Нерідко іноземні дипломати, працюючи в Україні, української мови не вивчають, бо їм цілком вистачає прийнятої в дипломатичних колах англійської та почасти російської. А от про амбасадорів трьох країн Балтії, які ще донедавна були «республіками СРСР», такого не скажеш. Вони не тільки розмовляють українською, а й жартома змагаються між собою: хто краще освоїть державну мову країни перебування?
Надзвичайний і Повноважний Посол Естонської Республіки Ґерт Антсу аніскільки не поступається колегам, хоч йому, здавалось би, мало бути важче, адже його рідна мова не належить до індоєвропейських. Однак, крім естонської та спорідненої з нею фінської, Ґерт Антсу володіє ще сімома європейськими мовами, і серед них — українською. Стати поліглотом йому допомогли і навчання у зарубіжних вишах (крім батьківщини, були також Данія та Польща), і попередня кар’єра. Він одинадцять років працював в уряді, займаючись підготовкою вступу країни в Європейський Союз та згодом очолюючи відповідний закордонний офіс. Потім вісім років працював у Брюсселі: спочатку заступником естонського постійного представника при ЄС, потім — послом у Бельгії і водночас Люксембурзі та Швейцарії. 2016 року Ґерт Антсу отримав призначення у Київ. Сьогодні він відповідає на запитання кореспондента «УМ».
«З боку Росії існують гібридні загрози»
— Пане посол, мені хотілось би почати розмову з питання, яке влітку активно обговорювала наша громадськість. Я маю на увазі спільну заяву міністрів юстиції Естонії та Латвії про те, що ваші країни можуть вимагати від Росії компенсації за збитки, завдані радянською окупацією. Латвія оцінила свої претензії в 300 мільярдів євро. А в яку суму оцінює збитки Естонія? І які наступні кроки планує робити в цьому напрямку естонський уряд? Для України такий прецедент дуже важливий, адже ми також — жертви російської агресії...
— Як Україна знає зі свого досвіду, та окупація була дуже серйозною і драматичною. У нас були і економічні втрати, і втрати в людях, яких або позбавили життя, або на багато років вислали до Сибіру. Якщо економічні збитки ще можна прорахувати, то набагато важче виміряти грішми людські втрати. На початку 90-х років у нас працювали над цією темою, але точну суму так і не назвали. А що стосується висловлювання міністра юстиції, то це все-таки його особиста позиція, а не офіційна позиція естонського уряду. Ми зараз не бачимо приводу порушувати питання і виставляти Росії якийсь рахунок за наші збитки.
— Росія і нині поводиться агресивно щодо Естонії. Досить згадати хоч би недавнє захоплення росіянами співробітника вашої спецслужби на вашій же території, порушення повітряного простору чи необхідність звести стіну на східному кордоні. Чи помітно активізацію російських спецслужб у зв’язку з тим, що ви допомагаєте Україні?
— Думаю, наша підтримка України не дуже міняє картину. Я не сказав би, що є військова загроза, що може відбутися вторгнення. Але з боку Росії існують явні гібридні загрози, скажімо, російська пропаганда. І діяльність російських спецслужб, звичайно, триває. Наприклад, місяць тому наші контррозвідники взяли під варту батька і сина. Син працював у Генеральному штабі Естонії, і вони передавали інформацію російському ГРУ. Згаданий вами наш співробітник уже повернувся додому — його обміняли на громадянина Естонії, який працював на російські спецслужби і раніше був у нас засуджений. Так що для нас тут нічого нового, ми на цьому полі граємо вже з самого початку — з 1918 року, відколи стали незалежними.
Це не впливає на наші принципові підходи. Майбутнє України дуже важливе для нас, і не може бути по-іншому.
Звичайно, ми підтримуємо Україну в Європі, на шляху до НАТО, ділимося своїм досвідом реформ, зокрема у створенні електронного уряду.
Естонська компанія виграла тендер і будує зараз електронну систему, яка зв’яже інші системи й уможливить обмін даними між усіма інституціями, громадянами тощо. Вона буде готова до кінця року і називатиметься «Трембіта». І вже на базі цієї системи можна створювати загальнодержавний електронний уряд. Для цього основні кошти виділив Євросоюз, але додали також Швеція та Естонія.
