Заборона «Волині» і українська репутація

Я був запрошений на анонсований «закритий» перегляд польської стрічки «Волинь».

Мене запросило Посольство Польщі в Україні. На усне запрошення, яке супроводжувалось фразою, що посольство знає і вдячне за стриману позицію Майдану ЗС (ми не підтримали жорстку заяву низки громадських організацій) стосовно відповіді на постанову польського сейму, я сказав, що, по-перше, позиція Майдану ЗС в цьому питанні не пропольська (ми вважаємо, що в Польщі існує антиукраїнська політика). Просто на сьогодні ми вважаємо за доцільне дбати більше про збереження того позитивного, що маємо у відносинах з Польщею (історія вчить, що пересваритися ми завжди встигнемо, якщо захочемо). А, по-друге, це не просте питання для мене – прийняти чи не прийняти це запрошення, враховуючи резонанс фільму і необхідність дбати про власну репутацію.

Польський колега сказав, що навіть критикувати краще усвідомлено та аргументовано, і хоча би для цього фільм варто подивитися.

Подумавши кілька годин, я подякував і прийняв запрошення.

Тепер зі ЗМІ я дізнався, що польська сторона дослухалась до рекомендацій МЗС України (в нормальному житті це називається вимога) відмовитися від показу фільму (планувалось пізно ввечері в кінотеатрі «Київ»).

Ще раз нагадаю, що я виступав проти заяви Верховної Ради України у відповідь на заяву Сейму Польщі. Я розумів, що відповісти заявою на заяву можна, але у відповідь на політику в Польщі, частиною якої, слід думати, є фільм «Волинь», нам сказати нічого.

І виявився правий. Нам сказати нічого. Тому вдаємось до заборон.

Я би зрозумів цю заборону, якби уповноважені організації України прийшли до висновку, що цей фільм порушує закони України. Я зрозумів би заборону на прокат цього фільму.

Але в даному випадку мова йшла про закритий показ для аудиторії підготовлених глядачів, серед яких абсолютно точно були б і опоненти «польської позиції» чи то пак, певної позиції автора фільму.

Пригадуємо, що і Верховна Рада, і Президент України виступили з закликами «спільно вивчати складні сторінки історії» з Польщею.

Особисто вважаю це безглуздям (як і більшість з того, що відбувається у нас останні кілька років в зовнішній політиці). Свою історію треба витворити і знати самим. А далі можна хіба домовитися з іншою стороною, як обходити ті чи інші питання.

Але це безглуздя (спільне вивчення складних сторінок історії) є офіційною позицією України! І дії органів влади України повинні бути спрямовані на реалізацію цієї позиції. Ну, хоча би для того, щоб не дати партнерам змоги звинуватити нашу державу у непослідовності.

То як же так: однією рукою ми запрошуємо до діалогу, а іншою відхиляємо якісь запрошення до цього діалогу?

Не бачу трагедії в тому, що показ фільму не відбувся. Але і сенсу в цій забороні не бачу теж. Як і послідовності української влади.

Яка, якщо поляки заартачаться, не зможе ніяк перешкодити цьому показу, якщо він відбудеться не в кінотеатрі «Київ», а, приміром, на території польського диппредставництва.