Кремлівські геноциди: історичні факти, п’ята колона, завдання української нації

Всі три геноциди української нації у ХХ столітті були штучними. Особливо страшним був другий з них, який сучасний світ ідентифікує як Голодомор 1932-1933 рр. Перед початком цієї масштабної каральної «акції» –  знищення українців, казахів, а також  донських та кубанських козаків (теж українців), диктатору Сталіну була потрібна надійна вихідна інформація. Цю інформацію міг дати лише перепис населення, який і відбувся 17 грудня 1926 р.

Щодо України, то перепис зафіксував 29 млн осіб. Здавалося б, цим результатам можна цілком довіряти, адже на той момент не було чого приховувати. Саме тому при обчисленні чисельності жертв геноциду сучасні дослідники беруть висліди цього перепису за основу. Але враховуючи мету перепису, я припускаю, що могла існувати подвійна бухгалтерія. Одна була засекречена, а інша оприлюднена. Реальною інформацією володів Кремль. Готуючись до масштабного винищення українців, російські окупанти применшили реальну чисельність представників української нації з метою приховування його майбутніх жертв. Перевірка надійності контрольних чисел, через відсутність легального доступу до центральних московських архівів, теоретично доступна лише нашим спецслужбам.

Виходячи з результатів перепису і були встановлені «планові показники» винищення українців та казахів. Їх можна знайти лише в архівах «Луб’янки». Проте, щодо України у загальних рисах цей «план» можна вважати відомим під назвою «Ост». Традиційно його приписують німцям як план «упорядкування» захоплених територій СРСР. Те, що цей план і досі не знайдений, при повній відкритості німецьких архівів, не заважає його широкому обговоренню. Вважаю, що шукали цей план не в тих архівах.

По завершенню геноциду були проведені відразу два переписи – 6 січня 1937 р. і 17 січня 1939 р. Висліди жодних з них не були оприлюднені. Результати 1937 р. через їх нібито помилковість, результати 1939 р. через нібито початок війни (Енциклопедія українознавства, стаття «Переписи населення»). Тоталітарний режим контролював все у безпрецедентних в історії масштабах, включно з переписами.

Керівники, відповідальні за перепис 1937 р., володіли всією отриманою інформацією,  слухняно виконували накази, але були розстріляні. Це начальник статистичного управління І. Кравчук, керівник статистичної  служби  М. Тухач, начальник УНГО УРСР О. Асаткін, демограф А. Хоменко та багато інших. Тих, хто мав обмежений доступ до отриманої інформації, ізолювали у концтаборах. У всіх випадках звинувачення було стандартним – навмисне применшення чисельності населення і зв`язок з троцькістами. Диктатор Сталін намагався приховати свої злочини та реальну чисельність жертв. Він готувався до війни та розумів, що українці не полишили свою мету – відновити незалежну Українську державу.

У 1990 р., в епоху «гласності», доступ до центральних архівів нібито відкрили, але скористались ним лише особи, лояльність яких щодо існуючого окупаційного режиму не викликала сумнівів. За їх свідченнями, матеріали перепису у повному обсязі нібито не збереглись. Їм довелося працювати з окремими фрагментами, чорновими таблицями, внутрішніми звітами. Вони і оприлюднили деякі данні. Чисельність населення України за переписом 1937 р.  складала 27,9 млн осіб, потім додали ще 300 тис. Як на мене, то і цей результат мав мету приховати справжні наслідки геноциду українців.

Вичерпну інформацію про геноцид українців та інших етносів СРСР  знали лише його організатори, що у період перебудови і гласності були персональними пенсіонерами найвищого рангу і мешкали в люксових квартирах Москви. Це В. Молотов і Л. Каганович, які спільно з диктатором Сталіним  і є  організаторами геноциду українців.

В. Молотов відповідав за каральну операцію в Україні. Під його контролем  у грудні 1931 р. затверджена  цілком таємна постанова політбюро ЦК КП(б)У  «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», якою прикрили початок масового знищення українців. Л. Каганович відповідав за фізичне винищення українців у Північно-Кавказькому краї з осені 1932 р., згідно постанови політбюро ЦК ВКП(б) СРСР від 22.10.1932 р. Була створена т. зв. «спеціальна комісія»,  яка здійснювала політичні репресії,  під прикриттям «боротьби за хліб».