Загалом у нас близько тридцяти поточних проектів, які ми розвиваємо в Україні. Крім економічних, є також проекти у сфері освіти, підтримки внутрішньопереміщених осіб. Звичайно, надаємо гуманітарну допомогу для східного регіону. У грошах це приблизно два з половиною мільйони євро на рік, але я думаю, що здобутий вами досвід набагато важливіший, ніж названа сума.
«Середня зарплата в Естонії — 1300 євро»
— Якщо вже ми торкнулися теми економічного співробітництва... Ми отримали великий негатив, втративши частину східних областей з їхньою промисловістю. Думаю, це негативно позначилось на всіх міжнародних економічних зв’язках, зокрема й на українсько-естонських...
— Після 2014 року через кризу торгівля впала наполовину. Однак зараз іде зростання імпорту та експорту з обох боків. Для естонських інвесторів Україна все-таки завжди була серед десяти найголовніших країн. І зараз у нас дедалі більше українських інвестицій, тому що українські компанії також вбачають в Естонії можливий плацдарм для першого кроку в Європу. У першу чергу в Північну Європу, але можна казати і про Європу загалом. Їх приваблює те, що у нас легко створити і зареєструвати підприємство — процедура займає всього хвилин двадцять. Використовується система електронних послуг, за допомогою якої це зробити дуже просто.
— А які галузі цікавлять наших бізнесменів? І в які українські галузі інвестують естонці?
— На таке питання важко відповісти, тому що сфери дуже різні. Серед найпомітніших можу назвати корпорацію «Біосфера» з Дніпра — найбільшого в Європі виробника вологих серветок, який планує розширювати виробництво і запускати технологічні лінії в Естонії. А дві найбільші естонські інвестиції вкладені в торговельні центри в Києві та інших містах. Якщо говорити про експорт та імпорт, то Естонія насамперед постачає рибу та креветки, які ловлять естонські риболовецькі судна, а також меблі, будівельні матеріали. Україна везе до нас продукти харчування — різні соки, фрукти і тому подібне.
Водночас, на жаль, є деякі давні великі проблеми, які ми ще не змогли вирішити, і це дещо охолоджує ентузіазм інвесторів. Я маю на увазі торговельний центр «Скаймол», коли українські партнери стали рейдерами і захопили естонську половину. Було вісім різних арбітражних судів у Лондоні, естонська сторона їх виграла, але все одно результатів виконання судових рішень поки що не видно. Або інша відома історія, коли естонська компанія мала будувати набережну в Затоці Одеської області, а місцеві суперники намагались убити адвоката цієї компанії. Це все дуже погано впливає на імідж України в очах естонських інвесторів.
— У більшості країн постсоціалістичного простору — Латвії, Литві, Болгарії і так далі — спостерігається великий відтік населення на Захід. Яка ситуація з цим в Естонії?
— У нас із півтора мільйона населення стало один мільйон триста тисяч. Причини тут і в тому, що російськомовні виїжджали в дев’яності роки, і в тому, що народжувалося людей менше, ніж вмирало, та й після вступу в Євросоюз у 2004 році люди їдуть на роботу за кордон. Але останні три роки ми дуже радіємо, що знов населення збільшується: в Естонію приїжджає більше людей, ніж виїжджає. Це переважно ті, хто раніше працював за кордоном і повертається. Важлива причина в тому, що наші заробітки стали конкурентоздатними, адже середня зарплата в Естонії — майже 1300 євро на місяць. Це більше, ніж у Польщі, Угорщині, Латвії. Компаніям треба розвиватись, не можна жити за рахунок того, щоб платити низькі зарплати і таким коштом конкурувати. Треба знайти інші способи — випускати вироби на вищому технологічному рівні, з красивішим дизайном тощо.
Нам не вистачає робочої сили. На відміну від багатьох інших країн у регіоні, ми маємо дуже суворі квоти для отримання дозволів на проживання: ми даємо їх приблизно 1,4 тисячі на рік людям з країн — нечленів Євросоюзу (в тому числі і з України). Але є й інші можливості: до нас можна приїжджати з робочою візою. І цим користується досить-таки велика кількість українців. В окремі місяці ми їм видаємо по сімсот робочих віз. Сімсот — для вас небагато, але для маленької Естонії така кількість важлива.
