У Києві є (був) кінотеатр, якому в цьому році виповнилося 113 років.
Він розташований у Святошині біля метро «Житомирська» і називається «Екран». Його побудували в 1911 році.
Це найдавніший кінотеатр у Києві. Він працював за часів російської імперії і пережив комуністичну епоху, дожив до незалежної України і працював у незалежній державі десь років 15.
Колись він був у мальовничому місці, біля нього ліворуч був невеликий охайний парк із 200-літніми золотими соснами та дубами.
Окрасою парку були дві високі вічнозелені ялиці — рідкісне у нас дерево. Для відпочинку стояли лавки.
Праворуч була цегляна аптека, побудована в середині XIX століття.
Та в нас є будівельники — жорстокі, байдужі, після яких живого залишається мало — лише бетон, цегла, асфальт. Вони поклали око на це затишне привабливе місце і почали методично знищувати кінотеатр.
У 2016-му його закрили, всю середину спалили, влаштувавши локальну пожежу, щоб ніхто не бачив, підлогу підірвали та зірвали металеву покрівлю даху. Потім знесли аптеку — пам’ятник XIX ст., а парк спокійно вирубали.
Після цього впритул до кінотеатру заклали два будинки-монстри, які зведені на 70%. Для кінотеатру місця не залишилось, у щільному оточенні будинків він ніби запрограмований на знищення.
Біля кінотеатру був і є стихійний ринок. Зняли двері з входу до кінозалу і з 2017-го по 2019 роки там зробили безплатний громадський туалет для всіх бажаючих — від торговців до бомжів.
Я недалеко живу від кінотеатру і все це добре бачив, заходив усередину кінозалу — боляче дивитися, що з нього зробили.
У 2019 році, під час пандемії, поставили двері й забили їх — ковід.
І так із 2016 р. він стоїть розтоптаний, дивиться в небо дошками-ребрами колишнього даху. Дощ, сніг, вітер, негода добивають його.
Фасад кінотеатру, якому 113 років (він іще стоїть, добре колись будували), брудний, обдертий, розмальований графіті, тяжко на нього дивитись.
Та минулого року місцева чи міська влада «виявила турботу»: на фасаді «Екрана» намалювали панно-мурал, без тлумачення автора його важко зрозуміти.
Трагізм ситуації в тому, що дозвіл на будівництво будинків дала найвища влада Києва — міськрада — КМДА. Вона ще 2016 року запланувала разом із будівельниками знищити кінотеатр «Екран».
Будинки так закладені, що вони «з’їдають» кінотеатр, для нього немає місця, життєвого простору. Влада Києва, яка повинна зберігати історичні пам’ятки, їх свідомо знищує, на мою думку, — не безкоштовно.
Мені 83 роки, я все життя живу в Святошині. Добре пам’ятаю післявоєнні 50-ті роки минулого століття. Розруха, бідність, нестача продуктів, за всім черги — тяжкі часи.
Єдиною радістю для мешканців Святошина був кінотеатр, святошинці його любили. Це було місце, де люди забували про свої проблеми та негаразди. Кінотеатр робив їх щасливими, в ньому завжди був аншлаг.
Моє дитинство, юність, молодість були пов’язані з цим затишним, рідним, добрим «Екраном». І ось зараз цей найстаріший кінотеатр у Києві, здавалося б, гордість Києва, свята історична пам’ятка, стала руїною. Занедбаний, поламаний, покинутий, забутий, приречений високою владою і будівельним бізнесом на знищення.
У зросійщеному Харкові є кінотеатр, якому 100 років. Харків’яни ним пишаються, доглядають, він у любові, в чудовому стані, він працює. А в столиці України, Києві, швидше, був кінотеатр, якому 113 років, з якого зробили туалет. Вражає, але факт.
Він іще стоїть, обідраним дахом дивиться в небо і просить, кричить, волає: «Врятуйте мене, я ще живий!».
Будь ласка, врятуйте його, не будьте байдужими. Цю перлину треба врятувати, вона одна, більше такої в Києві немає.
P. S. В інтернеті промайнула інформація, що кінотеатр «Екран» заплановано знести в 2024 році.