кому віддавати українські державні почесті та кого вшановувати в Україні – це не ваша справа. Ваша думка з цього приводу не цікава. >>
Предстоятель Чорногорської православної церкви митрополит Борис. (facebook.com/bosko.boka)
Ми всі раділи акту проголошення автокефалії (незалежності) Православної Церкви України. Події ж у Чорногорії – пропустили. А слід подивитись на те, що нещодавно відбулось у схожій в багатьох історичних моментах на Україну Чорногорії.
3 вересня на загальнонаціональних зборах в древній столиці Чорногорії – місті Цетінє – було обрано нового очільника Чорногорської православної церкви – друга України митрополита Бориса.
Це був незвичайний акт. Очільником церкви до цього був 84-річний митрополит Михаїл. Владика вже не мав сил керувати чорногорською церквою та допустив до свого найближчого кола маніпуляторів, які підбили його на низку античорногорських та антиукраїнських дій.
Нещодавно митрополит Михаїл письмово звернувся до так званої "Істинно-православної російської Церкви" (Не та, яку очолює антипатріарх К.Гундяєв). Це така собі організація, яку очолює колишній розвідник рф, що називає себе «всеросійським митрополитом» Рафаїлом.
У зверненні йшлось про початки духовного спілкування Чорногорської православної церкви з цією релігійною організацією, яка підтримує війну рф з Україною та створює свої єпархії на окупованих росією територіях.
Слід наголосити, що Чорногорська церква має дуже давню історію і мала свою незалежність з 1603 по 1920 рік, поки політично не була знищена і переведена у підпорядкування сербського патріарха (у наших реаліях – читай російського).
Зверну увагу на дуже цікавий момент – Чорногорія була теократичною монархією – її правителі були і митрополитами і правлячими князями з династії Петровичей-Негошів.
Відновлена Чорногорська церква була всенародними зборами чорногорців у 1993 році і перебуває у такому ж стані, як і українська церква до 2018 року – тобто без визнання іншими церквами. Дії ж митрополита Михаїла не сприяли церковному діалогу та ускладнили визнання Чорногорської церкви. До всього перестав діяти Синод церкви, а Собор Церкви не проводився понад 10 років.
Обраний 3 вересня 2023 року національними зборами новий митрополит Борис, якого підтримали віряни та церковнослужителі, у своїй промові наголосив, що буде домагатися визнання від Матері-Церкви Константинопольської Чорногорської церкви.
Для українців буде дуже цікавою сама постать нового митрополита Бориса. Він навчався у Київській православній богословській академії (я мав честь навчатись разом із майбутнім митрополитом в одній групі і, навіть, бути старостою цієї групи).
Чернечий постриг і сан архімандрита майбутній митрополит отримав у Києві в Українській православній Церкві Київського патріархату у 2016 р. Тобто з погляду світового православ’я вважається канонічно визнаним у постризі.
Митрополит Борис з самого початку російсько-української війни 2014 року підтримував Україну та засуджував дії агресора. Зокрема владика публічно у ЗМІ наголошував:
«Стільки схожості між українським і чорногорським питаннями. У них намагалися знищити мову, національну ідентичність, Церкву, але з цього нічого не вийшло. Важка ситуація, але український народ, який зумів подолати багато негараздів, (він) сильний. У них сильна національна самосвідомість».
Вітаю свого брата во Христі блаженнішого митрополита Чорногорського Бориса з обранням та всім серцем вболіваю за його справу піднесення Чорногорської Православної Церкви!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ПЦУ остаточно перейшла на новоюліанський календар у вересні
Кого перепоховувати на українській землі, кому віддавати українські державні почесті та кого вшановувати в Україні – це не ваша справа. Ваша думка з цього приводу не цікава. >>
Заява МЗС Ізраїлю у якій Голову ОУН Андрія Мельника звинувачують у «голокості» - відверта провокація і підігрування московській пропаганді. Ця заява не має нічого спільного з історичною правдою. >>
Перепоховання Андрія Мельника та його дружини є початком перепоховань видатних українських діячів могили яких були розпорошені чужими землями. Але тепер Україна починає повертати їхні імена, їхню спадщину і їхнє місце в нашій національній історії. >>
Це не лише перепоховання. Це — акт великої історичної справедливості. Це — повернення пам’яті. Повернення нашої державної тяглості. Повернення тих імен, без яких неможливо скласти повну історію української нації. >>
Пам'ять про жертв політичних репресій – не лише сторінка минулого, а пересторога для сьогодення і майбутнього. >>
Коли наш воїн, наш звитяжний лицар Микола Андрійчук відходить у вічність, сама українська земля, в образі цього благородного птаха, приходить віддати йому останню шану. Це не просто лелека. Це — дух нашої нації, це голос тисячолітньої історії, що схиляє голову перед подвигом Героя. >>