Ротного Володимира Цірика «Осу» поховали з військовими почестями в рідному селі Углі на Закарпатті (фото)

Легендарного бойового офіцера 93-ї бригади Володимира Цірика, позивний «Оса», провели в останню путь односельці та бойові побратими в селі Углі Тячівського району Закарпатської області у четвер. Побратими бажали за день до похорон влаштувати Герою церемонію прощання на Майдані Незалежності у Києві. Утім мама загиблого воїна була категорично проти.  

Про це повідомляють ЗМІ Тячіва і Закарпаття.

Нагадаємо, що 23-річний командир 9-ї роти Володимир Цірик героїчно загинув поблизу Кримського на Луганщині у ніч на 18 липня, повертаючись з бійцями з бойового завдання. Тоді наша БМП підірвалася на міні, після чого бойовики із засідки обстріляли воїнів.

Смертельно поранений у близькому вогневому бою «Оса» тим не менше продовжував давати накази і піклуватися про своїх поранених бійців. У цьому ж бою був важко поранений друг дитинства Володимира Цірика, командир 7-ї роти Олександр Сак, позивний «Стафф».

Ротні «Оса» і «Стафф» разом навчалися у Мукачівському військовому ліцеї та у Львівській Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Їхні позивні наводили жах на бойовиків.

Домовину з тілом героя доставили до рідної Углі напередодні, пізно ввечері у середу. Мешканці Тячівщини виклали тисячі лампадок вздовж дороги від села Буштино до батьківської хати героя у селі Углі (близько 25 км) і зустрічали траурний кортеж навколішки із вигуками «Герої не вмирають!».

Побратими загиблого командира Володимира Цірика не змогли організувати для нього прощання на Майдані Незалежності без дозволу його матері. Артур Сиденко, яки воював з «Осою» пліч-о- пліч у Пісках, розповів depo.ua., що «Вову «Осу» повезли з Луганщини одразу додому, до мами, попри бажання побратимів влаштувати йому проводи на Майдані Незалежності».

«Так було, коли загинув великий оперний співак-боєць АТО Василь Сліпак «Міф». Так прощалися з «Мауглі», «Ендрю», «Барні», «Шльоциком» і багатьма іншими Героями, - каже Артур Сиденко. - Українці любили і поважали «Осу», із захватом слідкували за його подвигами. Він був справді безбашеним, відважним. І в Бога вірив... Багато українців хотіли б прийти до нього у Києві, попрощатися. Але слово матері – закон.»

Тим не менше до села Углі з усіх куточків з’їхалися більше сотні волонтерів і бійців 9-ї роти (у тому числі демобілізованих), щоб попрощатися зі своїм командиром, який назавжди лишився молодим. Із Чехії приїхала і дівчина «Оси»¸ волонтерка, з якою він мріяв поїхати на море наприкінці літа.

Після панахиди, яку відспівали у батьківському будинку воїна, товариші «Оси» по зброї  несли на руках труну до центральної площі села в супроводі військового оркестру. Останню путь Героя осипали квітами. 

Загальна церемонія прощання пройшла у центрі села, біля обеліску Слави. Провести  в останню путь Володимира Цірика прийшли не лише рідні та односельці, але й земляки ледь не з усього Тячівського району.

«Навіть коли він був смертельно поранений, він дбав не про себе, а про товаришів, які були поруч із ним. І він просив спочатку їх врятувати», – розповів про останні години життя «Оси» його товариш по зброї з позивним «Моряк».

«Він був справжнім воїном – попри молодий вік, був талановитим фаховим військовим, досвідченим бойовим офіцером, учителем для своїх побратимів, ніколи нікого не підводив,нічого не боявся і був великим патріотом України», - засвідчив комбат ротного Цірика з позивним «Петрович-Дельта».

Під час поховання Героя з усіма військовими почестями земляки та побратими «Оси» проводжали його в останню путь навколішки.

«Це вже друга втрата для нашого села у цій війні, адже півтора роки тому ми прощались з іншим Героєм з Углі Олександром Шимоном», – каже сільський голова Валерій Феєр.