У попередніх числах «Україна молода» розповідала про старт громадського об'єднання «За Україну! За Ющенка!». Поза всякими сумнівами, основне «навантаження» припадатиме на активістів «ЗУЗЮ» в регіонах, зокрема там, де ще слід багато працювати з людьми, аби підняти планку популярності Віктора Ющенка — на сході та півдні України. Робота на цих напрямах уже кипить, водночас розкручується маховик діяльності нового об'єднання і в традиційно «ющенківських» областях. Окремо слід виділити столицю — місце зосередження не лише «мізків» більшості політичних сил та проектів, їхніх штабів, а й величезну частину електорального поля, що має здебільшого демократичні, націонал-демократичні, читай — опозиційні — симпатії. Сьогодні, 18 листопада, о 18.00 у Будинку вчителя (колишньої Центральної Ради) відбудеться установча конференція київської організації «За Україну! За Ющенка!». Про початки діяльності столичного осередку «зающенківців» кореспондент «УМ» розмовляє з координатором оргкомiтету з пiдготовки конференцiї, народним депутатом минулого скликання Михайлом Ратушним та членом оргкомітету, депутатом Київради Олександром Куликом, начальником головного управління у справах сім'ї та молоді столичної міськдержадміністрації.
— Ви координуєте діяльність об'єднання «За Україну! За Ющенка!» у Києві. У чому столична специфіка цієї організації? Чи може вже чимось похвалитися київський оргкомітет «зающенківців»?
— Специфіка столиці в тому, що вона — Столиця, з великої літери, — починає Михайло Ратушний. — Є стереотип, що сучасне національне громадське пробудження України почалося з Галичини. Але це не зовсім так. Згадаймо перші паростки спротиву тоталітаризмові: саме кияни першими «прокотили» на виборах до Верховної Ради СРСР ставленика Компартії Згуровського, вони першими обрали до ВР Союзу некомуністичних кандидатів — Черняка, Амосова і Грищука. А хто виходив на багатотисячні демонстрації у 1990-91 роках із вимогами заборони КПРС і незалежності України? Сотні мешканців столиці в 1990 році охороняли табір голодуючих студентів на майбутньому майдані Незалежності, а робітники «Арсеналу» та «Ленінської кузні» своєю ходою до Верховної Ради УРСР на підтримку студентів переламали політичну ситуацію того періоду. Саме в Києві ініціювали перші збори оргкомітету Народного руху, тут відбувалося й багато іншого, що вже призабулося...
— Згадаю таке: наприкінці 1980-х років, коли в нас починалися демократичні процеси, я працював на київському заводі «Електронмаш» союзного підпорядкування простим радянським інженером, — долучається до розмови Олександр Кулик. — І тільки в газеті «Літературна Україна» вийшло маленьке звернення про необхідність створення «Товариства шанувальників рідної мови», ми на заводі одразу зібрали колектив, утворили Товариство української мови ім. Шевченка. На річницю Кобзаря — 9 березня 1989 року — ми силами цього осередку провели потужний концерт, на якому зі вступним словом, в обхід перепон з боку парткому та КДБ, виступив Євген Сверстюк, котрий щойно вийшов з ув'язнення. Того ж дня ми створили осередок Народного руху України — за три місяці до установчих зборів міської організації НРУ, за півроку до всеукраїнської організації. Тут же, на «Електронмаші», в жовтні 1989 року, коли Верховна Рада розглядала проект закону про мови в Українській РСР, я зібрав 1186 підписів робітників заводу на підтримку державності української мови. Заніс у Спілку письменників, де засідав оргкомітет, вручив Дмитрові Павличку, перед тим як на другу зміну йти. Він: «Молодці, молодці, як там у вас у Львові?» Я кажу, не у Львові, ми ж із Києва. Павличко: та як, це ж «Електрон»? Але ж ні, це столичний «Електронмаш»! Він мене почав зі сльозами обіймати — у Києві такі люди свідомі, таке робиться, підтримують державну мову! Потім, у грудні 89-го, були вибори до Київради, де з 300 депутатів «Демократичний блок» представляли 110. Улітку 1990 року, коли в Радянському Союзі, у Закавказзі, вже тривали відомі військові конфлікти, я став автором проекту рішення про військовий призов киян, яким ми категорично заборонили відправляти хлопців із Києва для проходження військової служби за межі України без їхньої письмової згоди. 24 липня 90-го — за рік і місяць до проголошення незалежності — було прийнято рішення про використання національної символіки в місті Києві, перед Київрадою піднято синьо-жовтий прапор — тоді, згадайте, на мітинг зібралося близько 300 тисяч людей... Це я до того кажу, що кияни вже тоді засвідчили: ми не холуї, не бидло, вибачте, нам не байдуже, хто керуватиме державою, містом, якою буде Україна...