Активну участь у масових вбивствах українців також брали С. Косіор та П. Постишев, перший і другий секретарі ЦК КПУ. Як небезпечних свідків їх розстріляли у 1937 р. за стандартними на той час звинуваченнями.

Вважаю, що перепис 1937 р. надав окупаційному режиму всю необхідну інформацію щодо ефективності, проведеної «спецоперації» по знищенню української нації. Тоді для чого ж був проведений перепис у 1939 р.? Моя відповідь така: цей перепис носив декоративний характер і мав мету виправдати знищення свідків попереднього перепису. Хоча матеріали перепису 1939 р. теж не були повністю оприлюднені, деякі числа режим ввів у широкий обіг. Щодо України, то її населення тепер вже налічувало 30,9 млн осіб. Впадає у вічі не дуже велика відмінність між результатами обох переписів. З цього зайвий раз можна зробити висновок, що оприлюднені результати переписів приховали справжні масштаби геноциду. Трагізм ситуації полягає у тому, що для розрахунку втрат від геноциду наявність вхідних і вихідних даних є принциповим.

               Також необхідно зауважити, що будь-які розрахунки були б неможливими, без урахування річного приросту населення України в інтервалі 1926-1937 рр. І тут знову проблема. Такі дані або відсутні або викликають сумніви. Скажімо, відомий річний приріст населення України у 1932 році у 2,3%. Він міститься у книзі: «Матеріали Всесвітнього конгресу дослідників Голодомору-геноциду українців» (2024, с.369), де є посилання на «Довідник з основних статистично-економічних показників господарств районів», виданий у міжпереписний період. За відсутністю інших даних це число можна взяти за основу оцінки людських втрат, але лише оцінки.

               Працюючи в Одеському обласному архіві, я дізнався, що метричні книги за 1927-1933 рр. були знищені. Роки, за які були знищені метричні книги, і показують, на мою думку, реальні часові рамки геноциду. Процес нищення представників української нації наростав поступово. Комуністичний режим створив процес надлишкової смертності в першу чергу за рахунок зростаючого недоїдання українців, у т. ч. через надмірне збільшення податків та штрафів на одноосібників. При цьому формувався прошарок «активістів», яких пізніше використали для насильницького вилучення не лише зерна, а всього продовольства. Саме у 1932-1933 рр. каральна операція по винищенню українських хліборобів набрала єзуїтських обертів. Українців ховали не в окремих могилах і не у трунах, а сотнями та тисячами скидали у могильники.

               Наступне міркування. Провідним друкованим органом Західного світу в той час була газета «Нью Йорк Таймс». Волтер Дюранті у 1922-1936 рр. очолював її московське бюро та відверто підтримував Сталіна. Доказами є його 11 статей про трудові будні Радянського союзу, який, на його думку, впевнено рухався до світлого майбутнього всього людства. Ясна річ, що геноцид українців він не лише приховував, а й категорично заперечував. За цю серію статей у 1932р. Дюранті отримав найвищу американську премію для журналістів – Пулітцерівську.

               На сьогодні Дюранті вважається символом журналістської неетичності. Демократична громадськість Світу, журналісти та історики, починаючи з початку 1990-х рр. вимагати позбавити його Пулітцерівської премії. У 2003 р. Пулітцерівський комітет відмовився відкликати нагороду. У 2022 р. українські журналісти вчергове звернулися до комітету з вимогою позбавити Дюранті нагороди. Відповіді до цього часу немає. Отже і досі у США існує потужне антиукраїнське лобі, яке у 1930 рр. зробило все можливе, щоб приховати правду про геноцид українців.

Сьогодні ми відчуваємо його дії. Спочатку нас позбавили ядерного і ракетного озброєння, стратегічної авіації, знищили економіку, науку та освіту. Не дали можливості відновити свою Церкву. Фактично це була «таємна змова» з кремлем, щодо знищення могутньої Української держави та української нації.

