Цей день в історії: народився Володимир Вернадський - перший президент Української Академії наук

Володимир Вернадський (1883-1945) відомий, передусім, як основоположник геохімії, біогеохімії, вчення про біосферу та ноосферу. Однак у центрі уваги вченого були не лише питання природознавства, а й історії та розвитку суспільства, єдності природних та соціальних процесів в їхньому взаємозв’язку.

Народився Володимир Вернадський у Петербурзі, в сім'ї відомого економіста, викладача Київського університету, нащадка запорізьких козаків. У 1868 році сім’я переїхала до Харкова, де батько Вернадського став директором Харківської контори Державного банку і де майбутній вчений вчився в класичній гімназії. Дитинство та юнацькі роки Вернадського були тісно пов’язані з Полтавщиною. Вищу освіту вчений здобув у Петербурзькому університеті, його вчителем і науковим керівником був Василь Докучаєв – основоположник ґрунтознавства, що й визначило майбутню долю Вернадського як природодослідника, гуманіста й мислителя.

Після більшовицького перевороту в Петербурзі вчений із захопленням сприймає звістку про повну самостійність України, яку проголосила Центральна Рада. У своєму щоденнику, характеризуючи тогочасну політичну ситуацію, він пише: «…Дуже сумно і тривожно за майбутнє… Більшовицький рух, поза сумнівом, має коріння в населенні, у простолюдді, в натовпі. Він не вірить інтелігенції».

Згодом Вернадський переїздить в Україну, де йому запропонували очолити майбутню Українську академію наук. На першому ж засіданні Комісії для вироблення законопроекту про заснування УАН, Вернадський підкреслював її національно-державну роль, значення для зростання української національної свідомості і культури через глибоке наукове студіювання минулого та сучасності, що дозволить представляти Українську академію у всесвітній спілці академій як рівноправну. І, попри те, що влада в Києві у 1918-1919 рр. постійно змінювалась, Вернадський залишається тут і продовжує працювати над організацією УАН. Разом з тим, при УАН було створено Національну бібліотеку України, що функціонувала під керівництвом Тимчасового комітету на чолі з Вернадським (тепер Центральна наукова бібліотека ім. В.Вернадського НАН України).

У 1919 році Київ захопили більшовики, і вчений змушений був переїхати спочатку до Ростова-на-Дону, а потім і в Крим. Там у жовтні 1920 року він був обраний ректором Таврійського університету, а вже через півроку більшовики вислали Вернадського з Криму, і він повернувся до Петрограда. Володимир Іванович постійно перебував під пильним наглядом, навіть був арештований - його підозрювали в шпигунстві, він побував у камері попереднього ув’язнення Петроградської Надзвичайної комісії. Але заступництво колишнього студента Миколи Семашка, тодішнього наркома здоров’я, врятувало йому життя. У 1922 році Вернадський створив Радієвий інститут у Ленінграді і до 1939 року його очолював.

Творча спадщина вченого це 473 наукові праці, і кілька книг, найвідомішою з яких є «Біосфера», видана у 1926 році. Крім того, Вернадський був організатором багатьох наукових напрямів - генетичної мінералогії, геохімії, біогеохімії, геохімічної еволюції, геохімії ландшафтів, радіології, гідрогеології, наукознавства, вчення про живу речовину, був основоположником теорій біосфери й ноосфери, збагатив науку ідеями про роль живих організмів у геохімічних процесах, висунув ряд наукових положень важливого практичного значення.

Наразі в Україні його ім'я носить Інститут загальної та неорганічної хімії НАНУ, Національна бібліотека України, Таврійський національний університет, Українська антарктична станція і одна з найвищих нагород Національної Академії наук, яку за «видатні досягнення в галузі природничих, технічних та соціогуманітарних наук» вручають до дня народження академіка.