— Не ображаючи мешканців інших регіонів держави, хочу сказати, що на всіх виборах кияни доволі чітко висловлювали підтримку представникам патріотичних, демократичних сил, іноді в кількісному відношенні випереджаючи навіть Галичину, — продовжує Михайло Ратушний. — Тому на засіданнях оргкомітету «За Україну! За Ющенка!» я кажу: «Киянин — це добре поінформований, грамотний, патріотично налаштований громадянин держави, якого на фальшивому, непатріотичному «товарі» не проведеш. Він піде за тим, за ким відчує щирість, професіоналізм у відстоюванні його й українських інтересів». Але поки що, слід визнати, політичний потенціал киян не задіяно. Тому потрібно шукати до них нові підходи.
— Але ж уже існують десятки партій, зокрема й націонал-демократичного спрямування, учасниць блоку «Наша Україна», в яких можуть виявляти свою політичну активність усі свідомі громадяни, й кияни в тому числі...
— На мою думку, пересічні мешканці столиці у своїй більшості — люди «непартійні», — переконаний Михайло Ратушний.— Вони не хочуть іти в партії. А ось ідея широкого громадського об'єднання спрацьовує — вже за два-три тижні роботи ми переконалися, що кияни відгукуються.
Ми не є конкурентами політичних партій, а лише хочемо розширити цей сегмент. Допомогти формуванню соціальної бази «народного Президента». І це правильно, адже Ющенко не є партійним кандидатом «Нашої України» — ведуться переговори і з соціалістами, і з Блоком Тимошенко...
Стіл не може стояти на двох ніжках, і громадські організації — третя ніжка. Назва об'єднання свідчить про те, що на увазі мається не лише «Наша Україна» як блок, а ширше коло. І практика нашої роботи вже показала, що, по-перше, в об'єднання почали приходити люди, які раніше були не задіяні, по-друге, долучаються представники партій, що не входять до блоку «Наша Україна», зокрема дуже активні люди з «Яблука», є «Єдність», чимало тих, хто на парламентських виборах підтримував навіть Команду озимого покоління, є навіть один комуніст...
— Чи немає представників партій т. зв. «більшості»?
— Ні, але й тi, що є — вже цікаво.
— Пане Михайле, можу вам закинути: у мене все оточення, близьке коло знайомих моїх рідних — політично активні національно свідомі громадяни, вони чули про створення «ЗУЗЮ», хотіли б долучитися до об'єднання, але не мають жодної конкретної інформації про ваші осередки. І в нашу газету постійно телефонують люди та питають: як приєднатися, яким чином, де?..
— Відповідь почну ось із такої паралелі: є два підходи до людей, які, зокрема, чітко представлені у діяльності церков. Традиційна церква «сидить і чекає», поки люди, віруючі, прийдуть до неї. А різні сектанти ідуть «у народ», і саме через це розширюється коло їхніх прихильників. Так і з громадськими діячами: якщо він вважає, що він сидітиме в кабінеті з секретаркою і до нього громадяни самі прийдуть, — це мертвонароджена організація. Її краще не створювати. Тому наша логіка поведінки: треба йти межи люди, треба бачити їхні конкретні проблеми.
Об'єднання «За Ющенка! За Україну!» на всеукраїнському рівні зареєстроване лише 20 жовтня, розбудова починалася зі Східної України, установча конференція в Києві — 18 листопада. Але на цей час (розмова відбувалася у п'ятницю. — Авт.) ми в столиці маємо вже близько 4 тисяч поданих заяв, і це — без «рекламної» кампанії. Зараз ми маємо базу передусім штабну (офіс на Ярославовому Валу), «технологічну», але все ще попереду. Уже зараз є добрі осередки в Голосієві, Святошині, Дарниці, на Оболоні.
