Різдво — це в першу чергу родинне свято.
За доброю традицією в цей день ми відкладаємо усі свої справи і їдемо до батьків, збираємося в родинному колі, щоб привітати одне одного з народженням Божого Дитяти.
Але для тисяч українців, які зараз захищають нашу землю, такими родинами стали бойові підрозділи. І навіть там, на передовій, вони намагаються зберігати дух Різдва.
Якщо чесно, дотриматися всіх умовностей свята вдається не завжди, особливо, коли ти на самому нулі. В більшості випадків доставка продуктів відбувається за допомогою дронів і пакунки скидають з висоти, тому туди намагаються класти сухі продукти, які не б’ються.
«Одного разу нам поклали голубці, від удару пакет порвався і весь рис розсипався по мішку. І ми так дивилися: і смачно, і хочеться, але як його їсти?» — згадував колись боєць батальйону «Свобода», нині Герой України Владислав Стоцький із позивним «Вогонь».
«Ми тут живемо не числами, не датами, а виконанням бойових завдань. А їх буває стільки, що голова іде обертом. Наче вчора було перше грудня, а вже Різдво», — ділиться інший боєць «Свободи», командир взводу матеріально-технічного забезпечення Вадим Ковальов із позивним «Куба». Але хлопці стараються навіть на війні берегти дух свята.
«Ця війна — вона не лише за державну самостійність і суб’єктність нашої нації, а й за нашу ідентичність, за те, щоб ніхто не забрав нашої історичної пам’яті, наших традицій, права бути самими собою. Тому, прийшовши на цю війну, ставши вояками, одягнувши форму, ми все одно лишаємося українцями. А Різдво — це одна з найважливіших традицій для кожного українця», — переконаний колишній народний депутат від «Свободи» Юрій Сиротюк з позивним «Мамай», який четвертий рік боронить Україну у складі 5-ї Окремої штурмової бригади.
У його підрозділі намагаються зберігати традиції за будь-яких умов. «Мамай» згадує перше Різдво на фронті, в грудні 2022 року в селищі Кримське біля Торецька.
«Не було води і світла, але ми таки зробили 12 страв, запалили свічку, прочитали «Отче наш» і «Богородице, діво», заспівали колядки, потім ділилися спогадами про те, як хто в дитинстві колядував, які в кого традиції. Потім ми поїхали в район Нью-Йорка, я взяв із собою звізду, яку прислали зі Львова, і 1 січня, на день народження Степана Бандери, я ходив зі звіздою по Нью-Йорку, по самій передовій, і колядував, вітаючи бійців з Різдвом», — згадує боєць.
Найважчим видалося Різдво минулого року — тоді їхня позиція опинилася в оточенні в районі каналу Сіверський Донець–Донбас. Було багато обстрілів, постійні атаки, стрілецькі бої. Але навіть у таких умовах бійці зібрали на Святвечір 12 страв, зробили звізду, колядували самі собі.
«І цього року ми теж зберемося разом, хто не буде на бойових, за святою вечерею, поколядуємо. Бо це дуже важливо — залишати людське в собі, важливо, щоб ніхто не забрав у нас духу наших свят, можливості жити в глибині душі тим життям, яким ми жили до цієї війни і яке москалі хочуть у нас забрати і знищити», — говорить Юрій Сиротюк.
Різдво і Новий рік — це особлива пора і для волонтерів. Багато хто в цей час стає до плити, щоб наготувати і передати на передову домашніх смаколиків, готуються каравани авто з готовими стравами, які часто їдуть через усю країну лише з цим.
Іноді це переходить межі розумного, тому кутя на Різдво, олів’є на Новий рік та паски на Великдень стали своєрідними волонтерськими мемами. Ось бійці і просять не збирати кошти на продукти, які у великих кількостях можуть просто зіпсуватися, а краще задонатити на більш потрібні речі: «чуйки», старлінки, дрони, РЕБ-засоби, авто та інші вкрай необхідні речі. Бо в Різдві головне не стільки те, що на столі, скільки те, що в душі.
Є ще одна гарна традиція, яку в ці дні плекають вихованці Національної скаутської організації України «Пласт». Вони розносять Вифлеємський вогонь миру, який традиційно запалюється перед Різдвом у Вифлеємі і передається через кордони скаутами різних країн.
У першу чергу Вифлеємський вогонь передається в лікарні, на фронт, тим, хто не має змоги в цей день бути з родиною. Як нагадування, що вони не самі і Різдво — це про світло і перемогу добра над злом.
Бо Різдво — це завжди надія, завжди віра в диво. І найкращий спосіб його дочекатися — самому стати його творцем.