Вся історія людей переплетена з історією релігії - і так буде надалі, аж до моменту, коли наука надасть вичерпні відповіді на фундаментальні питання походження нашого роду, сенсу або беззмістовності життя, таємниці того, що називають душею та причину впертої віри абсолютно всіх цивілізацій в посмертне буття.
Це не добре і не погано, це просто факт, який підтверджується співіснуванням космічної епохи з релігійними традиціями в найрозвиненіших країнах - від католико-протестантської Європи до дуже насправді набожної Америки, від індуізму та буддизму країн Азії з культом предків в її ультра-сучасних містах до ісламських законів навіть у абслютно вестернізованих арабів.
Насправді в дотехнологічну епоху це був неймовірно захоплюючий процес пізнання людством самого себе з допомогою релігійного споглядання, і багато хто здивується, що саме завдяки цим пошукам розпочалося накопичення наукових знань - бо наприклад перші системні астрономічні спостереження велися якраз жрецями примітивних культів, Аристотель переважно дійшов до нас завдяки мусульманським халіфам, середньовічні християнські монастирі були оплотом зберігання знань, а потім на цій базі з'являлися перші університети, і навіть ще всього 150-200 років тому стати писемним можна було виключно в церковних школах.
Правда і те, що світська влада одразу навчилася легко підіймати релігійні знамена для впровадження своєї часто кривавої політики, а на кожного Джордано Бруно завжди знаходився свій Торквемада - тому нам ніколи не розібратися хто пролив більше крові, світські государі або церковні владики, бо навіть на спалення людей формально засуджував саме світський суд, багато хто про це чомусь забуває, коли згадує про злочини інквізиції.
Правда, що з розвитком наукового знання церковні клірики почали вбачати в ньому небезпеку для себе і буквально боротися з прогресом примітивним "опіумом", задля збереження своїх впливів.
Тому в результаті великих потрясінь було винайдено велике суспільне благо - відділення церкви від держави, втілене давнє "кесареве кесареві, а боже — богові".
Відділення, а не заборона чи знищення, бо без церковних інститутів суспільство повноцінно існувати не могло, знов таки через неможливість їх замінити на щось переконливе з науково-практичної точки зору.
Що і було доведено існуванням "першої атеістичної держави", яка своїм прикладом продемонструвала - ніякого насилля менше не стало, людина на краще не змінилася, наукових пояснень відсутності загального щастя так і не з'явилося, навіть навпаки, з'явилася гробниця-мавзолей мумії нової бого-людини, як в часи давніх фараонів.
А народи, які почали відправляти людей в космос - так само продовжили ідентифікувати себе як народи в тому числі через в існування в своїх державах відповідних церков, як елементу культурного коду, історичної традиції та складової того самопізнання, яке триває і триватиме до отримання відповідей, про які йшлося на початку тексту.
Заклики відмовитися від цієї складової насправді мало чим відрізняються від релігійного мракобісся, і вчинити так - зробити неповноцінною свою власну країну, бо чомусь саме Церкву в першу чергу відняли у українців представники "третього Риму", прибравши митрополита з Києва, а вже потім загарбали землі, відняли вольності та почали ліпити "один народ".
Ми маємо знайти баланс, навчитися сприймати грані державного життя вцілому, як це зробили дорослі народи (у яких при тому теж часто спалахують непорозуміння між церквами та "світом", як наприклад нещодавно в Польщі) - а не витирати один об одного ноги через обмеження світогляду атеістичною або зокрема православною доктриною.
Врешті решт про рівні права записано в світських законах, так само як про свободну волю людини в божих - тут якраз все дуже просто.