«Славних прадідів великих…»: як на Черкащині «вшановують» пам’ять Євгена Чикаленка

Слова Великого нашого Пророка Тараса Шевченка «Славних прадідів великих правнуки погані» якнайкраще характеризують мою розповідь про вшанування пам’яті видатного українського діяча, мецената, одного із ініціаторів засновників Української Центральної Ради Євгена Харлампійовича Чикаленка в його рідному селі Кононівка на Черкащині.

Саме тут, де стояв невеликий маєток успішного і багатого землевласника, який не шкодував ні сил, ні здоров’я, ні великих коштів на Українську державу, побувала ледь не вся українська еліта на початку ХХ століття.

Важко навіть перерахувати всіх українських діячів. Варто назвати лише найвидатніших, що приїздили до Євгена Чикаленка за мудрою порадою, і в колі яких обговорювались доленосні питання утворення й утвердження Української держави.

Це – Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Павло Скоропадський, Сергій Єфремов, Дмитро Яворницький, Микола Міхновський, Микола Лисенко, Панас Тобілевич, Володимир Самійленко, Микола Саксаганський, Олександр Олесь, Василь Симиренко, Володимир Леонтович, Дмитро Дорошенко та інші.

Поряд із цими видатними діячами до Євгена Чикаленка приїздило багато інших українських патріотів. Так, неодноразово його садибу відвідував Василь Костащук, директор Бориспільської української гімназії імені Павла Чубинського, науковець і громадський діяч.

В Україні немає іншого такого села, де б побувала така кількість видатних українських діячів, які переймались проблемами розбудови Української Народної Республіки.

Всі вони глибоко шанували Євгена Чикаленка, який був для них не просто мудрим наставником, а великим авторитетом у складних питаннях боротьби проти московсько-більшовицької навали.

Євген Чикаленко став для всіх зразком доброчесності, самовідданого служіння Українській справі і безмежної любові до України.

На початку ХХ століття і в часи Української революції 1917-1921 років він діяв як менеджер українського культурного руху, дбав про становлення української мови, української книжки, української газети. Це Євген Чикаленко платив М. Коцюбинському 10000 золотих карбованців на рік. Інших письменників також матеріально заохочував, щоб ті писали українською мовою. Фінансував творчу діяльність М. Грушевського, В. Винниченка, І. Франка, О. Кобилянської та інших українських діячів.

Це він викупив землю в Алупці, щоб збудувати там пансіон для хворих українських письменників.

Євген Харлампійович заснував грошову премію за найкращий твір з історії України. Він ощадно витрачав кошти на себе, але, не задумуючись, міг запросто продати свою землю, коли бракувало грошей на випуск щоденної, єдиної в Україні  україномовної газети «Рада». Великий меценат збудував Академічний дім у Львові для комфортного проживання там студентів.

Євгену Чикаленку пропонували стати першим президентом УНР, але він вважав, що Михайло Грушевський буде кращим за нього очільником Української держави і викликав його для великої місії в Україні із Санкт-Петербурга.

Помер український меценат в еміграції у великих злиднях бо всі свої багатства віддав для Української справи.

Саме він любив повторювати, що Україну треба любити до глибини своєї кишені. Будучи вже тяжко хворим, Євген Чикаленко писав у своєму щоденнику: «Хотілося б ще трохи пожити, щоб побачити, чим скінчиться доля України, про яку я весь свідомий вік клопотався і про яку дбав. Всі зайві гроші, що зоставалися від мого скромного життя я віддавав на українські справи, про які вже й позабував. Ось чому я не склав собі запасу на старість.»

21 грудня 2021 року виповнилось 160 років від дня народження Євгена Харлампійовича Чикаленка.

Весною цього року я вирішила поцікавитись, як вшановують пам’ять видатного українського патріота в селі Кононівка на Черкащині.

Поїхала і була шокована побаченим. Вулиці імені Євгена Чикаленка в селі немає. В Кононівській школі в так званому музеї історії села серед суцільної радянської символіки та написів російською мовою «Мир народам, земля – крестьянам, фабрики – рабочим», а також силуета Володимира Леніна – убогий стенд з декількома світлинами родини Євгена Чикаленка.

Слід зауважити, директор школи поспішив проінформувати, що ніколи в це приміщення ніхто і не ходить, бо там немає світла. Справді, воно схоже на темне, брудне підсобне приміщення. 

Ще напередодні приїзду до Кононівки, стало зрозуміло, що директору школи Стригунову Сергію Анатолійовичу абсолютно байдуже, хто такий Євген Чикаленко, бо на моє запитання по телефону: «Що написано на пам’ятному знаку, який встановлений на території школи?», - він відповів, що не знає.

Не знав він про зміст напису, повз який ходить не один рік, і в день мого приїзду.

