У 2003-му Київ згадав про свій буремний 1989-й

18.11.2003

      У попередніх числах «Україна молода» розповідала про старт громадського об'єднання «За Україну! За Ющенка!». Поза всякими сумнівами, основне «навантаження» припадатиме на активістів «ЗУЗЮ» в регіонах, зокрема  там, де ще слід багато працювати з людьми, аби підняти планку популярності Віктора Ющенка — на сході та півдні України. Робота на цих напрямах уже кипить, водночас розкручується маховик діяльності нового об'єднання і в традиційно «ющенківських» областях. Окремо слід виділити столицю — місце зосередження не лише «мізків» більшості політичних сил та проектів, їхніх штабів, а й величезну частину електорального поля, що має здебільшого демократичні, націонал-демократичні, читай — опозиційні — симпатії. Сьогодні, 18 листопада, о 18.00 у Будинку вчителя (колишньої Центральної Ради) відбудеться установча конференція київської організації «За Україну! За Ющенка!». Про початки діяльності столичного осередку «зающенківців» кореспондент «УМ» розмовляє з координатором оргкомiтету з пiдготовки конференцiї, народним депутатом минулого скликання Михайлом Ратушним та членом оргкомітету, депутатом Київради Олександром Куликом, начальником головного управління у справах сім'ї та молоді столичної міськдержадміністрації.

 

      — Ви координуєте діяльність об'єднання «За Україну! За Ющенка!» у Києві. У чому столична специфіка цієї організації? Чи може вже чимось похвалитися київський оргкомітет «зающенківців»?

      — Специфіка столиці в тому, що вона — Столиця, з великої літери, — починає Михайло Ратушний. — Є стереотип, що сучасне національне громадське пробудження України почалося з Галичини. Але це не зовсім так. Згадаймо перші паростки спротиву тоталітаризмові: саме кияни першими «прокотили» на виборах до Верховної Ради СРСР ставленика Компартії Згуровського, вони першими обрали до ВР Союзу некомуністичних кандидатів — Черняка, Амосова і Грищука. А хто виходив на багатотисячні демонстрації у 1990-91 роках із вимогами заборони КПРС і незалежності України? Сотні мешканців столиці в 1990 році охороняли табір голодуючих студентів на майбутньому майдані Незалежності, а робітники «Арсеналу» та «Ленінської кузні» своєю ходою до Верховної Ради УРСР на підтримку студентів переламали політичну ситуацію того періоду. Саме в Києві ініціювали перші збори оргкомітету Народного руху, тут відбувалося й багато іншого, що вже призабулося...

      — Згадаю таке: наприкінці 1980-х років, коли в нас починалися демократичні процеси, я працював на київському заводі «Електронмаш» союзного підпорядкування простим радянським інженером, — долучається до розмови Олександр Кулик. — І тільки в газеті «Літературна Україна» вийшло маленьке звернення про необхідність створення «Товариства шанувальників рідної мови», ми на заводі одразу зібрали колектив, утворили Товариство української мови ім. Шевченка. На річницю Кобзаря — 9 березня 1989 року — ми силами цього осередку провели потужний концерт, на якому зі вступним словом, в обхід перепон з боку парткому та КДБ, виступив Євген Сверстюк, котрий щойно вийшов з ув'язнення. Того ж дня ми створили осередок Народного руху України — за три місяці до установчих зборів міської організації НРУ, за півроку до всеукраїнської організації. Тут же, на «Електронмаші», в жовтні 1989 року, коли Верховна Рада розглядала проект закону про мови в Українській РСР, я зібрав 1186 підписів робітників заводу на підтримку державності української мови. Заніс у Спілку письменників, де засідав оргкомітет, вручив Дмитрові Павличку, перед тим як на другу зміну йти. Він: «Молодці, молодці, як там у вас у Львові?» Я кажу, не у Львові, ми ж із Києва. Павличко: та як, це ж «Електрон»? Але ж ні, це столичний «Електронмаш»! Він мене почав зі сльозами обіймати — у Києві такі люди свідомі, таке робиться, підтримують державну мову! Потім, у грудні 89-го, були вибори до Київради, де з 300 депутатів «Демократичний блок» представляли 110. Улітку 1990 року, коли в Радянському Союзі, у Закавказзі, вже тривали відомі військові конфлікти, я став автором проекту рішення про військовий призов киян, яким ми категорично заборонили відправляти хлопців із Києва для проходження військової служби за межі України без їхньої письмової згоди. 24 липня 90-го — за рік і місяць до проголошення незалежності — було прийнято рішення про використання національної символіки в місті Києві, перед Київрадою піднято синьо-жовтий прапор — тоді, згадайте, на мітинг зібралося близько 300 тисяч людей... Це я до того кажу, що кияни вже тоді засвідчили: ми не холуї, не бидло, вибачте, нам не байдуже, хто керуватиме державою, містом, якою буде Україна...

