На уманській трасі, на місці пам’ятника прикордонникам, немає братської могили і кількість загиблих перебільшена
У пам’ять про них на трасі "Черкаси - Умань" 16 років стоїть пам’ятний знак. Відтоді біля нього зупиняються подорожуючі, зокрема, і туристичні групи, які чують розповіді екскурсоводів про те, що саме тут поховані 500 прикордонників Коломийського загону з 150 службовими собаками Львівської школи службового собаківництва, які загинули в жорстоких боях 30 липня -1 серпня 1941 року. Кажуть, вони билися стримуючи наступ фашистів навіть у рукопашній, нарівні з ними буквально шматували німців і чотирилапі захисники.
Тільки не все у цій історії - чиста правда, стверджують краєзнавці. І ось чому.
"Насправді бій відбувся за 2 кілометри звідти. І на місці, де стоїть памятник, ніхто з прикордонників не похований. Там немає братської могили, як всі вважають.Там просто стоїть символічний знак, присвячений тим боям", - розповідає "Україні молодій" директор державного історико-культурного заповідника "Трипільська культура" Владислав Чабанюк, який народився, виріс і живе у Легедзиному.
За його словами, легенда про героїв-прикордонників базується на реальних фактах, але цифри загиблих явно перебільшені. Та й курган, який там міститься, належить до бронзової доби. Йому кілька тисяч років і до бою з фашистами він стосунку не має.
Владислав Чабанюк пояснює, що у кінці липня на початку серпня 1941 року в районі Умані тривали виснажливі бої. Тоді радянські війська відбивалися від німців, відступаючи на схід.
30 липня німці зайняли село Роги Маньківського району і звідти вели наступ за Легедзине. Бої точилися за стратегічну висоту, з якої виднілися кілька сіл, зокрема, саме Легедзине, а ще Тальянки та Косенівка. Тоді загинуло чимало прикордонників і в полі є їхня братська могила.
А вже 31 липня увечері німці зайшли у Легедзине. Тож сказати, що у тих боях брали участь одні прикордонники - не можна. Адже тоді різні війська, які були вкрай виснажені активними боями, відступали із Західної України.
"І розповіді про те, що тут прикордонники стали і сказали, ні кроку назад, і всі 500 полягли, а 150 службових собак порвали цілий полк німців, є неправдивими", - наголошує Владислав Чабанюк.
І додає, правдою є те, що серед усіх загиблих в боях неподалік Легедзиного, а їх було більше 250, добра половина була прикордонників.
Учасником тих боїв, говорить Владислав Чабанюк, був військовий журналіст газети "Красная звезда". Він і написав невелику замітку про ті події.
Не треба забувати, підкреслює історик, що писалося це в радянські часи у відповідному політичному й героїчному контексті. Адже йшов 1941 рік, Червона армія відступала і, звісно, що фарби згущувалися. Тож, можливо, перебільшені цифри загиблих прикордонників і їхніх чотирилапих пішли ще з тих часів.
"За свідченнями наших старожилів, у боях разом з прикордонниками брали участь більше 20 собак, наші люди їх бачили і чули гавкіт. Але, переконаний, чотирилапі стратегічної допомоги в бою не дали", - зазначає пан Владислав.
Він говорить, що в Легедзиному дотепер проживає літня жінка, яка разом з іншими односельцями хоронила загиблих після боїв там, де вони й загинули. А після війни їх перепоховали до братської могили у самому Легедзиному біля школи.
Торік у цьому селі відбулося традиційне вшанування пам’яті полеглих прикордонників і до братської могилі ще захоронили рештки 10 невідомих солдатів, знайдених пошуковцями обласного осередку Всеукраїнської громадської організації "Закінчимо війну" під керівництвом співробітника заповідника "Трипільська культура" Олександра Назарова.
"Нині у братській могилі у нашому селі поховано до 200 воїнів, є там і прикордонники. Але, впевнений, не всі останки загиблих у тих боях знайдені", - підсумовує Владислав Чабанюк.