Отже, статистичні дані періоду між 1926 та 1937 рр. дозволяють оцінити,  масштаби втрат української нації  від геноциду. Ця оцінка буде суттєво заниженою через фальсифікацію вихідних даних окупаційним режимом. Якщо вважати сталим абсолютний приріст населення, то за цими даними можлива лише лінійна екстраполяція чисельності населення в Україні у 1926-1937 рр. Тоді залежність чисельності населення від часу графічно матиме вигляд прямої лінії, що починається у 1926 р. і закінчується у 1937 р. Якщо вважати сталим приріст у відсотках, то за рахунок складного відсотку графік визначатиметься показниковою функцією. У цьому другому, реалістичнішому випадку простенька комп’ютерна програма надасть в якості ординати кінцевої точки графіка число у 37 млн осіб.  За переписом 1937 р. чисельність населення УРСР складала 27 млн 900 тис. осіб, різниця – 9 млн 100 тис. українців, які стали жертвами злочину геноциду.

Чи всі фактори, що впливали на чисельність населення України ми врахували? Ні. Ми не врахували дуже суттєвий фактор, пов’язаний з міграцією. Важливо зазначити, що паралельно з геноцидом українців і інших зайвих для режиму Сталіна етносів відбувалась «індустріалізація» СРСР. Третина цього промислового потенціалу будувалася на території України, переважно на Лівобережжі. Це були тисячі великих і середніх підприємств. З-за меж України на її територію хлинув колосальний потік заробітчан, переважно московитів. Крім того, тоталітарний режим реалізовував програму заселення знищених геноцидом українських сіл вихідцями з московії. Тут мова йде не про сотні тисяч, а про мільйони завезених, якими теж приховували чисельність жертв.

Для чого я навів цю просту числову оцінку. Для того, щоб показати, що такі обчислення, доступні навіть школяру, виявились не під силу Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАНУ, який спочатку зазначав про жертви Голодомору у 5,4 млн, а сьогодні заявляє про 3,5 млн українців. Що тут скажеш. «Науковці» цієї установи виявили «високий» професіоналізм і «громадянську» зрілість в інтересах ворога. Це і є представники «п’ятої колони», яка під час війни працює на Москву. Заяви російських пропагандистів про «померлих 3,5 млн осіб» в Україні повністю збігаються з позицією керівництва Інституту історії України, яке теж заблукало в московських коридорах «Луб’янки», заявляючи про «голод», а не про злочин геноцид.  Таке враження, що історики живуть у паралельному світі. 

У 1983 р. у США надрукована поштова марка на вшанування 10 млн жертв штучного голоду, організованого Кремлем у 1933 р. в Україні.

 7.11. 2003 р., на 58-й сесії  Генеральної  Асамблеї  ООН, 25 делегацій  країн-учасниць ООН з  нагоди  70-х  роковин Голодомору – Великого голоду 1932-1933 років в Україні, підписали Спільну заяву, у т. ч. РФ, про те, що: «Великий Голод 1932-1933 років в Україні (Голодомор), який забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних жертв, став національною трагедією всього українського народу». 22.02.2019 р. МЗС РФ опублікувало карту «Голод в СССР в 30-е гг. 20 века: правда о голодоморе», в якій вказано, що населення України скоротилося на 20,5%, населення Північного Кавказу (Дон, Кубань) на 20,4 %. Тобто, кремль офіційно визнав про знищення 7,5 млн українців.  Зрозуміло, що ця цифра значно занижена. Однак, навіть цю цифру не визнають наші академічні установи. Тоді у мене питання: В роки СРСР вони були «цензорами» кремля? На кого працює гуманітарна наука? Відповідь проста – на ворога.

Тож яка реальна чисельність жертв геноциду? Остаточну відповідь на це запитання дала Служба безпеки України. Нею була проведена колосальна робота із залученням слідчих, криміналістів, експертів, істориків, дослідників. Був опрацьований фактичний матеріал, який не під силу опрацювати одній людині, врахована величезна кількість різноманітних факторів, що впливають на результати обчислення. Остаточна відповідь така – знищено 10,5 млн українців. Експерти обережно підійшли до висновків, взявши за основу мінімальний приріст у 2,3 %. В період 1926-1937 рр. приріст українців складав 2,3-2,8 % в рік. Тому правильніше було брати за основу 2,5 %.

За моїми дослідженнями у 1932-1933 рр. кремль винищив 12,5 млн українців. Вважаю, що дослідження злочинів Кремля потрібно продовжувати. Також у мене виникає питання, яка чисельність українців була знищена на українських етнічних землях? Наприклад лише на землях Дону та Кубані за переписом 1926 р. проживало 3 млн 107 тис. українців. За переписом 1937р. залишилося 310 тис., а де 2 млн 797 тис. українців? Тут важливо зазначити, що ця цифра подана без урахування приросту населення.