      — Не ображаючи мешканців інших регіонів держави, хочу сказати, що на всіх виборах кияни доволі чітко висловлювали підтримку представникам патріотичних, демократичних сил, іноді в кількісному відношенні випереджаючи навіть Галичину, — продовжує Михайло Ратушний. — Тому на засіданнях оргкомітету «За Україну! За Ющенка!» я кажу: «Киянин — це добре поінформований, грамотний, патріотично налаштований громадянин держави, якого на фальшивому, непатріотичному «товарі» не проведеш. Він піде за тим, за ким відчує щирість, професіоналізм у відстоюванні його й українських інтересів». Але поки що, слід визнати, політичний потенціал киян не задіяно. Тому потрібно шукати до них нові підходи.

      — Але ж уже існують десятки партій, зокрема й націонал-демократичного спрямування, учасниць блоку «Наша Україна», в яких можуть виявляти свою політичну активність усі свідомі громадяни, й кияни в тому числі...

      — На мою думку, пересічні мешканці столиці у своїй більшості — люди «непартійні», — переконаний Михайло Ратушний.— Вони не хочуть іти в партії. А ось ідея широкого громадського об'єднання спрацьовує — вже за два-три тижні роботи ми переконалися, що кияни відгукуються.

      Ми не є конкурентами політичних партій, а лише хочемо розширити цей сегмент. Допомогти формуванню соціальної бази «народного Президента». І це правильно, адже Ющенко не є партійним кандидатом «Нашої України» — ведуться переговори і з соціалістами, і з Блоком Тимошенко...

      Стіл не може стояти на двох ніжках, і громадські організації — третя ніжка. Назва об'єднання свідчить про те, що на увазі мається не лише «Наша Україна» як блок, а ширше коло. І практика нашої роботи вже показала, що, по-перше, в об'єднання почали приходити люди, які раніше були не задіяні, по-друге, долучаються представники партій, що не входять до блоку «Наша Україна», зокрема дуже активні люди з «Яблука», є «Єдність», чимало тих, хто на парламентських виборах підтримував навіть Команду озимого покоління, є навіть один комуніст...

      — Чи немає представників партій  т. зв. «більшості»?

      — Ні, але й тi, що є — вже цікаво.

      — Пане Михайле, можу вам закинути: у мене все оточення, близьке коло знайомих моїх рідних — політично активні національно свідомі громадяни, вони чули про створення «ЗУЗЮ», хотіли б долучитися до об'єднання, але не мають жодної конкретної інформації про ваші осередки. І в нашу газету постійно телефонують люди та питають: як приєднатися, яким чином, де?..

      — Відповідь почну ось із такої паралелі: є два підходи до людей, які, зокрема, чітко представлені у діяльності церков. Традиційна церква «сидить і чекає», поки люди, віруючі, прийдуть до неї. А різні сектанти ідуть «у народ», і саме через це розширюється коло їхніх прихильників. Так і з громадськими діячами: якщо він вважає, що він сидітиме в кабінеті з секретаркою і до нього громадяни самі прийдуть, — це мертвонароджена організація. Її краще не створювати. Тому наша логіка поведінки: треба йти межи люди, треба бачити їхні конкретні проблеми.

      Об'єднання «За Ющенка! За Україну!» на всеукраїнському рівні зареєстроване лише 20 жовтня, розбудова починалася зі Східної України, установча конференція в Києві — 18 листопада. Але на цей час (розмова відбувалася у п'ятницю. — Авт.) ми в столиці маємо вже близько 4 тисяч поданих заяв, і це — без «рекламної» кампанії. Зараз ми маємо базу передусім штабну (офіс на Ярославовому Валу), «технологічну», але все ще попереду. Уже зараз є добрі осередки в Голосієві, Святошині, Дарниці, на Оболоні.

      — Я, зокрема, покладаю значні надії на київську молодь і студентів, — каже Олександр Кулик. — Адже наша столиця — місто молодих, тут 649 тисяч молоді, з них 306 тисяч — це студенти. Це організована, потужна сила. Якщо з ними працювати, я гадаю, буде хороший результат, хоча, звісно, ми не збираємося зривати студентів із занять для участі в політичних акціях. Головне завдання студента — вчитися, але він не може бути байдужим, ховати голову в пісок. Якщо сьогодні хтось каже, що він поза політикою, то завтра вже політика не буде потрібна, бо не буде України. Тому ми повинні займати активну позицію.