Убивча байдужість очільника Кононівської школи красномовно говорить про його невідповідність займаній посаді!

День перебування в селі Кононівка був інформаційно насиченим.

Староста села Хіхло Іван Петрович провів мене до місця садиби Євгена Чикаленка на околиці села, від якої залишились лише деякі уламки фундаменту. Він розповів, що довгий час у маєтку Великого Українця аж до 1982 року була школа. А коли збудували нове шкільне приміщення, то колгоспне керівництво вирішило в будинку, де жила родина Є. Чикаленка і де побувала ледь не вся українська еліта, зробити колгоспний курятник.

Гори курячого посліду складувались у колись затишному парковому саду Чикаленків, і сморід сягав ледь не на ціле село. Таке осквернення святого історичного місця продовжувалось і після проголошення Незалежності України аж до 2005 року.

Саме в цей рік вирішив відвідати Кононівку його внук Євген Іванович Чикаленко. Він приїхав, щоб за кошти Ліги українських меценатів огородити територію садиби свого славного діда, очистити її від гною та сміття і встановити пам’ятний знак біля Кононівської школи. Той знак, напис на якому за багато років не прочитав директор Кононівської школи Стригунов Сергій Анатолійович.

Подарував нащадок роду Євгена Чикаленка школі та сільській раді деяку літературу початку ХХ століття із власної бібліотеки свого діда. Але з часом вона десь зникла, як роса на сонці.

Така невесела історія прозвучала із вуст старости села Кононівка Хіхла Івана Петровича.

На моє запитання: «Що будете робити в селі до 160-річниці від дня народження Євгена Чикаленка?», - лише знизав плечима, переводячи «стрілки» на «вищестояще» начальство.

Повернулась додому з важким серцем і вирішила звернутись з офіційними листами до того «вищестоящого», розуміючи, що в селі Кононівка говорити немає з ким.

Написала рекомендовані з повідомленням про вручення листи як лауреатка премії імені Євгена Чикаленка Ліги українських меценатів до голови Шрамківської сільської ради Кулі Анатолія Анатолійовича, в межі якого входить село Кононівка, та голови Черкаської обласної ради Підгорного Анатолія Вікторовича. Пропонувала до ювілею Євгена Чикаленка провести досить конкретні заходи, зокрема:

- присвоїти одній із вулиць села Кононівка ім’я Євгена Чикаленка

- створити в Кононівській школі музей Євгена Чикаленка.

- провести в листопаді-грудні науково-практичну конференцію на базі Кононівської школи, присвячену Видатному Українцю Євгену Чикаленку, який вніс неоціненний вклад в становлення української держави 1917-1921 років.

- видати матеріали науково-практичної конференції та передати в усі шкільні, сільські та міські  бібліотеки.

- встановити на місці садиби Євгена Чикаленка в селі Кононівка пам’ятник або пам’ятний знак та облаштувати на земельній ділянці Євгена Чикаленка парк і назвати його іменем.

- у школах Черкащини та Шрамківської сільської ради зокрема провести уроки пам’яті Євгена Чикаленка.

- встановити при в’їзді в село Кононівку рекламний щит або пам’ятний знак про те, що в цьому селі проживав Великий Українець Євген Чикаленко.

Зателефонувала і до голови Черкаської обласної організації Спілки письменників України Поліщука Володимира Трохимовича з пропозицією спільно з Міжнародним освітнім фондом імені Ярослава Мудрого, який я очолюю, провести Всеукраїнську наукову конференцію та видати її матеріали.

Ефективність такого заходу могла бути досить високою, бо Володимир Трохимович - завідувач кафедри української літератури та компаративістики Черкаського національного університету, доктор філологічних наук, професор, фахівець з історії української літератури, дослідник письменницького епістолярію.

Здавалось, кому, як не такому маститому професорові, провести наукову конференцію і дослідити велику епістолярну спадщину Євгена Чикаленка та його родини. Але, як з’ясувалось пізніше, Поліщука Володи-мира Трохимовича ця тема не зацікавила.

До дати ювілею, який постановою Верховної Ради України № 1092-ІХ від 16 грудня 2020 року визнаний державним заходом, залишалось сім місяців.

Йшли дні, місяці. Голова Черкаської обласної ради Підгорний А.В. взагалі не надав відповіді. Декілька моїх спроб поговорити з ним по телефону з цього приводу не увінчались успіхом.

Проігнорував пропозиції і не організував жодного заходу до 160-річчя Євгена Чикаленка і голова Черкаської обласної організації Спілки письменників України Поліщук Володимир Трохимович, хоч з цього приводу  говорила з ним декілька разів.

Остання розмова була 8 грудня, і, мабуть, щоб я залишила його у спокої, він сказав, що, якщо вони будуть щось проводить, то він мене повідомить.