               Ґрунтовний аналіз всього комплексу питань, пов’язаних з геноцидом українців міститься у книзі «Непокарані геноциди – повторюються». – Київ, Видавництво Ліра-К. 2024 р. Ця книга є практично у всіх бібліотеках України.

               Досі ми обговорювали лише лінію оборони кремля та «п’ятої колони», спрямовану проти визнання самого факту геноциду та приховуванню чисельності жертв. Але є й інша лінія оборони. Вона полягає у тому, що насильницьке вилучення та експорт українського зерна – це валюта для «індустріалізації». З’ясуємо, чи це так.

 Експорт зерна СРСР у 1929-1933 рр.  склав: у 1929 – 1,3 млн тон; 1930 – 4,8 млн тон; у 1931 – 5,2 тон; 1932 – 1,6 млн тон; 1933 – 1,8 млн тон. Ми бачимо, що в міру збільшення долі конфіскованої у хліборобів землі, виробництво зерна та його експорт падали. У 1929 - 1933 рр. світ переживав економічну кризу, що обвалила ціни на зерно на світовому ринку. Середня вартість однієї тони зерна складала 21 дол. США. За продане зерно Радянський союз міг виручити приблизно 300 млн дол. США. Будівництво Дніпрогесу коштувало 400 млн дол., а індустріалізація 1929-1941 рр. – 50-60 млрд дол. за тодішнім курсом, або близько 1 трлн дол. за нинішнім. Отже експорт зерна не мав принципового значення для «індустріалізації». Кремль намагався повністю знищити українську націю.

Що ж  було джерелом колосальних коштів на «індустріалізацію»? За моїми дослідженнями цей проект фінансували США. Це були їх інвестиції у майбутню війну в Європі. Переважно на американські приватні кошти був здійснений більшовицький переворот в Російській імперії. Американський «ленд-ліз» та 4 українські фронти фактично дали змогу СРСР вистояти у війні. Нинішня позиція США щодо московських окупантів, підтверджує мої висновки. Сьогодні йде Третя світова війна. Війна за розподіл світу, ресурсів та політичний вплив. Американський президент Трамп не лише цинічно про це заявляє, але й нищить міжнародне право у змові з Путіним.

У той час «індустріалізацією» прикрили механізми політики тоталітаризму. Нинішня кривава війна з московією є свідченням того, що кремль ухвалив рішення нанести остаточний удар по Україні. Зараз наші воїни воюють не лише з російською окупаційною армією, а й колаборантами і манкуртами з Донбасу. Московити мобілізували фактично всіх чоловіків Донбасу для війни з Україною і використовують їх у «м’ясних» штурмах. Тут виникає питання чому? А відповідь проста. Населення РФ складає не 140 млн, а всього 90 млн осіб, з яких 12-14 млн проживає за Уралом. Це велика таємниця нашого ворога. Однак, у сучасному світі все прозоро. Російські солдати закінчуються.

               Наше завдання перемогти та не пробачати. Ми повинні покарати всіх наших ворогів. Особливо «п’яту колону», яка привела цю страшну війну і нині заперечує факт геноциду українців та чисельність жертв. Перемогти московитів та покарати зрадників – це святий обов’язок кожного українця. Боротьба за майбутнє України буде тривати доти, доки ми не побудуємо державу, засновану на українських цінностях та традиціях. 

Дослідження всіх аспектів геноциду української нації у ХХ та ХХІ століттях має стати постійною складовою академічних досліджень. На сьогодні в Україні фактично заблоковані такі дослідження, багато таємниць залишаються нерозкритими. Ми маємо назвати всіх винних у здійснені геноциду, а також тих, хто приховує цей злочин. Також будемо уважними щодо якихось мирних угод на користь ворога. Цинічно дивно, що перемовниками від України є зрадники, які підписали капітуляцію в Стамбулі у 2022 р. в порушення Конституції України.

               Також треба пам’ятати, що непокарані геноциди повторюються. І вони повторились під час Другої світової війни і після неї. Сучасна російсько-українська війна ведеться з однією метою – знищити Україну та українську націю. Завдання українців світу зробити все можливе для перемоги над російською окупаційною армією, знищити Кремль, його агентуру та «п’яту колону» в Україні. Слава Україні!

Доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України Валерій Швець.