У квітні 2018 року у боях в зоні ООС загинули і померли від ран 8 українських воїнів.
1. Володимир Майборода "Май". 9 липня 1967 - 8 квітня 2018
Старший прапорщик, командир взводу розвідки 24 ОМБр.
Володимиру було 50. Дитинство пройшло в селищі Переможне Якимівського району, там Май закінчив школу. Відслужив "строчку". Коли одружився, переїхав до Мелітополя.
Навесні 2014-го чоловік брав участь у діяльності "Самооборони Мелітополя", чергував на блокпостах.
З літа 2015-го Май проходив службу в батальйоні Нацгвардії "Донбас", пройшов Широкіне.
Відтоді Володимир залишався ідейним "донбасівцем". До речі, у футболці з символікою цього батальйону НГУ - а ще в улюбленій "горці" - він пішов і у свій останній бій.
У жовтні 2016-го із побратимами Майборода перейшов до 16 омпб 58 омбр, воював в Авдіївці.
У лютому 2017-го разом з іншими екс-донбасівцями із 16-го батальйону, перебуваючи у відпустці, брав участь у блокаді торгівлі з ОРДЛО.
Із травня 2017 року Май служив у 3-му батальйоні 72 омбр, воював в Авдіївській промзоні, на шахті "Бутівка". Коли восени 72-гу бригаду вивели на ротацію - перейшов у 24-ту механізовану бригаду імені короля Данила, щоб залишатися на фронті.
Того дня - 8 квітня - православні відзначали Великдень. Однак війна не знала свят у вихідні.
За офіційною версією, в районі села Жованка (входить до селища Зайцеве і поділене лінією розмежування) група прапорщика Володимира Майбороди з 24 омбр, перебуваючи в "секреті", помітила ДРГ противника. Позивний "Май" - заступник командира взводу розвідки - прийняв рішення атакувати ворога.
Двоє бійців заходили з одного боку, Май пішов з іншого, але підірвався на мінному полі. "Сепари" почали тікати. Українські військові автоматними чергами знищили двох бойовиків та дістали їхні документи, згодом передавши їх командирам. А ось пораненого командира знайти і забрати до темряви не змогли.
Лише 13 квітня із так званої ДНР повідомили, що знайшли загиблого - Володимир намагався повзти і помер від поранень. Тіло евакуювали до моргу на непідконтрольній території.
15 квітня чоловіка передали українській стороні на КПВВ "Мар’їнка".
2. Денис Начосний "Чечен". 2 вересня 1986 - 12 квітня 2018.
Сержант, заступник командира взводу - командир бойової машини 3-го відділення 1-го взводу 2-ї мотопіхотної роти 34 окремого мотопіхотного батальйону "Батьківщина" 57 окремої мотопіхотної бригади.
Денис народився в селищі Маркеєв, в Чаплинському районі Херсонської області. Мешкав у Генічеську.
Був призваний до армії за мобілізацією в лютому 2015-го. Після ДМБ на "гражданці" перебував трохи більш як півроку - у вересні 2016-го пішов на контрактну службу в 34 окремий мотопіхотний батальйон 57-ї бригади Збройних сил України.
Звання - сержант, посада - заступник командира взводу (виконував обов’язки комвзводу) - командир бойової машини.
Лише 8 квітня в Дениса закінчилася відпустка, під час якої він одружився в рідному Генічеську. Через чотири дні після повернення в Піски чоловік загинув біля селища Піски під Донецьком від кулі снайпера.
Поховали Начосного в поминальний день - 15 квітня - в селі Червоне під Генічеськом.
Залишились батьки, дружина та донька від першого шлюбу.
3. Максим Черкун. 9 січня 1997 - 16 квітня 2018
Сержант, командир протитанково-кулеметного відділення 1-го протитанково-кулеметного взводу 2-ї мотопіхотної роти 34 ОМПБ "Батьківщина" 57 ОМПБр.