      Наше головне управління у справах сім'ї та молоді КМДА минулого року замовило дослідження на тему «Чинники національно-патріотичної орієнтації столичної молоді». І на питання, кого ви бачите Президентом, якщо завтра будуть вибори, 43 відсотки опитаних молодих киян відповіли: Віктора Ющенка. (На другому місці — Олександр Омельченко — 20 відсотків, на третьому — Юлія Тимошенко — 10, далі — Леонід Кучма — 6).

      — До речі, — це знову Михайло Ратушний, — якщо дивитися по реальних результатах голосування на минулих парламентських виборах, то за «Нашу Україну» в Києві віддали голоси 28,5 відсотка виборців (БЮТі — майже 13, «Єдність» Омельченка — майже 12, комуністи — 4).

      — Ваше завдання полягатиме лише в агітаційній роботі, чи є ще завдання, безпосередньо пов'язані й з процесом голосування?

      — Так. Як показують соціологічні опитування, значна більшість виборців у Києві готова підтримати на виборах Віктора Ющенка. Але є проблема: чи буде відображено волевиявлення виборців, коли відкриють для підрахунку урни з бюлетенями? У Києві — 1029 виборчих дільниць, і  ми будуємо свою організаційно-кадрову роботу так, щоб «прив'язати» принаймні по десять наших активістів до кожної дільниці. 

 

  • Почесний громадянин Рукомиша

    Надовго запам’ятається жителям села Рукомиш Бучацького району, що на Тернопільщині, храмове свято, яке відбулося минулої неділі. Насамперед тому, що участь у духовних урочинах стародавньої Свято–Онуфріївської церкви брав третій Президент, лідер партії «Наша Україна» Віктор Ющенко. >>

  • Влада мститься малому та середньому бiзнесу

    У рамках програми «Владу — під контроль!» голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко та голова центрального виконкому Сергій Бондарчук наприкінці минулого тижня побували на Волині. У Луцьку вони зустрічалися із підприємцями Завокзального ринку, де кілька років люди відстоювали своє право на працю в судах, бо їх хотіли позбавити права на оренду торгових місць. Лідери «НУ» мали також зустріч із громадськістю міста Горохів. На Горохівщині почалися заходи з відзначення 360–річчя Берестецької битви. У неділю Наливайченко та Бондарчук долучилися до офіційних урочистостей у селі Пляшева Рівненської області в Національному історико–меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви». >>

  • «Прапор перемоги — жовто–блакитний»

    Радянський тоталітаризм намагався знищити українство — перервати в Україні історичний зв’язок між поколіннями, викорінити національну пам’ять, особливості нашої ментальності, культури і мови. А в чомусь ці деструктивні процеси тривають і зараз. Про це заявив голова партії «Наша Україна» Віктор Ющенко, виступаючи у меморіальному комплексі «Дем’янів Лаз». У цьому урочищі неподалік від Івано–Франківська 60 років тому проводились масові розстріли в’язнів із тюрми НКВС, загинуло понад 500 осіб. >>

  • «По совісті служити Україні»

    Суботнього ранку в селi Пустовiйтiвка біля Свято–Троїцької церкви вправляються сонце, висвічуючи в хрестах, та козаки Роменського козацького товариства, готуючись вітати шановних гостей. Організатори свята «Калнишева рада» дещо нервуються: чи зійдуться люди? Та хвилина за хвилиною, і вже з якоїсь машини роздаровують стрічки, прапорці з символікою «Нашої України», під’їздить один, другий автобуси, вишиковуються легкові автівки. Незабаром на майдані людно й гамірно. >>

  • Замок для Наливайченка

    Минулої неділі на Тернопільщині зі святково–робочим візитом перебував голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко. Святковим — бо, по–перше, приїхав якраз на Трійцю, а по–друге, взяв участь в оригінальних урочинах у старовинному замку. Захід був присвячений 10–літтю Державного історико–архітектурного заповідника міста Бережани — його проведенню сам Наливайченко і посприяв. >>

  • ВІДГУКНИСЬ, ЧИТАЧУ!

    Шановна читацька громадо! На нашому редакцiйному календарi невдовзi кругла дата — 20–рiччя. Сподiваємося, що серед вас, друзi «України молодої», є ветерани–передплатники, хто знайомий iз нашою газетою вiд перших її випускiв; є читачi з меншим стажем; а хтось, може, придбав щойно цей номер... >>