Візит канцлерки Німеччини Ангели Меркель в суботу, 11 січня, до Москви «Німецька хвиля» супроводила двома коментарями під промовистими заголовками «Іран і Лівія відсунули Україну на другий план» та «Меркель і Путін — не друзі, але партнери».
Дійсно, зазначається в першому з них, зустріч Ангели Меркель і Володимира Путіна в Кремлі відбулася в умовах нового балансу сил на Близькому Сході, який змушує Німеччину більше довіряти Росії при вирішенні проблем регіону, де Москва є ключовим гравцем.
Буквально за кілька днів до зустрічі Іран завдав ракетного удару по американських військових базах в Іраку та вийшов з угоди щодо ядерної програми.
До цього США за наказом президента Дональда Трампа ліквідували іранського генерала Сулеймані, якого вважали мало не другою особою в своїй країні. Тим часом Туреччина ввела свої війська в Лівію, а, на додаток, Іран випадково збив український пасажирський літак.
У всіх цих регіонах та справах Москва перебуває на перших ролях, тому тем для розмов не бракувало. Тож говорили передусім про Іран, Лівію та Сирію, а Україна опинилася вже на останньому місці. Хоча й була постійним тлом переговорів, бо розбіжності між Німеччиною та Росією з приводу анексії Криму та участі Росії у конфлікті на Донбасі нікуди не поділися.
Але, за висловлюванням аналітика московського Центру Карнегі Олександра Баунова, у відносинах між Москвою та Берліном тема України перестала бути «занадто токсичною». Він вважає, що останній саміт «нормандської четвірки» місяць тому в Парижі став ознакою початку відлиги.
До того ж до зближення Берліна з Москвою підштовхує «необачна», м’яко кажучи, політика президента США Дональда Трампа. Зокрема, його негативне ставлення до Євросоюзу, байдужість до єдності НАТО та вихід з ядерної угоди з Іраном, що породив масу проблем та конфліктів, даються взнаки.
Москва та Берлін в унісон засудили вбивство генерала Сулеймані та санкції США проти газогону «Північний потік-2». Хоча в останньому Вашингтон мав рацію. Адже події свідчать, що спільний російсько-німецький газопровід таки насправді є не стільки економічним проєктом, як канатом, який зв’язує Берлін та Москву в міцний політичний тандем.
Але все ж на тлі окремих дій Трампа на Близькому Сході Путін і дійсно постає в очах Берліна та деяких інших європейських столиць таким собі «миротворцем», бо поступово забувається, скільки вогнищ конфліктів він розпалив на тому ж Близькому Сході. Без його підтримки сирійський диктатор навряд чи втримався б при владі і, можливо, сирійський конфлікт без втручання Москви вже давно б закінчився. А тепер «кремлівський миротворець» заварює в Лівії конфлікт, подібний до сирійського.
Тож і виходить, що хоча Ангела Меркель і Володимир Путін не дружать, вони є партнерами в економіці та політиці. Обоє лідерів зараз, iмовірно, є ближчими, ніж будь-коли раніше — попри санкції ЄС щодо Росії, вбивство чеченського польового командира в Берліні, незважаючи на анексію Криму і конфлікт на Донбасі, а також всі політичні розбіжності. Меркель потребує Путіна, а Європа — Росії, наголошується в другому коментарі «Німецької хвилі».
Не виключено, що після зближення Німеччини та Росії відбудеться і зближення Росії з Євросоюзом. Угорщина та Італія вже тепер уголос заявляють про необхідність зняття з Росії санкцій за її дії в Україні.
Багатогодинні переговори в Кремлі залишили після себе питання: чи готова Німеччина піти з Росією на нову співпрацю, яка віддалить її від США? Канцлерка Німеччини приїхала до російського президента як однодумець. А повернулася додому переконаною в тому, що Берлін у майбутньому також зможе взяти участь у вирішенні близькосхідної кризи. Путін і Меркель домовилися про проведення в Берліні міжнародної конференції з метою мирного врегулювання ситуації в Лівії. Це може бути першим кроком до миру на Близькому Сході, але вже не першим у зближенні Москви та Берліна.