І це означало, що вшановувати пам'ять славного сина України, ніхто в Черкасах не збирався.

Від Шрамківської сільської ради отримала відповідь в кінці липня 2021 року, в якій мене запевнили, що всі мої пропозиції обов’язково будуть виконані.

Як з’ясувалось пізніше, це була чистісінька брехня!

У вересні почала цікавитись, як іде підготовка до відзначення ювілею Є. Чикаленка.

Начальник управління освіти і культури Шрамківської сільської ради Головко Віктор Миколайович повідомив, що все ще тільки планується, але ім’я Євгена Чикаленка одній із вулиць в с. Кононівка ще не присвоєно, музей-кімнату в Кононівській школі не зроблено.

Отже, радянська символіка в музеї села продовжувала «виховувати» школярів. Мені довелось прикласти неабияких зусиль, аж до погрози ініціювати проти них порушення кримінальної справи за пропаганду радянської символіки, аби все-таки примусити чиновників зняти антидержавні символи.

Неодноразово говорила з директором Кононівської школи Стригуновим Сергієм Анатолійовичем про створення в школі музею Євгена Чикаленка в одній із класних кімнат. Але Сергій Анатолійович категорично відмовився це зробити, шукав якісь недолугі причини створенню музею.

Коли пропонувала свою допомогу, бажання щось зробити все одно не виникало.

Сказав, як відрізав, що в школі проведуть лише виховну годину про Євгена Чикаленка.

Моє прохання взяти участь у ній як краєзнавиці, що досліджувала життєпис Є. Чикаленка, відхилив категорично: «Не положено, бо пандемія, навіть, якщо Ви вакциновані. Хіба «вищестоящі» керівники дозволять».

Серед інших багатьох моїх дзвінків в різні кабінети Шрамківської сільської ради мала розмову з працівницею відділу культури, молоді і спорту Шрамківської сільської ради Буряченко Оленою Леонідівною, яка спочатку хотіла мені збрехати, що музей Є. Чикаленка у Кононівській школі є, а коли дізналась, що я там була і знаю про відсутність останнього, то обґрунтовувала неможливість створення музею відсутністю коштів та небажанням вчителів робити це без грошей.

Обіцяла, що вулиця Євгена Чикаленка в Кононівці буде. Розмова відбувалась в кінці жовтня, а вже 18 листопада отримала від неї «План заходів щодо відзначення 160-річниці з дня народження Євгена Чикаленка», затвердженого (без дати) рішенням виконавчого комітету (назви не вказано).

Він складався з шести пунктів, куди входили проведення виховних годин в школах, виставки книжок в шкільних бібліотеках, проведення в селі Кононівка «панахиди за померлим», висвітлення цих заходів на офіційному веб-сайті Шрамківської сільської ради.

Всі ці так звані «великі» заходи планували провести 21 грудня, в день народження Є. Чикаленка.

Але один захід щодо встановлення пам’ятного знаку на місці садиби Є. Чикаленка в селі Кононівка запланували провести в листопаді. Я просила терміново повідомити точну дату цієї події, бо хотіла в ній взяти участь.

Моє прохання прочитали, але відповіді не надіслали.

21 грудня 2021 року  в день народження Євгена Чикаленка зателефонувала до старости села Кононівка Хіхла Івана Петровича і поцікавилась, що зроблено в селі до ювілею Є. Чикаленка. З’ясувалось, що ім’я одній з вулиць імені Євгена Чикаленка так і не присвоїли, ніякого пам’ятного знаку на території садиби Є. Чикаленка не встановлено, в школі ніякого музею славного земляка немає. Пояснив, що немає коштів і від нього нічого не залежить.

Пам’ятник Євгену Чикаленку в с. Мардарівка Куяльницького району Одеської області.

На завершення варто додати, що в Україні відбулись деякі заходи по вшануванню пам’яті Євгена Чикаленка:

в селі Мардарівка Куяльницького району Одеської області відкрито бронзовий пам’ятник видатному українському діячу;

в Харківському національному університеті імені В. Каразіна проведено наукову конференцію, присвячену Євгену Чикаленку;

Інститут археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України організував онлайн конференцію;

Український Інститут національної пам’яті зняв документальний короткометражний фільм «Меценат України Євген Чикаленко»

 Але чи цього достатньо, аби українська нація і українська влада, нарешті, усвідомила, що немає важливішої місії, ніж берегти і шанувати святі істини і святі імена?

Що тут скажеш, окрім: «Славних прадідів великих правнуки погані».

                                                                                                                                                                                                               Валентина СТРІЛЬКО-ТЮТЮН, лауреатка премії імені Є. Чикаленка, 

                                                                                                                                                                                     членкиня Національної спілки краєзнавців України, кандидатка педагогічних наук