— Я, зокрема, покладаю значні надії на київську молодь і студентів, — каже Олександр Кулик. — Адже наша столиця — місто молодих, тут 649 тисяч молоді, з них 306 тисяч — це студенти. Це організована, потужна сила. Якщо з ними працювати, я гадаю, буде хороший результат, хоча, звісно, ми не збираємося зривати студентів із занять для участі в політичних акціях. Головне завдання студента — вчитися, але він не може бути байдужим, ховати голову в пісок. Якщо сьогодні хтось каже, що він поза політикою, то завтра вже політика не буде потрібна, бо не буде України. Тому ми повинні займати активну позицію.
Наше головне управління у справах сім'ї та молоді КМДА минулого року замовило дослідження на тему «Чинники національно-патріотичної орієнтації столичної молоді». І на питання, кого ви бачите Президентом, якщо завтра будуть вибори, 43 відсотки опитаних молодих киян відповіли: Віктора Ющенка. (На другому місці — Олександр Омельченко — 20 відсотків, на третьому — Юлія Тимошенко — 10, далі — Леонід Кучма — 6).
— До речі, — це знову Михайло Ратушний, — якщо дивитися по реальних результатах голосування на минулих парламентських виборах, то за «Нашу Україну» в Києві віддали голоси 28,5 відсотка виборців (БЮТі — майже 13, «Єдність» Омельченка — майже 12, комуністи — 4).
— Ваше завдання полягатиме лише в агітаційній роботі, чи є ще завдання, безпосередньо пов'язані й з процесом голосування?
— Так. Як показують соціологічні опитування, значна більшість виборців у Києві готова підтримати на виборах Віктора Ющенка. Але є проблема: чи буде відображено волевиявлення виборців, коли відкриють для підрахунку урни з бюлетенями? У Києві — 1029 виборчих дільниць, і ми будуємо свою організаційно-кадрову роботу так, щоб «прив'язати» принаймні по десять наших активістів до кожної дільниці.
Надовго запам’ятається жителям села Рукомиш Бучацького району, що на Тернопільщині, храмове свято, яке відбулося минулої неділі. Насамперед тому, що участь у духовних урочинах стародавньої Свято–Онуфріївської церкви брав третій Президент, лідер партії «Наша Україна» Віктор Ющенко. >>
У рамках програми «Владу — під контроль!» голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко та голова центрального виконкому Сергій Бондарчук наприкінці минулого тижня побували на Волині. У Луцьку вони зустрічалися із підприємцями Завокзального ринку, де кілька років люди відстоювали своє право на працю в судах, бо їх хотіли позбавити права на оренду торгових місць. Лідери «НУ» мали також зустріч із громадськістю міста Горохів. На Горохівщині почалися заходи з відзначення 360–річчя Берестецької битви. У неділю Наливайченко та Бондарчук долучилися до офіційних урочистостей у селі Пляшева Рівненської області в Національному історико–меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви». >>
Радянський тоталітаризм намагався знищити українство — перервати в Україні історичний зв’язок між поколіннями, викорінити національну пам’ять, особливості нашої ментальності, культури і мови. А в чомусь ці деструктивні процеси тривають і зараз. Про це заявив голова партії «Наша Україна» Віктор Ющенко, виступаючи у меморіальному комплексі «Дем’янів Лаз». У цьому урочищі неподалік від Івано–Франківська 60 років тому проводились масові розстріли в’язнів із тюрми НКВС, загинуло понад 500 осіб. >>
Суботнього ранку в селi Пустовiйтiвка біля Свято–Троїцької церкви вправляються сонце, висвічуючи в хрестах, та козаки Роменського козацького товариства, готуючись вітати шановних гостей. Організатори свята «Калнишева рада» дещо нервуються: чи зійдуться люди? Та хвилина за хвилиною, і вже з якоїсь машини роздаровують стрічки, прапорці з символікою «Нашої України», під’їздить один, другий автобуси, вишиковуються легкові автівки. Незабаром на майдані людно й гамірно. >>
Минулої неділі на Тернопільщині зі святково–робочим візитом перебував голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко. Святковим — бо, по–перше, приїхав якраз на Трійцю, а по–друге, взяв участь в оригінальних урочинах у старовинному замку. Захід був присвячений 10–літтю Державного історико–архітектурного заповідника міста Бережани — його проведенню сам Наливайченко і посприяв. >>
Шановна читацька громадо! На нашому редакцiйному календарi невдовзi кругла дата — 20–рiччя. Сподiваємося, що серед вас, друзi «України молодої», є ветерани–передплатники, хто знайомий iз нашою газетою вiд перших її випускiв; є читачi з меншим стажем; а хтось, може, придбав щойно цей номер... >>