Загиблі герої квітня: пам’ятаймо про їхній подвиг

Герої не вмирають, а назавжди залишаються у нашій пам’яті та наших серцях… Хоча б на мить забудьмо про карантин і пандемію і хвилиною мовчання вшануємо бійців, які до останнього подиху утримували східні кордони держави від російсько-окупаційних військ.

Вони вже ніколи не стануть до строю, але навіки вписали свої імена золотими літерами у новітню історію України!

Найбільші втрати понесла 93-я окрема механізована бригада ЗСУ «Холодний Яр»: троє її воїнів – Олексій Купріков «Лєший», Леонід Скакуненко «Барон» і Олексій Лісін «Лис» загинули на передовій протягом квітня.

Ще один загиблий – лейтенант, комвзводу Андрій Шинкарук воював із загарбниками в лавах 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.

Згадаємо усіх поіменно, в останнє подивимося в їхні очі.

Вічна пам’ять! Спочивайте з миром!

ОЛЕКСІЙ КУПРІКОВ «ЛЄШИЙ»

Механік-водій 93-ї бригади «Холодний Яр», 49-річний Олексій Купріков з позивним «Лєший» народився 13 січня 1971 року. До війни жив у селищі Черкаському Дніпропетровської області. Мав середньо-технічну освіту.

Загинув під час ворожого обстрілу позицій ЗСУ на околицях селища Кримське Новоайдарського району Луганщини 9 квітня 2020 року.

Солдат отримав множинні осколкові поранення, які виявилися несумісними з життям. Засоби захисту, на жаль, не врятували захисника України.

За словами його бойових побратимів, коли почалася війна, майбутній солдат не збирався на неї. Але смерть близького друга на фронті змусила його переглянути свої плани.

І вже у листопаді 2018 року Олексій підписав контракт, саме напередодні виходу бригади на Донеччину. «Лєший» воював біля Авдіївки, у Новоселівці Другій, а потім – на околицях Кримського, де і загинув.

Спочатку був стрільцем-помічником гранатометника, та потім перевчився на механіка-водія у навчальному центрі армії. На фронті багато уваги приділяв БМП, якою кермував. 

У захисника України залишилася цивільна дружина, 19-річний син, мама і рідна сестра, яка також служить у 93-й бригаді. Син Владислав спілкувався з батьком за день до загибелі і мріяв про зустріч.

«Він вирізнявся від більшості статечністю та виваженістю. Адже часто буває, що люди після «учєбки» жаліються: мене, мовляв, нічому не навчили, тому я нічого не вмію. Льоша ж навпаки, навіть якщо чогось і не знав, ґрунтовно та розсудливо намагався зрозуміти у деталях, як що працює, як краще полагодити техніку. І в нього це дуже добре виходило. Був спокійний, розважливий, зацікавлений у своїй роботі. З ним було легко служити. Дуже шкода втрачати таких людей», - згадують про Олексія Купрікова бойові побратими.

Олексій Купріков став 22 воїном, який загинув на Луганщині від початку 2020 року.

Похований у рідному селі Черкаське Новомосковського району Дніпропетровщини 12 квітня.

ЛЕОНІД СКАКУНЕНКО «БАРОН»

Піхотинець 93-ї бригади «Холодний Яр», 32-річний Леонід Скакуненко з позивним «Барон» народився 22 квітня 1987 року у селі Лихівка П’ятихатського району Дніпропетровської області. Мав середню освіту. У 2014 році був призваний до Національної гвардії по мобілізації.

Загинув під час ворожого обстрілу з протитанкових гранатометів позицій ЗСУ під селищем Кримське Новоайдарського району Луганщини у світлий день Вербної неділі, 12 квітня 2020 року.

 У цей час солдат був на бойовому чергуванні. Він не дожив лише 10 днів до свого 33-річчя.

Після служби у Нацгвардії підписав контракт із 93-ю бригадою, у складі якої воював вже третю ротацію з вересня 2017 року. Брав участь у бойових діях у Новотроїцькому, Новоселівці Другій, на околицях Кримського.

«Барон» був «навідником» за військовим фахом.

У Леоніда залишилася дружина, син від першого шлюбу, рідна сестра.

