Ще раз повернемось до питання, чи був геноцид українців викликаним економічними причинами, адже в країні відбувалась індустріалізація? Потрібні були гроші, багато грошей, для закупівлі обладнання, для проектування заводів, для оплати західних фахівців тощо. Одночасно з індустріалізацією розгорталась і конфіскація землі в українських фермерів, яка називалась «колективізацією», тобто створенням концтаборів.
Наступна діаграмадає уявлення про «Експорт зерна». 1929 рік – колгоспів мало, українці не голодують, але практично не продають зерно тоталітарному режиму, експорт зерна незначний, ціни доволі високі.
1930 – 1931 рр. – колгоспів вже доволі багато, колективізація ще не закінчена, українці ще не голодують, але вже відчуваються проблеми з продовольством. Зерно у колгоспах просто забирають, експорт зерна стрімко зростає, проте у Західній Європі і Північній Америці з кінця 1929 року розгортається потужна фінансова криза, ціни на зерно падають, відповідно і прибутки від його продажу.
1932 – 1934 рр. в українських фермерів конфіскована практично вся земля. Здавалося б, саме тепер виникли ідеальні умови для вилучення у них всього зерна і різкого збільшення експорту. Але слідом за фінансовою кризою, на Заході розгортається потужна економічна криза. Фермери США часто знищують врожай, оскільки продавати його не має жодного сенсу. За свідченням відомого московського економіста, проф. Валентина Касатонова, світові ціни на зерно у своєму мінімумі впали приблизно у шість разів. Продати зерно у економічно розвинуті країни стає практично неможливим. Саме з цієї причини експорт зерна у зазначені вище роки стрімко скоротився (див. діаграма експорту зерна).
Висновок: проведене дослідження спростовує численні версії московських істориків та «п’ятої колони» в Україні про падіння експорту через неврожай, саботаж українців тощо. Отже, у найтрагічнішому для українців 1933 році за кордон було продано лише 1.6 млн. тон зерна. Важко з’ясувати реальну вартість тони зерна у ті часи, але на сьогодні середня закупівельна ціна становить десь 200 доларів. Отже, за 1.6 млн. тон можна отримати 320 млн доларів. Поділивши це число на шість, отримаємо 53 млн. доларів. Але ж впали ціни і на промислову продукцію. Впали, але не в такій пропорції. Чи мала така сума валюти вирішальний вплив на перебіг індустріалізації? Абсолютно ні. Ви ніде не знайдете загальну вартість індустріалізації.
Проте найобережніші оцінки вартості побудованих і обладнаних заводів, електростанцій і об’єктів інфраструктури (приблизно 9.000 великих і середніх підприємств) обчислюється у трильйони доларів за теперішнім курсом. Непорівнянні числа. Проте 1.6 млн. тон зерна – це приблизно 440 грам зерна на кожний день для 10 млн. голодуючих протягом року. За недоотриманих від продажу зерна 53 млн. доларів можна було спасти життя всім, хто врешті помер від голоду. Стає очевидно, метою продажу зерна був не вирішальний внесок в індустріалізацію країни, а геноцид голодом українців.
Хто ж вніс вирішальний внесок в індустріалізацію? Для цього було недостатньо жодного внутрішнього ресурсу, і навіть їх всіх у сукупності – це думка видатного московського економіста вже згадуваного вище проф. В. Касатонова. Важливим джерелом отримання іноземної валюти могла стала ліквідація закордонних рахунків провідних більшовиків, так званої «ленінської ґвардії». Так, після вбивства Л. Троцького на його закордонних рахунках виявилось близько 800 млн. доларів за нинішнім курсом, а на рахунках розстріляного Г. Зинов’єва, одного із провідних більшовиків – 400 млн. доларів. Багато більшовиків розстріляли, значна частина багатств, розграбованої царської імперії, що опинились на їх закордонних рахунках, повернулась у скарбницю. Однак, знищення цієї зграї «бандитів – борців» за щастя людей праці відбулось у 1937 – 1938 рр. Їхні гроші вже не впливали на перебіг індустріалізації. Страхітлива потвора «комунізму» постала на кордонах Європи. На початок Другої світової війни кількість озброєння, яку вона створила, перевищувала сукупне озброєння решти країн світу. Це і було метою індустріалізації.
