Дослідниця Голодомору Вікторія Малько вкотре звернулася до керівництва України

Нажаль, мій відкритий лист від 29 липня 2022 року і мої попередні звернення пройшли поза Вашою увагою, тому беззаконня міністра культури і інформаційної політики України Олександра Ткаченка призвели до подальших репресій проти українських істориків і загрози знищення незалежної української наукової історіографії.

Новопризначена в. о. директора Національного музею Голодомору-геноциду Леся Гасиджак погрожує звільнити з посади (із застосуванням дисциплінарного стягнення) з 15 серпня 2022 року доктора історичних наук Ганну Капустян, професора Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського, депутата Кременчуцької районної ради, співробітницю Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду, за те, що вона за рішенням громадського комітету волонтерської організації виїхала за кордон, де вона закуповує бронежилети і тепловізори для бійців територіальної оборони на кошти американської благодійниці з Каліфорнії, колишньої волонтерки Корпусу миру, аби допомогти ЗСУ перемогти у цій екзистенційній війні.

Війна іде не лише за територію і виживання України, а й за історію. Головне за те, хто її писатиме: чи учні і колеги колишнього компартійного пропагандиста Станіслава Кульчицького чи українські незалежні історики? Знову, як і дев’ятдесят років тому, розпочалися переслідування та утиски національно зорієнтованих істориків. Починається розгром української історичної школи у супроводі політичних репресій.

Приводом для цих переслідувань став висновок комплексної судової статистично-криміналістичної експертизи № 957 від 3 грудня 2020 року, проведеної Національною академією правових наук України та Інститутом дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду, який встановив, що під час вчинення злочину геноциду в 1932–1933 роках комуністичний тоталітарний режим знищив 10,5 мільйона українців.

Навіть не читаючи методології дослідження і не беручи участі у наукових дискусіях ні на Міжнародному форумі «Масові штучні голоди: Пам’ятаємо, вшановуємо» пам’яті жертв Голодомору-геноциду українців 1932–1933 років, до 100-х роковин масового штучного голоду 1921–1923 років, 75-х роковин масового штучного голоду 1946–1947 років, м. Київ, 7 вересня 2021 року, ні у П’ятій Міжнародній науково-практичній конференції «Інтердисциплінарні підходи у дослідженні Голодомору-геноциду», м. Київ, 25 листопада 2021 року, Кульчицький та його учні увесь збірник документів Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань, упор. О. Петришин, М. Герасименко, О. Стасюк (Київ: Видавництво Марка Мельника, 2021) оголосили «фальсифікацією» історії.

Коли у Канаді доктор Олег Романишин видав у 2008 році книгу про Голодомор із цифрою 10 мільйонів у заголовку (Oleh Romanyshyn, Andrew Gregorovich, Orest Steciw, Holodomor: genocide by famine: 10,000,000, Ukraine 1932–1933, Toronto: League of Ukrainian Canadians, Ucrainica Research Institute, 2008), жоден науковець чи університет не звинуватив його у «фальсифікації» історії і не усунув з посади директора Дослідницького інституту «Україніка» (Ucrainica Research Institute).

Так, це неможливо уявити в демократичній країні, такій як Канада, а чому таке до цього часу можливе в Україні? Причина в тому, що Інститут історії України НАН України став реакційною установою. Він має бути ліквідований, як пережиток совєтського/російського окупаційного режиму, а фахові історики на загальних засадах мають податися за конкурсом на вакантні посади до національних університетів на відповідні кафедри і дослідницькі центри або інститути.

Майже двадцять років тому на 58-й сесії Генеральної асамблеї ООН 7 листопада 2003 року Постійне представництво України передало лист до Генерального секретаря ООН з нагоди 70-х роковин Голодомору. Цей лист з підписами 25 держав, включно зі Сполученими Штатами Америки і Російською Федерацією, був такого змісту: «Великий  голод  1932–1933 років в Україні (Голодомор) забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних жертв та став національною трагедією для українського народу». Пізніше своїм підписом до тексту або окремим листом долучилось ще 15 держав.

Три дні пізніше Світовий конгрес українців (СКУ), як неурядова організація з особливим статусом при ООН, видав заяву англійською мовою до Генерального секретаря ООН і до всіх державних місій ООН зі зверненням визнати Голодомор 1932–1933 років геноцидом проти українського народу та вшанувати пам’ять 7–10 мільйонів, котрі згинули.

У 2007 році СКУ подав звіт про свою діяльність за 2003–2006 роки до Комітету ООН, який приймає звіти неурядових організацій. Проте 29 січня 2008 року на сесії Комітету неурядових організацій ООН одна держава – Російська Федерація – намагалась довести, що СКУ є відділ Постпредства України при ООН, а не незалежна неурядова організація, та поставила під сумнів кількість жертв Голодомору. Хоча СКУ подав швидку відповідь на обидва запитання, «звіт СКУ з 2007 року досі не прийнято у Комітеті ООН винятково на підставі його блокування однією країною – РФ».

Нажаль, тепер не тільки заступник директора Інституту історії України НАН України, а й директор Українського інституту національної пам’яті і навіть міністр культури і інформаційної політики України стали на відверто проросійську позицію у цьому питанні і розпочали ганебне переслідування науковців, які мають незалежну думку. «Очільникам» цих трьох установ не місце при владі у вільній соборній Україні.

З повагою, Доктор Вікторія Малько

Фресно, Каліфорнія