У бою під Авдіївкою загинув гранатометник ЗСУ Ігор Ігнатенко

Стало відоме ім’я українського військового, який загинув унаслідок бойових дій у п’ятницю, 12 квітня.

Це 55-річний старший сержант Ігор Ігнатенко із 93 омбр “Холодний Яр”.

Як передає “Новинарня“, ім’я полеглого та обставини його загибелі під Авдіївкою на Донеччині назвав на денному брифінгу 13 квітня представник прес-центру ООС Олексій Жуганов.

“З метою виявлення системи вогню батальйонного району оборони окремої механізованої бригади, яка виконує бойові завдання на підступах до міста Авдіївка, надвечір ворог відкрив вогонь з великокаліберних кулеметів стрілецької зброї по одному зі взводних опорних пунктів. Водночас, для зайняття більш вигідного положення в смузі забезпечення, група ворожої піхоти під прикриттям вогню приховано висунулась в сторону наших позицій. Номер обслуги гранатометного взводу старший сержант Ігор Ігнатенко разом із товаришами вчасно помітив переміщення противника та відкрив по ворогу вогонь, заблокувавши його у кількох сотнях метрів від наших позицій", - розповів речник ОС.

Для розблокування своєї піхоти та прикриття відступу противник посилив обстріл, застосувавши міномети калібру 82 мм. Одна з мінометних мін вибухнула поблизу позиції, де перебував Ігор, завдавши йому поранень, не сумісних із життям.

Зазначається, що за  проявлену мужність під час захисту України Ігор Ігнатенко буде представлений до нагородження посмертно.

У березні про службу Ігоря на околицях Авдіївки писала авторка “Новинарні” Анастасія Федченко – для фонду “Повернись живим”.

Уривки з тексту березня:

“…Високий, кремезний, блакитноокий. Він – один із тих, хто в складі 93 омбр “Холодний Яр” боронить околиці Авдіївки.

"Відколи оголосили перемир’я, важкого нічого не було, а стрілецька зброя працює, майже не замовкаючи, – говорить Ігор.- Чутно розриви ВОГів, щоночі автоматами прострілюють, із великокаліберних кулеметів".

Через близькість Донецького летовища українські вояки щодня чують прогрівання ворожих танків. Утім, Ігор каже, вогонь, який противник веде по наших укріпленнях, – більше не задля того, щоб поцілити, а щоб показати свою присутність.

Ворог боїться, що "холодноярці" можуть піти в наступ.

Бувають періоди, коли російські окупанти не відкривають вогонь. Тривають вони недовго і, зізнається армієць, насторожують більше, ніж стрілянина. "Коли йде хоч якась стрілянина, вона дає спокій. Коли після стрілянини починається затишшя, може, противник там щось задумав, може, ДРГ піти. Доводиться уважним бути завжди. І завжди напоготові", – говорить Ігор.

До оголошення так званого весняного перемир’я обстріли були значно суттєвіші. "Уявіть, отут їхня позиція, – показує боєць рукою ліворуч. – І там далі ще одна. Тут у них укріпрайон. Тут доти стоять, і звідти з великокаліберних кулеметів по нас робили простріли постійно. Коли йде простріл, рикошет може поранити бійця, який просто йде по території".

Тож, запевняє Ігор, українські вояки ходять у касках та бронежилетах і носять із собою аптечки, аби зайвий раз не дражнити долю.

Чоловік пішов на війну просто з Майдану. "У "Донбасі" був, у 56-й бригаді був, зараз у 93-й. Потягало мене. У Пісках був і біля Станиці Луганської. Зараз Авдіївка", – говорить боєць.

Питаю, чому Ігорю не сиділося вдома тоді, у 2014 році.

"Ми ж українці і пішли боронити свою землю. Якщо ми не оборонятимемо її, то навіщо було затівати самостійність України і все інше? Батьківщина - є батьківщина", – усміхається армієць. 

Сам він народився в Росії, батько – росіянин, мама – українка. Коли Україна здобула Незалежність, Ігор переїхав сюди, як каже, повернувся на Батьківщину. Отримав громадянство. І ніколи не думав, зізнається, що доведеться воювати з тими, кого справді вважав якщо й не братами, то точно не ворогами. Однак не пробачив Росії агресію.

У свої 55 він не скаржиться, що важко копати чи укріплювати позиції, переносити фронтовий побут. "Якби було важко, я б на печі сидів", – сміється.