Максим Миколайович Черкун народився в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині.
Жив у селі Кривбас, працював у місцевому ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Скорпіон" у службі охорони.
Захоплювався нумізматикою, був членом пошукової групи криворізького військово-патріотичного клубу "Пошук".
Мріяв вступити до авіаційного училища. Навчався в автотранспортному коледжі на автомеханіка, згодом вступив до вищого професійного училища на ту ж спеціальність.
До війська хлопець потрапив у 2015-му, ще 18-річним - у ДУК "Правий сектор". У березні 2016 року підписав контракт із ЗСУ.
Максим командував обороною опорного пункту біля села Піски під Донецьком. Загинув 16 квітня під час мінометного обстрілу.
Без сина залишились батьки.
Похований 19 квітня на Алеї Слави Центрального кладовища Кривого Рогу.
4. Михайло Шозда "Лемберг". 14 квітня 1968 - 17 квітня 2018.
Старший сержант, старший навідник гранатометного взводу 2-го механізованого батальйону 24 омбр імені Короля Данила.
Народився у Львові, де й прожив усе життя.
Закінчив Львівський політех. Строкову військову службу проходив у Чехословаччині, в артилерійських військах.
У 1989 році одружився, згодом народилися син та донька. Працював у магазині будівельних матеріалів, став директором СП "ВІСКО".
Як пише його дочка Ірина, її батько завжди цікавився історією та військовими справами: "напевне, переглянув усі військові фільми по кілька разів".
"Завжди із захопленням збирав дрова й готував шашлик, а потім радів, коли його хвалили - бо такий шашлик вмів готувати лише він. На ту галявину в Брюховицькому лісі ми їздили впродовж 15 років і завжди тільки туди…" - згадує Ірина Шозда.
Із задоволенням готував шашлики і в 24-й бригаді - на контракт у Збройні сили України Михайло Іванович пішов у січні 2017-го.
Як розповідають його близькі, він прагнув уберегти від війни молодих хлопців - таких, як син та зять: "завжди казав, що якби один чоловік із кожної родини став б на захист України, то війна б уже давно закінчилася".
Як розповідають у 24 омбр, Михайло нерідко заступав на чергування замість когось з молодих. Казав: "Щось неспокійно сьогодні; хай хлопчина побуде тут, в бліндажі, я за нього повартую. Я вже життя прожив - а йому ще жити та жити!"
"Останній раз татко поїхав з дому на Різдво, після Святої вечері. Міцно обійняв і сказав, як завжди, що все буде добре…" - згадує дочка.
Михайло Шозда загинув на третій день після свого 50-річчя, яке відзначав на фронті.
За уточненими даними, це сталося опівдні 17 квітня поблизу Зайцевого Донецької області - від наскрізного вогнепального поранення в шию кулею снайпера.
Похований 20 квітня на Личаківському цвинтарі на алеї Героїв.
Залишились мати, брат, сестра, дружина, син та донька.
5. Євген Хоменко "Подгон". 25 травня 1997 - 20 квітня 2018.
Навідник гаубиці гаубичного артилерійського дивізіону окремого загону спеціального призначення "Азов".
Євген Вікторович Хоменко народився в місті Вільногірськ Дніпропетровської області.
В дитинстві займався танцями, у шкільні роки боксом. Ріс патріотом. Здобув професію механіка в металургійному технікумі.
У 2014-му родина Хоменків прийняла переселенців із Торецька (тоді Дзержинськ) - їхні розповіді вплинули на рішення Євгена піти воювати.
До полку приєднався у 19-річному віці в листопаді 2016.
Помер уранці 20 квітня в Дніпропетровській обласній лікарні імені Мечникова. Туди його доправили напередодні санавіацією - через мобільний шпиталь - після важкого осколкового поранення голови, яке Євген отримав 18 квітня унаслідок вибуху снаряда в районі села Павлопіль у Приазов’ї.
