Тревор Сазерленд волонтерить у Прилуках на Чернігівщині. Нарізає стрічки для маскувальних сіток.
Але більшість свого часу він віддає кінноспортивному клубу у Дідівцях — передмісті Прилук.
Коні там з’явились порівняно недавно, їх евакуювали з Дергачів на Харківщині, інакше б загинули.
Новозеландець безоплатно доглядає за тваринами та дуже тішиться, коли на конеферму приїздять діти.
Каже, що дуже задоволений від того, що його «підлеглі» допомагають малечі хоч на трохи, але забувати про війну.
Тревор мандрує давно. Був у Канаді, Великій Британії, Польщі. Жив у США та Швейцарії. До виходу на пенсію 30 років працював конюхом.
Маючи вільний час і фінансову можливість, приїхав в Україну. Тим більше, що у нього на батьківщині зараз зима.
Його рідне місто зветься Данідін. Від його будинку на Тарі-біч до Тихого океану йти всього 200 метрів. Каже, що з берега можна побачити пінгвінів, моржів, альбатросів і акул.
Новозеландцю — 72 роки. Хоча виглядає молодшим. Та і по плечу плескає з такою силою, що встояти важко. Це не лише від того, що працює з кіньми, а ще й тому, що займався раніше регбі та баскетболом.
Вперше в Україну він потрапив у минулому липні. Після трьох місяців перебування у Києві повернувся у Данідін, бо закінчилася віза. Працював так само з кіньми і на сітках. Цього року обрав Прилуки, адже дізнався про кінноспортивний клуб.
«Маю досвід такої роботи, — розповів волонтер. — Вирішив допомогти. Бо тварини зараз дуже важливі для українців. А ще я тут тому, що цікавлюсь політикою путіна. Вважаю, що він — дідько, дуже небезпечна людина».
В Україні, запевнив, йому не страшно. Хоча друзі, відправляючи у далеку дорогу, називали божевільним. Відповідав їм, що у Новій Зеландії люди щодня помирають в автомобільних аваріях. Сирену у столиці почув у першу ж ніч.
«Це було… неочікувано, — додав після паузи. — Але у Києві живе стільки ж людей, скільки у Новій Зеландії. Подумав, що дуже мала ймовірність, що попаде саме у мене».
Волонтер розповів, що на його батьківщині дуже багато людей підтримують українців. У його рідному місті, наприклад, щосуботи о дванадцятій збираються на мітинги підтримки. Починаються вони з виконання гімну України на… волинці!
Особливо багато волонтерів серед маорі — корінного населення Нової Зеландії. Це тому, прийшов до думки, що колись вони самі пережили від колонізаторів з Британської імперії те, що українці нині переживають від рашистів. Уточнив, що лише технології винищення змінилися: з’явились дрони і ракети.
Тревор показав одну з футболок, яку випускають новозеландські волонтери. На ній латиницею написано Slava Ukraini! і Kia kaha!. Це «Будьте сильними!» на мові маорі.
«Слава Україні!» — один з небагатьох виразів українською, які зміг вивчити англомовний волонтер. Знає ще «Добрий день!», «Дякую!» та «До побачення!». Наша мова йому подобається, але називає її надто складною.
Коли ріже стрічки для сіток, спілкуватись з іншими йому допомагає прилучанка Наталія Куницька, яка працює репетиторкою з англійської і також волонтерить. У всіх інших випадках розмовляє через перекладач у телефоні.
«Я щасливий, що можу допомагати, — запевнив Тревор Сазерленд. — Для мене дуже важливо знаходитись тут, бачити ці речі і розповідати про це всьому світу».
Світові він розповідає не лише словами. Протягом чотирьох років робить синьо-жовті прапори з пластику, на яких червоною фарбою малює плями крові. Вже виготовив близько 250 таких. Розвішав їх у людних місцях у Новій Зеландії, Австралії, на Гаваях, у Новій Каледонії, аби там не забували, що в Україні точиться кривава війна і що нам потрібно допомагати.
Українцям він допомагатиме, запевнив, до перемоги. Коли все стабілізується, сказав, Україна обов’язково стане однією з найбільших економік в Європі. Бо на власні очі бачив, як це зробила сусідня з нами Польща.
Крім коней та дітей, Тревор дуже любить квіти, котів та собак. Тварини і рослини, за його словами, є дуже важливими для українців, оскільки дозволяють їм залишатися людьми.
І ще одну мудру річ сказав друг нашого народу. Таку, що її варто процитувати: «Якщо Україна зможе вкласти у своє майбутнє стільки ж енергії, скільки вона вкладає у захист від окупанта, то не буде нічого такого, чого вона не зможе досягти».
Андрій БЕЙНИК