800 млн. доларів. на рахунку одного з провідних керівників СРСР і 53 млн доларів, недоотримання яких могло б спасти від голодної смерті 10 млн людей. Могли б спасти, якби метою дій влади було їхнє життя, а не їхня смерть. До речі, 1933 рік – це рік найнижчих світових цін на зерно. Його необмежену кількість за символічною ціною можна було б купити за кордоном, якби в СРСР дійсно не вистачало зерна. Це був ще один спосіб спасти життя мільйонів українців, якби метою дій влади було їхнє життя, а не їхня смерть.
Про справжнє джерело індустріалізації ми могли б дізнатись, проаналізувавши платіжний баланс радянського союзу у ті роки, але він і досі засекречений. Проте, оскільки мова йде про колосальні кошти, оскільки внутрішні джерела їх і близько не покривають, то залишається лише зовнішнє джерело їхнього надходження. Дуже сумнівно, що цим джерелом могла б бути зруйнована Першою світовою війною Західна Європа. За моїми дослідженнями одним з джерел індустріалізації стали: золотовалютні запаси російської імперії; надходження від пограбування Української держави та українського народу; надходження від пограбування інших народів російської імперії, а також потужні світові фінансові центри.
Висновки:
1. У 1932–1933 рр. в Україні та на етнічних українських землях, комуністичний тоталітарний режим вчинив геноцид українців та знищив 12,5 млн. українців. Цей факт зокрема відображений у резолюції Сенату США від 4 жовтня 2018 року. На сьогодні 33 демократичні країни світу дотримуються такого визначення.
2. Мета геноциду – руйнування української нації і унеможливлення у майбутньому її національного відродження. Те, що наше нинішнє національне відродження сильно шкутильгає, – безпосередній наслідок масового винищення українців під час геноциду 1932 – 1933 рр.
3. Визначена чисельність жертв судовими експертизами у 10,5 млн. українців не є остаточною. Дослідження повинні продовжуватися. Завдання науковців, слідчих, криміналістів та судових експертів донести до суспільства історичну правду, незважаючи на «московитів» та їх прихильників в українській політиці та науці.
4. Голодомор-геноцид не був викликаний економічними причинами, оскільки внесок експорту зерна в загальну вартість індустріалізації був незначним.
5. Нинішня боротьба за Крим – це, з боку Московії, боротьба за спадок Золотої орди. До 1700 року московські царі, у т.ч. так званий Петр І, платили данину спадкоємцеві Золотої орди, – Кримському ханству. Лише після захоплення Криму землі Золотої орди стали частиною Московії. Крим без корінного населення – такою завжди була політика московітів
6. Нинішня війна з Московією – це також і війна за спадок України–Руси. Без України – справжньої і єдиної спадкоємиці Давньої Руси навіть сучасна назва колишньої Московії виглядає штучною. Україна без українців – такою є справжня політика всіх московських царів, у т. ч. і Путіна.
7. Визнання Голодомору геноцидом має правові наслідки для держави, від імені якої був здійснений геноцид. Юридичним спадкоємцем радянського союзу нині є Російська федерація. Ось вона і має сплатити компенсацію Україні за всіх знищених українців. Мова має йти про трильйони доларів. Тому не варто економити на дослідженнях Голодомору-геноциду. Завдання Української держави встановити поіменно всіх знищених і не лише в Україні, а також розкрити всі таємниці індустріалізації.
8. Війна українців з московітами триває вже 800 років. Вона триватиме і надалі. Геноцид 1932 – 1933 рр. був лише одним епізодом цієї війни, де українці катастрофічно програли. ХХІ ст. має стати 100-річчям наших перемог.
9. Історія України-Руси, – так назвав свою 10-ти томну працю видатний український історик і перший президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський. Це найкраща назва нашої країни. Ми не маємо дати ворогові шансу ні на нашу землю, ні на нашу назву.
Слава Україні!
Валерій ШВЕЦЬ, доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України