Лікарі констатували загибель мозку, але намагалися врятувати хлопця. Хоменко перебував у комі 3-го ступеня. Операція тривала 20 годин. Марно…
"Він був навідником гаубиці - займався справою, яка потребувала холодного розуму, витримки та великої відповідальності. Побратими згадують бійця як вправного воїна, який був завжди у піднесеному настрої та ніколи не відмовляв у допомозі", - повідомляв "Азов-прес".
Поховали воїна з усіма військовими почестями у рідному Вільногірську 22 квітня.
Залишились батьки та молодший брат.
6. Геннадій Широкий "Одеса". 15 серпня 1969 - 20 квітня 2018.
Старший солдат, водій 3-го мехбату 25-ї окремої повітряно-десантної бригади ДШВ ЗСУ.
Народився Геннадій В’ячеславович в селі Московка Куп’янського району Харківської області.
Був мобілізований до Збройних сил в червні 2015-го. Служив у 25-му мотопіхотному батальйоні "Київська Русь" водієм роти матеріального і технічного забезпечення.
На початку 2016-го отримав поранення на Світлодарській дузі.
Після демобілізації повернувся додому, а на початку минулої зими - підписав контракт із ЗСУ.
48-річний Геннадій Широкий зазнав важких поранень 24 грудня 2017 року під час обстрілу позицій 25 опдбр в Авдіївській промзоні.
Помер у головному військовому госпіталі Києва після майже 4-х місяців коми.
"Веселий, приємний чоловік, справжній патріот… Десантник!!! Виконуючи бойове завдання на одній із найбезпечніших позицій Авдіївської промзони, під час тривалого ворожого обстрілу отримав серйозні поранення, які, на жаль, не залишили шансів на спасіння…" - розповідали в його бригаді.
Поховали Геннадія Широкого в Московці 24 квітня. Односельці проводжали воїна в останню путь, стоячи на колінах.
7. Олександр Матус. 18 вересня 1981 - 20 квітня 2018.
Солдат, розвідник розвідроти 53 ОМБр.
Олександр Матус народився в Лисичанську Луганської області. Закінчив Луганський державний університет внутрішніх справ.
Був майстром спорту з кікбоксингу, неодноразовим чемпіоном України, призером чемпіонату України з боксу.
Влітку 2017 року підписав контракт зі Збройними силами України, служив у 53-й окремій механізованій бригаді. Пункт постійної дислокації бригади - Лисичанськ і Сєвєродонецьк.
Загинув 20 квітня близько 2:30 ночі поблизу села Кримське (Новоайдарський район) на рідній Луганщині. У ту ніч позиції ЗСУ обстрілював ворожий БМП.
Поховали воїна в рідному Лисичанську 23 квітня.
Без чоловіка й батька залишилися дружина та дві доньки.
8. Сергій Перепелиця "Кузнєц". 2 липня 1977 - 21 квітня 2018.
Сержант, головний сержант 2-ї штурмової роти 46 окремого батальйону спеціального призначення "Донбас-Україна".
Народився в селі Званівка Бахмутського району Донецької області.
Закінчив Бахмутський індустріальний технікум. Працював ковалем на Донецькій залізниці. В липні 2016 обраний депутатом Званівської сільради.
30 січня 2017 вступив на військову службу за контрактом, в батальйоні - з березня 2017. Воював на Світлодарській дузі, боронив Гладосове і Травневе, звідки родом його мати.
Загинув о 9:20 21 квітня під час виїзду на бойове завдання внаслідок підриву машини ГАЗ-66 на міні поблизу села Травневе на Світлодарській дузі, тоді ще один боєць дістав бойову травму.
Похований у Званівці, в сільській ОТГ оголошено триденну жалобу
Залишились двоє дітей, - доросла донька і син.
Про загиблих у
січні,
лютому та
березні 2018 року читайте в "УМ".