«Мова — це найважливіше, що у нас є»
— Один із наслідків радянської окупації — встановлення в Естонії і Латвії після відновлення незалежності інституту «негромадянина» як спосіб знизити вплив учорашньої метрополії на політичне життя. Які процеси тривали серед «негромадян» упродовж останніх двадцяти семи років? Чи зменшилась їх кількість через натуралізацію та еміграцію? І як ставляться до цього діти «негромадян», які народились і виросли в незалежній Естонії?
— У 1991 році вони складали приблизну третину із так званих «неестонців», тобто майже 200 тисяч осіб. Сьогодні їх залишилось приблизно 79 тисяч. Звісно, на це число вплинули еміграція та натуралізація. І, звичайно, якась частина людей за двадцять сім років померла. До початку 2016 року не було якогось спеціального статусу для їхніх дітей, але з початку 2016 року вони отримують естонське громадянство автоматично, цей ланцюжок «негромадян» не продовжуватиметься назавжди.
Хоча, звичайно, у всіх є можливість стати громадянами Естонії через механізм натуралізації. Зрозуміло, що треба на якомусь рівні знати естонську мову, а її непросто вивчити, особливо людям, які живуть, скажімо, у Нарві, на кордоні з Росією. Там 95 відсотків мешканців російськомовні, і навіть якщо в когось є знання естонської мови, то нема з ким її вживати на практиці.
Та все-таки це більше стосується старих людей, яким важче вчити іноземні мови і які звикли з радянських часів, що російська — найголовніша, інші мови менш важливі. Тепер уже багато молодих сімей відправляють дітей в естонські садочки, естонські школи, багато молоді виросло зі знанням естонської. Буває й так: коли для якоїсь компанії чи для урядової інституції треба знайти молодого співробітника, який би володів естонською та російською мовами, то запрошують етнічних росіян або українців, а не естонців. Естонська молодь російської вже не знає, а вони знають естонську і мають перевагу перед представниками корінної нації.
— Зате молоді естонці, мабуть, добре знають англійську?
— Так, але російськомовна молодь теж знає англійську. Трапляється, що вони й між собою розмовляють англійською! У нас існують і російськомовні школи для найбільшої національної меншини, де можна здобути освіту російською мовою.
— Останнім часом увага міжнародного співтовариства прикута до нового українського закону про освіту, до тієї його частини, яка регулює використання мов національних меншин. Як це питання розв’язується в Естонії? І як ви оцінюєте український освітній закон?
— Як ви розумієте, у мене щодо цього неофіційна позиція... Звичайно, ми, естонці, маленький народ, і мова — це найважливіше, найдорожче, що у нас є. Треба захищати свою мову, особливо після радянської окупації. Треба піднімати статус української мови, і меншинам, які живуть в Україні, необхідно знати українську мову. Цього не можна зробити за один день, це тривалий процес. Слід обговорювати складні питання з меншинами, що і український уряд, і Міністерство освіти, звичайно, роблять. Я особисто вважаю, що більшість шкільної програми для меншин має бути українською мовою, це цілком нормально.
— В Естонії теж така освітня практика?
— Так, ми поступово переходимо на співвідношення 60 відсотків до 40, як і Україна. Плануємо, щоб у 2020 роках у середній школі 60 відсотків предметів викладались естонською мовою, а 40 — російською. Я сказав би, що це нормальна частина інтеграційного процесу. Треба бути впевненим, що ті російськомовні діти, які закінчать російські школи, будуть конкурентоздатними на естонському ринку праці. Інакше вони поповнюватимуть лави безробітних, а це, звісно, погано.
— Українському читачеві сучасна естонська література майже невідома, її у нас, здається, сьогодні ніхто не перекладає...
— Ви зачепили тему, дуже важливу для мене. Багато сил наших дипломатичних працівників забирають політичний та економічний напрями, пошук інвесторів, тому для культури залишається менше часу, ніж хотілось би. В Естонії зараз є структура, яка займається виданням естонської літератури іноземними мовами. У мене в планах звернути їхню увагу на українську мову, і це проблема, яку треба розв’язувати невідкладно. Зрозуміло, для того, щоб дати комусь грант, треба мати людину, яка знає мову. Естонська вже п’ять років вивчається у Львові, де перекладом естонської поезії займається Катя Новак. Сподіваюсь, незабаром українською зазвучить і наша проза.