У 1834 році 18 січня в Махнівці (нині Вінниччина) народився Володимир Антоно́вич - український історик, археолог, етнограф, археограф, увів у науковий обіг термін "Україна-Русь", громадський і політичний діяч.
Автор понад 300 праць з історії, археології і етнографії України, був однією з чільних постатей українського національного руху другої половини ХІХ ст. (1834-1908).
Про це нагадує газета Україна молода.
Володимир Антоно́вич першим виступив із концепцією споконвічності української самобутності, доводив, що українці є окремим, самодостатнім народом, а не "південною гілкою єдиного руського народу".
Він створив українську археологію як науку. Розробив нову методику ведення розкопок, був організатором археологічних з’їздів в Україні.
Володимир Антоно́вич - фундатор київської школи істориків, з якої вийшло 40 докторів наук, співзасновник і голова Історичного товариства імені Нестора Літописця. Він став "батьком" багатьох відомих істориків, зокрема, Михайла Грушевського.
Як послідовник еволюціонізму, він не вірив у швидкі революційні зміни, вважаючи, що лише послідовна просвітницька діяльність і піднесення свідомості народу є єдино правильним шляхом.
Його вважали мозковим центром, інтелектуальним мотором українського руху.
"Орієнтація на європейську культуру та історіографію вирізняла Володимира Антоновича з-поміж переважної більшості його попередників і сучасників. Вони звикли озиратися на російську і польську літератури. Він був перший справжній європеєць у вітчизняній історіографії, що підніс її над тим провінціалізмом, в якому вона потерпала досі.", - історик Михайло Брайчевський.
Народився Володимир Антоно́вич у збіднілій родині польських шляхтичів.
До десяти років перебував з батьками, які працювали гувернерами. Початкова освіта була домашньою. Навчався в Одеських гімназіях. Закінчив медичний і історико-філологічний факультети Київського університету св.Володимира (нині Національний університет імені Т.Шевченка).
У студентські роки Антоно́вич читав козацькі рукописи, твори Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, етнографічні збірки, які вплинули на його життєву і наукову позицію. Ще в студентські роки він висловиви думку, що "дивно жити в краю, не знаючи ні його історії, ні людей.". Поступово відбувалося самовизначення Володимира Антоно́вича як українця.
Святкування з нагоди 15-річчя журналу «Кіевская старина», весна 1898 року. Зліва направо сидять: Павло Житецький, Олександр Лазаревський, Веніамін Тарновський, Михайло Чалий, Микола Шугуров, Володимир Антонович, Костянтин Михальчук, Андрій Стороженко, Володимир Щербина; стоять: Євген Кивлицький, Микола Василенко, Андроник Дудка-Степович, Никандр Молчановський, Орест Левицький, Микол Стороженко, Венедикт Мякотін.
"Вплив російської культури на українців занадто великий і тому шкідливий, - констатував В.Антонович у 1891 р. - Російська література сильніша за українську, а російська мова надто близька до української - це збільшує небезпечність… Нехай молодь вчиться чужоземних мов, читає багатшу на ідеї західноєвропейську літературу - це буде корисніше для неї, аніж вплив російської літератури".
Як повідомляла УМ, «Йдем за тебе, за Єдину Боротись, терпіти!». До 186-річчя від дня народження Павла Чубинського.