У Познані відновлено могилу підполковника УНР Володимира Василіва

У Познані відбулося відновлення поховання підполковника УНР Володимира Василіва. 

Як інформує Україна молода, про це повідомив історик Юрій Юзич.

Підполковник Армії УНР Володимир Васильович Василів народився 10 жовтня 1893 року в Крем'янці на Волині, тепер це Тернопільська область. Середню освіту здобув у Київському кадетському корпусі, а професійну – у військовій школі. Службу в царській армії проходив у Гродненському гусарському полку. З 1918 року служив в українській армії. 

Весною 1920 року долучився до 6-ої стрілецької дивізії Армії УНР на чолі із Марком Безручком. Брав участь у формуванні кінноти у Ланцуті. Був командиром 1-ої сотні у 6-му кінному курені імені Костя Горієнка. Планувалось, що цей підрозділ відновить славний Горієнківський полк, сформований генералом Всеволодом Петрівим у 1918 році.

Василів був командиром першого офіційно спільного польсько-українського підрозділу – партизанського загону, який мав діяти в більшовицькому запіллі. У червні 1920 року командувач Українського фронту польський генерал Антоній Лістовський видав наказ, щоб 1-ша сотня поручника Володимира Василіва підсилила цю партизанську групу.

У подальшому Василів відомий як один із командирів у цього партизанського підрозділу, який влітку 1920 року влився до складу 4-го кінного полку імені Івана Сірка. Та входив до складу Окремої кінної дивізії Армії УНР на чолі з Іваном Омеляновичем-Павленком. Першим полком цієї дивізії були легендарні "Чорні Запорожці".

У списку командних кадрів 6-ї стрілецької дивізії Марка Безручка, станом на листопад 1920 року, Василів фігурує вже як сотник та ад'ютант командира 46-го стрілецького полку. Осінню того року був інтернований у Польщі, разом з іншими частинами Армії УНР, що відступили через ріку Збруч до Галичини. Останнє його місце служби в Армії УНР – Окрема кінна дивізія.

Після ліквідації таборів для інтернованих вояків Армії УНР Василів оселився у Познані. Першою тимчасовою його пропискою в цьому місті була вул. Яна Добровского 141, починаючи з 17 листопада 1925 року. Помер підполковник 13 березня в Познані, в шпиталі. Після довгої хвороби на сухоти, тобто від туберкульозу.

Заходами тодішньої Управи відділу Українського Центрального Комітету в Познані Василіва поховано на міському цвинтарі. Тоді ж впорядковано могилу і встаноленого хрест, який постраждав – скоріш за все – під час боїв у 1945 році. Адреса кладовища: aleja Armii Poznań, 61-001 Poznań.

У некролозі побратими відзначали: "на похороні була майже вся українська емігрантська колонія та багато знайомих покійного". У наші дні могилу Василіва відшукали Костя Мазур і Андрій Гладій на гарнізонному православному цвинтарі познанської цитаделі. Координацію, із відновлення могили взяла на себе місцева українська активістка в Познані Анна Хранюк. 

За твердженням історикині Марти Худзік у подальших планах місцевих активістів є встановлення на Цитаделі Познаня таблиці, присвяченої генералам Армії УНР Сергію Кульжинському і Володимиру Ольшевському, які також померли і поховані у Познані.

Як повідомляла УМ, Президент Польщі Анджей Дуда вшанував пам’ять воїнів Української Народної Республіки на православному цвинтарі у Варшаві з нагоди 103-ї річниці «Дива на Віслі». Польський лідер поклав квіти до пам’ятного знаку воїнам УНР та став на одне коліно перед полеглими українцями - учасниками Варшавської битви.