«Той, хто не пустив москалів на Місяць» до 90-річчя від дня народження Михайла Яримовича

Автору цих рядків багато доводилося писати про видатних українців. Здебільшого йшлося про тих, хто вже відійшов у засвіти. Але траплялося й таке, коли щастило зустрітися з живим героєм свого твору, про якого розповідав уже раніше.

Скажімо, п'ять років тому наш посол у США Валерій Чалий запросив мене на зустріч з українською громадою у Вашингтоні. Заходимо в приміщення, в якому вже зібрався гурт українців. І раптом від нього відділяється сивочолий чоловік і з відкритою посмішкою йде назустріч. «Де ж я його бачив?» — б'ється сполохана думка. А він уже простягає руку для вітання і представляється: «Називаюся Михайло Яримович».

І тут як струмом вдаряє в свідомість: «Так це ж той, про кого я стільки писав і з ким хотів дуже побачитися». Виявилося, що Михайло Яримович, один з героїв моєї книги «Що дала Україна світові», першим упізнав мене, бо бачив моє фото вже раніше на обкладинці книги.

Тому для мене вже не було дивиною, коли організатори недавнього мого виступу в Нортпорті у Флориді Оксана та Петро Пясецькі повідомили, що Михайло Яримович з дружиною обов'язково завітають на лекцію про Голодомор-геноцид 1932–1933 років в Україні. Так і сталося, і цей видатний українець дуже уважно слухав, вдивлявся в документи, продемонстровані, зокрема, на підтвердження катастрофічних втрат українців. Особливо ж його цікавили свідчення про дитячу смертність у ту лиху для українства добу.

Він, уродженець 1933-го, як ніхто інший добре розуміє, що його доля також могла скластися трагічно, якби народився на Наддніпрянщині. Але Всевишній благословив його появу на світ в українській родині на Підляшші, де тимчасово перебували його батьки-тернополяни. Потім Яримовичі повернулися в село Метенів Зборівського району, а згодом вони мешкали в Тернополі на Микулинецькій.

Після Другої світової війни родина Яримовичів переїхала до США, де здібний юнак вивчав аеронавтичну інженерію в Нью-Йоркському університеті, а в Колумбійському став доктором філософії з інженерних наук. А вже після цього 26-річний фахівець розпочинає кар'єру в галузі космічних досліджень.

Треба сказати, що досить швидко він засвідчив про свій талант конструктора космічних систем, бо від 1965 року в Департаменті оборони як технічний директор керував реалізацією проєкту Орбітальної космічної лабораторії з екіпажем на борту. Це саме він був відповідальним за функціонування систем космічних кораблів «Аполлон» (системи електронного управління двигунів, навігації, стабілізації та контролю). Тобто, українець Михайло Яримович, по суті, втілював у життя той проєкт, який за пів століття до цього висунув його великий попередник на рідній землі Юрій Кондратюк.

Але зоряний час Михайла Яримовича цим успіхом не обмежився. Коли в США розгорталися так звані зоряні війни, то Рональд Рейган зробив ставку на нашого земляка, котрого призначив у квітні 1986 року керівником Центру стратегічної оборонної ініціативи. А ще з його ім'ям у світовій історії пов'язуватимуть запровадження системи місцезнаходження GPS. Можна додати, що наш іменитий земляк очолював усі найпрестижніші міжнародні організації з космонавтики й астронавтики.

Сам же Михайло Яримович з приводу своїх заслуг перед світовою космонавтикою сказав так під час вручення йому відзнаки почесного доктора УКУ:

««Ми працювали день і ніч, спавши лише по кілька годин, а наші дружини дбали про дітей. Ми мали потрапити на Місяць до кінця десятиліття, швидше за радянський союз. Врешті-решт наша команда досягла успіху, а радянська космічна програма провалилася.

Мені пощастило невтомно працювати над тим, щоб допомогти західному світу звільнитися від загроз та утисків з боку радянського союзу, присвятивши себе галузі космонавтики та аргонавтики. На моєму прикладі ви маєте змогу побачити, як може скластися доля українського емігранта, якщо дати йому свободу розвиватися у вільній і демократичній Америці».

До речі, відзначаючи заслуги Михайла Яримовича, влада США в спеціальній грамоті наголосила, що «його широке технічне знання та майстерність керівництва були важливими факторами у прийнятті концепції і планів орбітальної лабораторії із залогою. Він постійно виконував обов'язки, які вимагали незвичайного спеціального знання та уваги з великою ініціативою та наполегливою цілеспрямованістю».

А ще він одержимий любов'ю до рідної землі. Після проголошення незалежності України він налагодив співпрацю з академічними установами відродженої держави. Так, за його участю було реалізовано міжнародний проєкт «Морський старт» (Sea Launch), де використовувалася українська ракета «Зеніт-3SL». Тому й не дивно, що активного діяча української громади у Вашингтоні Михайла Яримовича Національна академія наук України одним із перших іменувала своїм іноземним членом.

Коли ми прощалися з Михайлом Яримовичем та його дружиною Роксоланою, то він додав іще один цікавий факт своєї біографії: після успішного повернення американських астронавтів з Місяця його колеги говорили про нього однозначно: «Той, хто не пустив москалів на Місяць».

Володимир СЕРГІЙЧУК, завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор