Цей день в історії: роковини сметрі Пантелеймона Куліша

День пам’яті Пантелеймона Куліша (1819-1897), українського письменника, літературного критика, фольклориста, етнографа, історика, мовознавця, культурно-освітянського діяча, перекладача.

«Гарячий Куліш», – як прозвали його сучасники за суперечливість та пристрасність.

Іван Франко писав: «У Куліша друга половина думки б’є першій у пику». Співець романтики козацького життя, автор першого українського історичного роману «Чорна рада» (1857), де з любов’ю та захопленням змальовано саме героїзм козаків, – Куліш згодом, починаючи із 60-х років ХІХ ст., тлумачив історію козаччини як безперервний розгул насильства, сваволі, дикунства і антидержавності. Щоправда, сумнозвісний Емський акт 1876 р., а також заборона «Хуторской философии…» цензурою і вилучення її з продажу значно похитнули його промосковські ілюзії 1-ї половини 70-х років.

У «Зазивному листі до української інтелігенції» (1882) він осудив шовіністичну політику російського уряду, закликав усі верстви українського народу до національної згоди і ненасильницької («правом науки і словесності») боротьби за збереження рідного слова, національної культури. Куліш негативно ставився до міської цивілізації («це все неукраїнське»).

Відомими є його різкі випади проти тодішньої Західної Європи: «В них в Європі людина, перш за все, – міщанин; історія минулого їх життя дуже цікава, сучасність нікчемна до відвороту. Місто там – ціле лігво, в якім багатий безпечний від братських претензій бідних на його маєток». В історії, вірив Куліш, ніщо безслідно не зникає: ні зле («Щодня ми виплачуємось за все, що зробимо недоброго з давніх-давен, і мусимо відплачуватись»), ані добре («Всі ми отут у громаді і всюди, де святиться в нас ім’я Божої правди, робимо діло безсмертне»).

Куліш разом із Іваном Пулюєм уперше переклав Біблію українською мовою і був родоначальником української перекладацької справи. Як поет Куліш свідомо орієнтувався на художні зразки європейської класики, тому його можна вважати предтечею українських «неокласиків», Миколи Хвильового. Варто також зауважити, що в поезії він широко запровадив замість коломийкових ритмів такі розміри, як п’яти- і шестистопний ямб, анапест, дактиль, використовував розмаїті види строф, більшість з яких увів в українську поезію уперше: двовірш, александрійський вірш, терцину, октаву та ін. Усе це відкрило нові перспективи для дальшого розвитку української літератури.

Поезія Михайла Старицького, Івана Франка, Агатангела Кримського, Лесі Українки та ін. виростала переважно з тих пагінців ритмомелодики і строфічної організації, які прищепив українському віршуванню Куліш. За словами Богдана Лепкого, «поки поети пробували переспівувати нібито легкий склад Тарасових віршів, доти не було великого хісна для нашої поезії, а як стали приглядатися до поетичного ремесла Кулішевого – явилися нові справжні Мистці, - одним з перших Іван Франко».