Гетьман Іван Скоропадський помер 300 років тому

09:01, 14.07.2022

Гетьман Іван Скоропадський. (Портрет ХVIII століття)

Гетьман Лівобережної України Іван Скоропадський помер у Глухові триста років тому – 14 липня 1722 року.

 

Про це нагадує Україна молода у четвер, 14 липня.

 

Скоропадський народився в Умані 1646 року, походив з давнього шляхетського роду. Навчався у Києво-Могилянській академії.

 

У 1674 році після зруйнування турками Умані переселився на Лівобережну Україну. Вже за рік розпочав службу військовим канцеляристом в гетьмана Івана Самойловича.

 

Від початків виявив високі знання, працьовитість та кмітливість, виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана Самойловича, а згодом гетьмана Івана Мазепи.

 

У 1681 році за сприяння тестя, чернігівського полкового осавула Н. Калениковича став чернігівським полковим писарем. Брав участь в московсько-турецькій війні (1676-1681 рр.) та в Кримських походах (1687 і 1689  рр.).

 

У 1698 році гетьман Іван Мазепа призначив Скоропадського генеральним бунчужним, після чого почався його швидкий кар’єрний зріст – генеральний осавул (1701-1706), полковник одного з найбільших полків Гетьманщини – Стародубського (1706-1708).

 

Після смерті першої дружини Пелагеї (бл. 1699), з якою мав доньку Ірину, одружився з вдовою генерального бунчужного Костянтина Голуба – Анастасією Маркевич (молодша на 25 років), в подружжі народилася донька Уляна.

 

Друга дружина була твердого характеру, то ж козацтво жартувало «Іван теля пасе, а Настя булаву несе», або «Іван носить плахту, а Настя – булаву».

 

Попри обережність та дипломатичний хист був українським патріотом та поділяв плани Мазепи. Багато істориків вважає, що Мазепа в ньому вбачав свого наступника.

 

Проте події несподівано розгорнулись у непередбачуваному напрямку. Через військові помилки шведів полковник Скоропадський не зміг з’єднатись з гетьманом Мазепою і опинився в московському таборі. За наказом московитського царя Петра І у Глухові 7.11.1708 р. козаки обрали Скоропадського гетьманом.

 

Історик Михайло Грушевський вважає, що цар поставив саме на цю кандидатуру, бо вважав його «старим, плохим і недотепою, яким легко обертати». Врешті в ситуації «царського бранця» в Скоропадського практично не залишалось свободи вибору.

 

Вже саме обрання гетьмана, на якому традиційно укладалися нові чи додаткові статті угоди козаків з царем або підтверджувалися попередні угоди, обійшлось без цієї, на думку Петра, зайвої процедури, оскільки московський цар планував остаточно поглинути Україну.

 

Для контролю за діяльністю гетьмана цар переніс столицю до Глухова й прислав з Москви спеціального резидента (наглядача) В. Ізмайлова (пізніше Вініуса, Ф. Протасьєва), а в Україні розмістив 10 драгунських полків (утримання звісно коштом Гетьманщини).

 

Нехтуючи давніми традиціями та привілеями, Петро І ліквідував усталену систему обрання сотників і полковників – тепер рада старшини тільки пропонувала їх кандидатури, а остаточне рішення «приймав» гетьман після обов’язкового погодження з представником царя. Ба більше на ці посади нерідко почали призначатись московити, молдовани, поляки, серби та ін.

 

Козацьке військо було передано під командування московських генералів, а гетьманська артилерія вивезена до Московського царства. Козаків почали використовувати для риття каналів, будівництва фортець, як дармове військо під час Північної війни (1700-1721).

 

Обмежувались або й заборонялись торгові відносини Гетьманщини із Західною Європою, знищувалася промисловість – усе робилося для максимального фізичного та економічного виснаження України. Великими землевласниками в Гетьманщині робились московські вельможі – Меншиков, Головін, Шереметьєв та інші.

 

Оскільки гетьманська влада стала номінальною, то всі звернення і протести до царя проти утисків і здирств московських чиновників були марними. Єдине, що йому вдалося це сприяти поверненню з еміграції та реабілітації окремих старшин, які підтримали Мазепу.

 

До імени покійного Мазепи гетьман Скоропадський також намагався ставитися шанобливо і в універсалах не використовував московське тавро «ізмєннік», але писав «бувший гетьман» або «наш антецесор» (тобто попередник).

 

Зрештою й мазепинська еміграція не вважала його зрадником: Пилип Орлик писав про нього як про «любого приятеля». Також не перечив окупаційний режим його благодійництву та фінансовій підтримці українських монастирів і церков.

 

Врешті, продовжуючи політику ліквідації навіть залишків автономії Гетьманщини, Петро І у травні 1722 утворив Малоросійську колегію, яка фактично заміняла гетьманське правління, що пришвидшило кончину гетьмана.

 

Похований у Гамаліївському Харлампіївському монастирі біля міста Шостка (нині Сумська обл.).

 

                         Ансамбль пам’яток Гамаліївського Харлампієвого монастиря XVIII століття.

 

Як повідомляла «УМ», унікальний 300-річний монастир оборонного типу Святого Харлампія, на території якого поховано гетьмана Івана Скоропадського і його родину та батьків останнього українського гетьмана Павла Скоропадського – пам’ятка архітектури національного значення.

 

Це один з останніх монастирів-фортець, побудованих в Україні. Тут розміщено усипальницю двох гілок родини Скоропадських. Це єдине захоронення гетьманів в Україні!

 

 
Рік тому істориків, краєзнавців і патріотів украй обурила скандальна постанова Кабінету міністрів, якою фактично ліквідовано державний історико-архітектурний заповідник «Державотворці Сіверщини», що мав бути сформований навколо усипальниці гетьманської родини Скоропадських у Шосткинському районі Сумської області.