«Барон» був справжнім героєм: самовідданим, патріотичним. У лютому цього року він разом із побратимами відбив напад ворожої диверсійно-розвідувальної групи, яка спробувала прорватися на позиції «холодноярців». Він поклав життя, воюючи з російськими окупантами на одній із найскладніших ділянок фронту», - кажуть про полеглого захисника України бойові побратими.

 Похований у рідному селі Лихівка на Дніпропетровщині 15 квітня.

ОЛЕКСІЙ ЛІСІН «ЛИС»

Солдат 93-ї бригади «Холодний Яр» 30-річний Олексій Лісін з позивним «Лис» народився 30 березня 1990 року в селі Гірке на Гуляйпільського району Запорізької області. До армії Олексій працював далекобійником у Дніпрі, де мешкав.

Загинув під час обстрілу неподалік ділянки розведення сил та засобів № 2 «Золоте», що на Луганщині у вівторок, 28 квітня 2020 року.

Олексій знаходився на бойовому посту, коли його життя обірвав уламок ворожого снаряду.

Олексій Лісін приєднався до 93-ї ОМБр у 2019 році, коли підрозділ стояв на Авдіївському напрямку на Донеччині. Тож свій перший бойовий досвід він отримав саме під Авдіївкою.

Бойові побратими згадують, що Лісін був тихим, наче хитрий звір, і саме через це, а не завдяки прізвищу, отримав позивний «Лис».

«Наш побратим пережив у своєму житті велику трагедію — втратив обох батьків та будинок у пожежі. Через це найбільше мріяв, після повернення з війни, відбудувати батьківський дім», – розповіли про воїна у бригаді.

В Олексія лишилися 12-річна донька від першого шлюбу Ліда, кохана дівчина Ліля, з якою він планував одружитись, старенька бабуся, молодший брат Микола, старша сестра Тетяна.

«Він був спокійним і добрим. Мріяв скоріше повернутися до коханої», – згадує один із побратимів, що служив з Олексієм на одній позиції.

Церемонія поховання Олексія Лісіна запланована у його рідному селі Гірке Гуляйпільського району Запорізької області у п’ятницю, 1 травня о 10.00.

«Усі бажаючі матимуть змогу востаннє сказати дякую і віддати шану нашому бойовому побратиму — солдату Олексію Лісіну, який загинув на бойовому посту через обстріл окупантів. Вшануйте гідного», - наголосили «холодноярці».

ЛЕЙТЕНАНТ АНДРІЙ ШИНКАРУК

Лейтенант, командир взводу 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу 28-річний лейтенант Андрій Шинкарук народився у місті Любомль Волинської області 16 липня 1991 року.

З дитинства любив спорт, особливо футбол. Навчався у Національному транспортному університеті (НТУ) в Києві. Минулого року  закінчив Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного за спеціалізацією «Управління діями підрозділів механізованих військ». Жив у Львові.

Загинув командир взводу від множинних осколкових поранень внаслідок ворожого обстрілу з РПГ поблизу міста Мар'їнка у світлий день Великодня, 20 квітня 2020 року.

Ворожа граната розірвалась поряд з офіцером, коли він перевіряв позиції.

«Противник відкрив обстріл по наших позиціях поблизу Мар'їнки з протитанкового гранатомету. Андрій переміщався, перевіряв свої позиції, коли неподалік впав снаряд. Осколками йому посікло правий бік. Там множинні осколкові поранення. Їх дуже багато було, вони виявилися несумісними з життям. Андрій Шинкарук загинув на місці», – повідомила пресофіцер 28-ї ОМБр Аліна Демченко.

На фронт Андрій Шинкарук пішов у першу хвилю мобілізації, протягом 2014-2015 брав участь в АТО у складі 1-го ОМПБ «Волинь».

Після того, як здобув військову освіту вже у червні 2019 лейтенант був призначений на посаду комвзводу 28-ї бригади.

Неодружений. Залишились мати і чотири сестри.

Похований Андрій Шинкарук у рідному місті Любомль Волинської області 23 квітня.

Церемонія прощання відбулася біля пам'ятної стели «Герої не вмирають». Провести офіцера в останню путь, незважаючи на карантин, прийшли десятки людей.

Як повідомляла "УМ", в березні загинуло 13 захисників України.